Метелики на шпильках. Б'є восьма. Повнолітні діти

фатерко — батечко; від нім. Vater — батько

ферії — канікули

ферцірунґ (нім.) — прикраса; оздоблення; орнамент; декорація

філіжанка — горнятко, чашка

філістер — самовдоволена обмежена людина з міщанським світоглядом; обиватель

фіфак — пустий, легковажний хлопець або молодий чоловік

фіякр — фіакр, бричка; легка карета

фордансер — платний партнер для танців

фотель — м'яке крісло

фохи — капризи

фреквекція — відвідуваність

фулей — фуле, вовняна пальтова тканина з саржевим переплетенням і з трохи ворсистим лицевим боком

фуркало — дзиґа

футераль — футляр; чохол

футрина — одвірок, лутка

футро — хутро; шуба

фухс (нім.) — лис; перен. хитрун; пройдисвіт

хідник — доріжка

хусит — хасид

цваєр (нім.) — двійка (оцінка)

цваєрус — двійочник

центиметр — сантиметр

цера — шкіра (обличчя); колір (обличчя)

цинамон — кориця

цира — заштопане місце

цирувати — штопати

ціпендрак — курчатко

цюцюбабка — піжмурки

черчеташ (рум.) — розвідник; тут: член однойменної скаутської організації

шваґер — шурин

шквиря — снігова буря, хуртовина

шкіц — ескіз

шкоцький — шотландський

шлюс (нім.) — кінець; по всьому

шляк трафити (може) — прокльон-лайка німецького походження (через польське посередництво); пряме значення — 'апоплексичний удар'

шляфрок — легкий домашній напівхалат

шмельц — непотріб, мотлох

шмінка — губна помада; грим

шміргефт (нім.) — чернетка; зошит для чорнових варіантів

шпанівка — від нім. spannen — натягати

штамбух (нім.) — книга для пам'ятних записів

штивний — твердий, негнучкий; перен. холодний, суворий, офіційний

штудерний — кмітливий, хитрий

шувар — аїр, лепеха, татарське зілля

шульамт (нім.) — відомство у справах школи

шулька — качан кукурудзи

щепа — прищеплене фруктове дерево (здебільшого молоде)

як стій — тієї ж миті, негайно

якби-м могла — якби я могла

янгол — ангел

ясмин — жасмин

Уклав Ярослав РАДЕВИЧ-ВИННИЦЬКИЙ

Коментар

Це видання присвячується сторіччю Ірини Вільде, яке Україна відзначатиме 2007 року. Книжка націлена на своєрідну „реконструкцію' спадщини письменниці, яка зазнала фатально потужного ідеологічно-цензурного тиску в радянську добу. Більшість творів Ірини Вільде, написаних після 1945 року, несуть у собі вимушені прорадянські ідеологічні штампи, підкреслену соціяльну тематику, важкі для авторки ідейні та естетичні самообмеження. Водночас і читачі, і літературознавці усвідомлюють, що проза письменниці стала свіжим подихом особливого ліризму та психологізму в історії української літератури XX ст., що без Ірини Вільде неможливо відчути всю повноту художніх настроїв і нюансів, якими оновлювалася стилістика українського Слова у напрямку до поетикальної точности і вишуканости. Дилему, коли творчість літераторки випадає з уваги читача (а відтак і укладачів університетських та шкільних програм історії української літератури) через певну дозу радянщини в ній, і об'єктивною повагою до її таланту, можна розв'язати в один спосіб: перевиданням усіх творів Ірини Вільде дорадянського періоду. Так ми повернемо видатній майстрині слова те місце в національній культурі, яке вона посіла в міжвоєнну добу — в час інтенсивного зростання естетичної вартости нашої літератури.

Перший значний крок у цьому напрямку був зроблений Марією Вальо у виданні: Ірина Вільде. Незбагненне серце. Новели, публіцистика, літературні статті, листи. — Львів: Каменяр, 1990. — 255 с. Тут були вперше передруковані вибрані новели міжвоєнного періоду, зрозуміло (оскільки видання готувалося ще в умовах СРСР), що сюди ввійшли „найневинніші' статті і листи письменниці. Повністю етапна новелістична збірка „Химерне серце' (Львів, 1935) так і не побачила світу.

Серед літературознавчих досліджень останнього часу виділимо монографію Наталі Мафтин „Мала проза Ірини Вільде: неповторність індивідуального голосу' (Івано-Франківськ: Плай, 1998). Ґрунтовний літературний портрет письменниці ще чекає на свого реалізатора.

Поява повісти „Метелики на шпильках' у 1936 р. відразу після збірки „Химерне серце', яка була так схвально зустрінута критикою і читачами, ознаменувала нову тенденцію в галицькій українській літературі, тенденцію до стильової розкутости й психологізму. У тому ж році з'явилася друга книжка циклу — „Б'є восьма' (Львів, 1936), третя повість — „Повнолітні діти' — вийшла вже у 1939 р. У літературознавстві панує думка, що письменниця ще в передвоєнний період задумала переробити трилогію на єдиний роман „Повнолітні діти', який уперше вийшов уже в радянський час: Ірина Вільде. Повнолітні діти. — Львів: