думаєш, що я маю з тобою зробити?
Грецький перелякався. Його широко розплющені очі бігали, ніде не зупиняючись. Він намагався себе опанувати і, трохи заспокоївшись, промовив;
— За твою жену і ребьонка я нє віноват. Ето падлец-політрук Галемба.
— Добре, — сказав Кібець, — якщо наш плян буде виконаний, я тобі, сволоч, дарую життя. Одягайся скоріш і наказуй горністові грати збір ескадрону, та негайно поклич свого комісара. Чуєш?
— Да-а… — відповів командир, — єслі ти мєня пощадіш, то свої меня разстрєляют.
— То вже до мене не належить, — відповів Кібець. Пока велася розмова з командиром, новий козачий коновой, за допомогою вартового, викликали комісара ескадрону і передали наказ командира; 'негайно явітся!'
Після цього діжурний з пов'язаними руками пішов до комори на 'відпочинок'.
Новий кінний конвой супроводив півсонного комісара. Біля хати командира він жваво вискочив із сідла, поставив коня біла ґанку а сам бігом до хати. Не встиг переступити порога й питає:
— В чом дєло?
Та зразу зорієнтувався, коли побачив навколо себе несподіваних гостей. Затрусився, зрозумівши своє небезпечне втановшце. Він без спротиву дався себе роззброїти.
— Грайте збір ескадрону, скоро! — наказав Кібець.
— Что хотітє ви дєлать? Обєзоружіть? — спитав командир.
— Так! — була Кібцева відповідь.
Скоро викликали горніста і тривожна мелодія 'збору' металевим голосом розірвала ранкову тишу вогкого повітря. Надворі почало розвиднятись.
Червона кіннота зібралась скоро. Старшин і підстаршин закликали у двір, що був обнесений високим дерев'яним парканом і тут роззброювали та відводили вже до сараю, під замок. Решта ставала в ряди посеред вулиці, що теж була обнесена парканом.
Коли всі були зібрані, то за наказом Кібця, колону червоного ескадрону з обох сторін було закрито. Наблизились дві тачанки, розвернулись і поставили колону під перехресний вогонь. Колона заворушилась, але не рушила з місця.
Під натиском Кібця і в оточенні конвою, командир ескадрону Грецький вийшов і перед ескадроном об'явив:
— Товаріщі! Ми окружени, я больше не командір, командір — вот он, — він показам на Кібця. Теперь он вам даст свой пріказ.
Кібець сів на коня, виїхав наперед і промовив:
— Не хвилюйтесь, товариші! Всі ви будете живі, але й не думайте тікати, бо потрапите під перехресний вогонь що ним обсиплять вас наші меткі скоростріли.
— А тепер, ескадрон, слухай мою команду! — залунав дзвінкий голос Кібця, — складати зброю! По одному наліво-о, марш!
Червоні кіннотчики спокійно, без спротиву, під'їжджали по одному до повстанської застави і складали зброю на віз. Після цього кожного особисто обшукували і тоді червоноармійці знову ставали до строю.
Належну кількість гарних коней відібрали для своїх потреб і для резерви.
Так було роззброєно Володимирський ескадрон в числі до двох сот вояків, решта, приблизно 25 осіб були в роз'їздах і під роззброєння не попали.
Впорядкувавши вози з набутим знаряддям, повстанці від'їжджали на дорогу і ставали до валки.
Затриманих бранців перевірили і декого відпустили, а політрука Галембу з його вірними прислужниками і трьох 'косооких' пов'язаних посадили на вози і теж прилучили до валки.
Стрій червоноармійців стояв і чекав остаточного розпорядження.
Нарешті Кібець під'їхав до командира Грецького, подав йому руку і сказав:
— Залишаю тобі твій ескадрон, роби що ти хочеш з ним.
Потім повернувся до строю, подав команду:
— Смірно!
Всі затихли й стояли струнко.
