всіх, — це цілком природнє явище в молодій армії, — стояли на першому місці. Справа від цього чимало терпіла. Дійсність не була потішаючою. Ясно, що ми мали діло з військовою організацією, яка ледве-ледве, до тогож самотжки, головно з ініціятиви низів, пробувала стати на власні ноги.
Перед нами стала низка питань. — Хто буде наш ворог? Чи буде він у боротьбі проти нас самітний? Як розвиватимуться далі події на Наддніпрянщині? Зрештою, і то мабуть саме головне, чи той прояв національної волі, що мав місце 1. листопаду на всій території Галичини, був дійсно зрілим чином, чи розрахованою лише на анархію — авантюру, що була наслідком розвалу держави Габсбургів?
Пильно студіюючи загальне положення, ми особливо уважно дивилися на властивий галицький терен, намагаючися знайти в мало знаній нам атмосфері підстави майбутньої відпорности й здатности Галичини до боротьби. Для всебічного ознайомлення Начальної Команди ми рішили побувати не тільки на фронті, але також у Стрию в Команді ІІІ. Области, у Станиславові, — місці осідку Військового Секретаріяту, у Камінці Струмиловій та взагалі в місцях, де особливо відчувався організаційний живчик. На жаль, моя недуга сильно поступала наперед: Минуло ще 2–3 дні й я був вже в ліжку на довший час. Ось тому найбільший тягар праці, як також ініціятива, у першому періоді боротьби впали на полк. Мишківського.
Правда, була також додатна сторона моєї хороби. Лікар, референт санітарних справ Начальної Команди, був щирим патріотом і підчас відвідин знайомив мене з краєм, його видатними особами, політичними угрупованнями, перебігом подій після розвалу Австрії. Ці наші розмови були для мене надзвичайно цінними. Я поволі виробляв собі образ Галичини.
Заходив до мене, і то не рідко, також повітовий староста, поважна й симпатична особа. Його замислене стурбоване обличчя мені дуже подобалося.
Внаслідок усіх відвідин і розмов я вповні відчув той величезний тягар, що впав на мене. Я страшенно злився, що в таку хвилю мусів був задовольнятися порівнююче пасивною ролею.
Вже листопадові бої в Галичині дали змогу прийти до висновку, що українсько-польська боротьба не обмежиться партизанськими випадами сторін, а набере характеру правдивої маневрової війни. Події на початку грудня підтверджували цей висновок. Тому, готуючися до тревалої боротьби, Начальна Команда передусім підтримувала всім своїм авторитетом, як у колах політичних, так і військових, вже усталену думку, що апаратом боротьби повинна бути регулярна Українська Галицька Армія. Команда не відкидала також і партизанських операцій, але тільки на другорядних ділянках, як допомоговий засіб. Чи це мала бути війна на витревалість, чи на 'знищення ворога'? — На таке питання не важко було відповісти вже тоді, бо мало даних промовляло за те, що час і політичні обставини назовні працювали в нашу користь.
Часово сприяючу нам ситуацію, зогляду на те, що поляки в боротьбі з нами ще не мали цілком вільних рук ні назовні (німці, большевики, литовці), ні внутрі, а щодо Антанти, то вона в особі Найвищої Ради ще не виявила була свого відношення до заборчих апетитів Полыці, — треба було, на думку Начальної Команди й Державного Секретаріяту, невідкладно та повністю використати. Зі стратегічного боку здобуття Львова, де 'Довудство Сходу' зосередило головні сили, привелоби нас до мети, і зробилоби нас господарями на всьому терені Східної Галичини; крім цього з політичного боку — воно булоби дуже потрібним ефектом і зміцнилоби позицію наших заступників у Парижі.
Автор книги 'Кампанія польсько-українська', підполк. Сопотніцкі також погоджується з тим, що наші зусилля до визволення Галичини повинні були бути скировані вбік опановання Львова. Ходило лише о те, як вирішити цю проблему. Підполк. Сопотніцкі дав одну й туж оцінку всіх оперативних положень від грудня 1918. року аж до квітня І9І9. року. Це не відповідає дійсності.
