почали прислухатися. Раптом почули за ворітьми, на вулиці, тверді військові кроки кількох людей; що наближалися до воріт.
За пару хвилин відчинилася хвіртка і в двір зайшло четверо. Троє пішло до хати, а четвертий, почувши кінський тупіт і побачивши вершника, вискочив на вулицю з рушницею і закричав:
— Кто єдет?
Почув відповідь:
— Свой!
— Кто — свой? Пропуск! — кричав 'розводящий'.
— П'ять! — відповів вершник і в свою чергу запитав отзив.
— Портсігар! — сказав розводящий.
За хвилину приїхав другий вершник, це був роз'їзд, хлопці вирішили заїхати у двір покурити.
Розводящий відчинив одну половину воріт і вершники у дворі злізли з коней і поприв'язували їх до стовпів піддашшя комори.
Тільки хотіли вони братися до закурки, як Кібець із хлопцями вже тримали нагани біля носів ворожих вартових.
— Руки вгору! — скомандував Кібець. — Тут є для вас ' прикурка'!
Спантеличені кіннотчики і розводящий не спам'яталися, як їхні роти були заткнуті і руки пов'язані назад.
— Не пищати мені тут! — пригрозив Кібець, — бо зразу вам кінець!
Пов'язаних вояків вкинули в комору і знадвору приткнули клямку. Розводящому розв'язали рота і першого пустили до хати, а за ним ішов Кібець і декілька козаків.
В хаті світилася гасова лямпа, прикручена на малий вогник. Всі вартові спокійно спали серед хати, на соломі. Їхні рушниці стояли в куті біля порога, на лавці лежав наган з пасом, що належав кулеметчикові.
Хлопці зразу прибрали до рук усю зброю і зупинилися біля порога, вартуючи біля себе розводящого. Кібець тримав 'кольта' на поготовійпочав будити варту. Скомандував:
— Подйом!
Вартові, деякі з них тільки заснули першим сном, неохоче пробуджувались, чухались та позіхали. А хтось із них запитав:
— В чом дєло?
— Здєсь банда, — спокійно відповів Кібець.
Поки розгублені комунари кліпали очима, Кібець вигукнув:
— Встать, рукі вверх і ні с мєста! Хлопці, обшукать і впорядкувать 'товаріщей'', — наказав козакам.
Один з кулеметників кинувся до свого нагана, що лежав з поясом на лавці, але наган уже був підібраний. Решту вояків блискавично обшукали, пов'язали їм руки та й повели до комори під замок.
Почувши гамір, з другої половини хати вийшов наляканий господар. Кібець зразу ж його заспокоїв, кажучи:
— У вас дядьку, буде все в порядку. Ідіть і спокіно відпочивайте аж до ранку. Зрозуміло? Ви нічого не бачили й не чули, а ранком вийдете і будете собі господарити, Була четверта година ранку, час зміни вартових і застави. Йшли міняти заставу в п'ятьох: Кібець, три козаки з рушницями і 'розводящий'. Розводяший ішов попереду, за ним Кібець і козаки з рушницями на плечах і ножами та револьверами в руках.
Коли наблизились до застави, що була в ямі між деревами, звідтіля залунав голос:
— Кто ідьот?
— Свої, — обізвався розводяший.
— Пропуск? — питає застава.
— Антабка, — відповідає Кібець та питає відклик.
— Ствол! — відповів вартовий застави.
Кібець зразу вигукнув:
— Ні з місця! Руки вгору!
Два вартових піднесли догори руки, а третій вхопився за револьвера, та ніж у груди звалив його на землю.
Двох нових полонених пов'язали. Зміна варти на заставі відбулася без шуму.
Тепер тут, біля кулемета лишились два козаки на варті і біля них дві запасні коробки набоїв.
Кібець з одним козаком-побратимом верталися назад до вартового примішення, ведучи зі собою двох нових в'язнів і розводящого.
Село ще спало. Навкруги тиша і спокій, лише співи півнів сповіщали скорий прихід ранку.
Прибувши до вартівні, Кібець вислав двох вістових на новопридбаних конях з рапортом до отамана Хмари. Третього коня Кібець лишив біля себе. Двох полонених вартових замкнули теж у комору.
— Що ви там робите майже цілу ніч, хочете на цій хляповиці поморозити нас? — жартуючи говорили козаки, коли вістові зупинилися коло застави от. Хмари.
— Та ви не жартуйте! — обізвався інший, — дивіться ж яких вони коней дістали, та ще й з сідлами!
— О о, це ше не все! Побачите якого коня Микола собі придбав! — весело відповідали вістові.
— Не даром кажуть вовка ноги годують, — хтось знову кинув жартома.
До гурту під'їхав от. Хмара, помітив добрий настрій і гумор серед козаків та веселу розмову, нових коней під віступами, та й питається:
— Ану кажіть скоріше, як там справи? —
— Поки шо дуже добре, пане отамане! Сім полонених, один 'максимчик', дві скриньки набоїв в наших руках та шей охорону села без шуму перебрали в свої руки. Ми з побратимом, на оцих конях що маємо, об'їхали майже з пів села, — весела голосив вістун отаманові, — Так що в нас все в порядку, — продовжував він, просив Микола шоб прислали підводу забрати кулемет, набої та багато іншої, можливо зброї як Микола успішно закінчить свою всю роботу.
Станковий кулемет Максим
Не марнуючи часу вістуни поверталися до села разом з от. Хмарою, якого супроводжувала чисельна охорона з двома тачанками з кулеметами і відділ казаків-вершників, а за ними підвода. Їхали швидко, не марнуючи часу і діставшись до застави за селом, негайно поставили на возі кулемет, Вирішили бути в поготівлі, чекати на вислід бойових дій. Дві інші тачанки от. Хмара поставив в іншому місті, при дорозі від степу. Сам же він вернувся на свою заставу.
Кібець взяв собі належне підкріплення з прибулих із Хмарою козаків, підсилив належно варту на стійках та й на 'караульному' дворі, а сам взяв двох своїх вістунів та знаного вже 'разводящого', (дежурного по часті) й під'їхали до квартири командира ескадрону т. Грецького.
— Зайшли в двір і, як годиться, зручно розташувались: діжурний, під загрозою ножа, постукав у вікно. З хати почувся голос товариша Грецького;
— Кто там!?
Товаріщ командір, скарей подимайтесь, банда єсть! — з жахом промовив діжурний.
Командир відслонив завісочку на вікні, виглянув і переконався що то був діжурний.
— Одну мінуточку, я сейчас, — відповів і зник.
Не минуло й хвилини, як командир Грецький, майже роздягнений, чіпляючи на ходу пояс з револьвером, вискоччив з сіней і поспішно запитав;
— В чом дєло, діжурний, где банда?
Із-за вугла хати вискочив Кібець і, спокійно піднісши цівку кольта до носа командира, відповів:
— Банда здєсь. Рукі вверх!
Не встиг Грецький спам'ятатись і взятися за зброю, як двоє козаків уже його роззброїли.
— Тепер, товаришу командире, — промовив Кібець, — можете руки спустити.
Зайшли в хату. Крім Кібця й командира там нікого не було, бо замісник був у командировці.
— Знаєш що, командире, — почав Кібець, — я є той чоловік, чию жінку й дитину ти замордував. Як ти