Кібець вистрілив з револьвера вгору і після маленької павзи весело сказав:
— Я, товариші, вам більше не командир. Вашим командиром остається товариш Грецький…
На прощання Кібець дав другий постріл угору і залишив ескадрон. По цьому пострілові повстанці вирушили в дорогу. Кібець їхав позаду валки, а за ним, в ар'єрґарді їхали дві тачанки. В степу за селом дали декілька стрічок з ново добутих скорострілів.
Їхали помалу. Були дуже задоволені успішним роззброєнням ескадрону і тим, що поповнився повстанський арсенал на два скоростріли системи 'максим' і 'Люіс'. Добавилося до двох сот рушниць з набоями, гранати, т а пара десятків різних револьверів і набоїв до них.
Із штабу добули списки осіб, що підлягали арешту, забрали різні накази і телеграми кременчуцького Губ. ЧеКа.
Отаман Хмара тихою ходою вів свій відділ до лісу Чорного, за ним рухалась Кібцева валка і кіннотчики.
Біля Поляни /чи Поляної / Кібець зупинився для порахунку з Галембою і ' косоокими' за жінку й дитину.
Тут же розстріляли декількох комунарів, що брали колись участь у розстрілі дев'ятьох побратимів, яких зрадив Щербак, Від'їхали трохи від місця порахунку і всі стали постоєм.
Отаман Хмара призначив кулеметчиків до ново здобутих кулеметів, оглянув придбану зброю і сказав:
— Багато для нас усього цього. Повеземо до Холодного Яру й віддамо там якомусь відділові, що потребує.
Спочивали тут недовго. Треба було поспішати до Холодного Яру, де мала відбутися давно заплянована нарада повстанських загонів, що були об'єднані з Холодним Яром.
З Чорного лісу, поза Веселим Кутом, перейшли в ліс Чуту. Там спинилися над свіжою могилою дев'ятьох розстріляних побратимів, віддали знову 'салют' та провідали ту землянку, з якої їх забрали. Отаман Хмара з своїм оточенням об'їхали всі сховища. Дещо залишили тут, а дещо взяли для поповнення, та й рушили до села Гутняцька.
Майже рік не була тут ворожа нога, та мабуть не скоро і буде після цих Знаменських подій, боялись і боятимуться Хмари та Кібця, цих легендарних звитяжців, що наводили жах і трепет на всіх ворогів України.
З Гутницької маршували лісом Чутою до Мотриного, а потім до Кріселецького і, нарешті опинились в Холодному Яру. Сюди почали вже прибувати повстанські частини на нараду, Отаманом Холодного Яру був вибраний заступник Василя Чучупаки, Чорнота, що звався ' Деркач'.Чорнота розподіляв прибулих на постійно селах, а розводив їх його адьютант, якого одні звали 'Гриць', а другі ' Юрко'. А прізвище його було — Горлиця, бо мав тоненький, як у горлиці, голосок.
Отаман Хмара став у Яничі. Шполянський відділ отаманів: Ґонти і Гризлд, що складався з трьох сот шабель та невеликої частини піхоти, розмістився у славному Суботові, а отаман Завгородній — у селі Матвієвці. Нараду було скликано у село Медведівку.
Відкрив нараду от. Чорнота і сказав коротке вступне слово.
— Славні побратими! Від того часу, як ми перший раз вліті тут збиралися, сталася велика зміна. Багатьох наших козаків і отаманів не стало в наших рядах. Не стало і нашого Головного Холодноярського отамана, Василя Чучупаки /Деркача /, він загинув від руки атентатчика, провокатора-жида.
Пам'ять поляглих вшанували трихвилинною мовчанкою. Після цього Чорнота говорив недовго, бо нараду довелося припинити.
За пляном ЧеКа, чекіст Ф. Дзержинський, з допомогою яничара Баліцкого, їздили по Україні, нищили національне українське відродження та закріпляли сов. владу. Саме тепер Дзержинський мав намір очистити Холодний Яр та всю ту округу, щоб відкрити дорогу: Новогеоргієвск, Чигирин, Олександрівка, Сміла — Бобринська.
З цією метою він побував у Кременчуці, зібрав там чекістів та червоного війська і Дніпром, на пароплавах та баржах переплив до Новогеоргієвська, де доповнив своє військо якоюсь частиною. Там же він
