гнівайтесь, хлопці, що трошечки вас розіграв. Грицько! — гукнув він, обернувшись до саду.
Зашаруділи кущі смородини, і звідти виліз Грицько Половинка.
Котька намагався не дивитися на Чайника і Петюкантропа. Вони стояли червоні, наче їм надавали по щоках ляпасів.
Грицько Половинка схилив перед ними голову, зітхнув і сказав винувато:
— Пробачте!..
Семуа обняв Грицька Половинку за плечі і пригорнув до себе:
— Мій племінник і охоронець… Розумієте, я готую новий номер. «Космічний гість» називається. Ілюзійне ревю. Перевтомився. Не все виходило, як треба. Не все клеїлося. Дещо, скажемо прямо, зовсім не виходило. Вирішив відпочити кілька днів на природі. Рибку половити. Заспокоїтися. А місця тут у вас — краще не придумаєш. Та й Грицько давно запрошував… От я й вирішив. Ну, а заразом і реквізит свій дещо вдосконалити треба було, захопив з собою. Ми ж, артисти цирку, всю свою апаратуру, свій реквізит власними рукави намагаємося робити. Так надійніше. У мене в човні така майстерня обладнана, що… Грицько мені харчі носив і від стороннього ока оберігав, щоб не заважав ніхто… Але ці козаки виявилися дуже спритними зі своїм «козошукатором». Проте я не шкодую аніскілечки. Навіть вдячний. Завдяки їм я знайшов ключ до, номера і вирішив усі свої труднощі. Будуть тепер у номері й хлопці, і дресирована коза, і «козошукатор». Так що спасибі, друзі. Несподівано ви мені дуже допомогли. Спасибі!.. А за планету Укриц Анера — вибачайте… Та я не дуже й брехав. Прочитайте ззаду наперед і вийде — арена цирку. А це справді моя планета. Тринадцять метрів у діаметрі, а на ній все моє життя. І девіз нашої планети — щоб дітям було весело і цікаво. А галактика «Яізюлі» — це «Ілюзія».
Хлопці похилили голови і тільки сопіли.
Дівчаткам стало їх жаль.
— А що… Я б теж повірила, — сказала Свєта. — Так схоже. Потрясаюче!
— І я, — сказала Інгрід. — Я навіть злякалась.
— Не сердьтеся, хлопці! — винувато попросив Половинка. — Не сердьтеся… Ну… ви ж самі винні… Я ж навіть відмовляв вас, пам'ятаєте… Казав, що ніяких пришельців нема, а ви…
— Та я не серджуся… Чого там… І взагалі… — не підводячи голови, буркнув Чайник.
— І я, — буркнув Петякантроп.
— От і добре, — усміхнувся Половинка. — Значить, усе гаразд.
Тепер і хлопці мусили усміхнутися. Іншого виходу не було.
— Дядько нехай… Але як я міг прийняти за пришельця тебе, Половинка? Не розумію, — знизав плечима Чайник.
— Інопланетянин Грицько Половинка… Тю! — зневажливо хмикнув Петякантроп.
— Якщо вже чесно, то не він, а ви інопланетяни! — сказала баба Надя. — Зовсім на іншій планеті живете, ледацюги! І вам ще дуже й дуже готуватися треба до запуску на Землю. От!.. Дякуйте долі, що пришельці виявилися несправжні. А якби справжні? Та отак осоромитися! Га? Ганьба на всю галактику, на весь Всесвіт!
Хлопці знову похилили голови…
— Так! Було б незручно… — погодився Семуа. — Але здається мені, бабусю, що вони все зрозуміли. А, хлопці?
— Зрозуміли, — зітхнув Чайник.
— Зрозуміли, — як луна, одізвався Петякантроп.
— Тільки не все!.. — звів очі на Семуа Чайник.
— Агаі, — підхопив Петякантроп. — От як, скажіть у вас оті ящики в повітрі літали?
— І взагалі… — додав Чайник.
— Ну що ж, — усміхнувся Семуа. — Ходімте, я розкрию вам деякі свої таємниці. Хоча ми, ілюзіоністи, і не любимо цього робити. Бо тоді нецікаво дивитися.
І він рушив з двору.
І за ним потяглися всі, крім баби Наді. Коли вже вийшли за ворота, баба Надя загукала услід:
— А тоді вертайтеся!.. Та почнемо готуватися до запуску на Землю! Інопланетяни!
РОЗДІЛ XVI
Всі таємниці розкриті, а несподіванки продовжуються.
Де верба?.. Тільки б не впасти!..
«Бережок» іде на допомогу.
Концерт. Несподіваний виступ кози Маньки.
Грицько Половинка — головний герой.
Котька відчував себе, як то кажуть, не в своїй тарілці.
В ньому боролися два протилежних бажання.
З одного боку, ще вогнем пік сором після падіння — хотілося втекти світ за очі. Хлопці, здавалося йому, позирали з одвертою ворожістю — наче то він був винен у їхній халепі. Дівчата, навпаки, зовсім не помічали його — наче він не існував. Семуа теж не звертав на нього уваги, зайнятий розмовою з своїм племінником Грицьком Половинкою.
Він був зайвий, нікому не потрібний.
З другого боку, Котьку роз'їдала страшенна цікавість — побачити секрети фокусів Семуа. Ну хіба б ти, любий читачу, добровільно відмовився від такої можливості?
І, не в силі перебороти тієї цікавості, Котька понуро дибав позаду всіх. Він опустив до землі очі. І отак плентався, дивлячись під ноги.
Вони йшли до річки, де біля старої верби припнув свого човна Семуа. Заглиблений у свої думки, Котька не одразу зреагував, коли раптом почувся розпачливий крик Грицька Половинки:
— Ой!.. Дивіться!.. Верба!.
Коли Котька звів очі, всі вже бігли — і хлопці, і дівчата, і Семуа.
Якусь хвилю Котька розгублено дивився, не розуміючи, що сталося. Він не впізнавав берега. Берег був якийсь голий і порожній. І наче побільшало неба. Що таке? І тут Котька збагнув — на березі не було верби.
Котька побіг теж…
Стара верба лежала у воді.
Річка підмила крутий берег, і верба впала.
Скільки років простояла вона на березі, скільки бачила! Скільки води спливло мимо неї! І от тепер надійшов її час. Обваливши шмат берега, вивернувши покручене вузлувате коріння, що, наче чорні старечі пальці, стриміло в небо, вона занурила свій стовбур у річку, і хвилі гойдали й ворушили її зелені кучері- віти.
— Човен!.. — глухо й розпачливо проказав Семуа, — Потопило…
Дівчата заахали. Хлопці мовчки кинулися у воду пірнати, шукати.
Семуа схопився за гілляку, спробував тягти, але де там! Хіба посилить один, навіть артист цирку, таку здоровегу — стовбур удвох не обхопиш.
— Людей треба… — писнула Свєта і затнулась, згадала: жнива ж, усі в полі, у селі тільки старі й малі.
І тут Котьку підкинуло:
— Стривайте! Я зараз!.. Я бігом! Я швидко!.. На «Бережок»… Я… я бігом!..