На мою думку, стратегічне положення в Галичині в листопаді 1918. р. було одне, у січні 1919. р. — друге, і нарешті цілком відмінне в березні 1919. року, коли вже далися відчути наслідки неприняття нами умов Антанти. У листопаді 1918. року 40-міліонова Україна стала до бою проти 17-міліонової Польщі, яка не мала спокою на всіх ділянках. У січні 1919. року не приходилося вже надіяться на допомогу з Великої України, а навпаки треба було думати про поміч Галичини урядові У.Н.Р. (сам факт переїзду представників політичної влади з Києва до Станиславова каже дуже багато); крім того, слід відмітити швидкий зріст державної зорганізованости Польщі та зручність її дипльоматів, що зуміли обернути політичні обставини на користь собі. Щож до березня 1919. року, то не приходиться говорити про двобій порівнююче малої Галичини з Польщею, а про боротьбу Галичини з Антантою. При таких змінах внутрішнього й зовнішнього характеру тяжко говорити про одні методи боротьби й про одностайний плян кампанії.
У грудні 1918. року Начальна Команда розраховувала на моральну й фізичну допомогу Києва. Разом з тим вона брала на увагу також і те, що поляки зможуть небавом поліпшити своє положення на інших фронтах і тоді скирують більші сили під Львів. Ось тому 'Начальна' в листопаді відкинула думку про боротьбу на виснаження й рішила використати наші хвилеві плюси та можливість надіслання частин з Великої України для опануваннія Львовом, аби пізніше спокійно стати на наших західних і північних кордонах.
Одначе досвід революції наказував нам бути обережними. У що виллється діло Директорії, чи пощастить їй скріпити наш державний організм, а разом з тим оборонні засоби? — це було питання. з цих причин Начальна Команда пильно стежила за розвитком подій над Дніпром і намагалася схоплювати всі чутки, що йшли з теренів революції.
Рахуючи наші місцеві засоби боротьби на той час для опанування Львовом невистарчаючими, я ставився до пропозиції полк. Мишківського — негайно штурмувати місто — позитивно, лише наколи Директорія надішле обіцяні дивізії.
Розпочаті сприводу цього переговори скінчилися для нас сприяюче: нам запевнено було кілька боєздатних частин. Наша оперативна діяльність зводилася до підготовання вигідних умов для штурму, яким малося зліквідувати найбільшу групу поляків на цілому терені Східної Галичини. Після здобуття міста пляновано приготовити армію до боротьби з новими групами, що їх Польща, цілком певно, не запізниласяб направити проти нас.
Поруч головної операції 'Начальна' підготовила кілька другорядних акцій, а саме: часову перериву сполучення Перемишль — Львів і Рава — Львів, більшу активність наших військ в напрямку на Перемишль і демонстративну чинність на північно-східних полях театру війни.
Австрійські 15. сент. польові гавбиці, що кількости 10–15 були в нашому розпорядженні, на думку гарматчиків, давали надію на певне усунення перепон, що моглиби повстати на шляху наших стрільців до ворожих позицій в околицях міста.
Слід пригадати, що, після опановання Перемишлем 10. листопаду, а за допомогою підполк. Токаржевського (140 старшин, 1800 стрільців і 8 гармат) також і Львовом 22. листопада, 'Довудство Сходу' намітило ширші операції для повного звільнення Львова від облоги. Саме з цею метою розпочато бої від 22. листопаду до 10. грудня під Самбором, Равою Руською та в околицях Львова. Проте замірам 'Довудства' перешкодили наші протиоперації. Бої скінчилися не на користь поляків. Тим самим здобуто кращий грунт для чергового пляну 'Начальної', що хотіла повністю закріпитися та в кінці грудня розпочати операції, завершенням яких мав бути сам штурм Львова.
У третій декаді листопаду в Бережанах відбулися наради старших командантів Між ними були полк. Косак, полк. Микитка, отаман Букшований, полк. Омелянович-ІІавленко і сотн. Бізанц. Генерал Кравс не був. Хоч я був ще хорий, всеж рішив сам головувати на цій нараді, бо це власне був мій перший особистий стик із старшим командним складом. Від групи присутніх віяло свіжістю, запалом й енергією. Невеличкий службовий стаж і порівнююче обмежений попередній вишкіл молодих командантів — вимагали більшої деталізації всіх наказів і розпоряджень Начальної Команди. Полк. Мишківській це зручно вловив і належно переводив підготовчу працю, не вказуючи лише 'що', але також 'як' треба виконувати.
Після зясовання полк. Мишківським нашого розуміння ситуації, нарада вислухала від ньогож плян майбутньої операції. 3 цим пляном були получені такі місцеві завдання; Група Кравса мала зруйнувати залізницю між Судовою Вишнею й Перемишлем, а потім, протягом цілої операції під Львовом, бути заслоною львівської групи від можливого наступу поляків з Перемишля; далі Кравс мав вийти на Сян й тримати цю лінію; рівночасно партизанські відділи на Півночі й північному Сході мали стежити за напрямками Яворів- Львів, Рава-Львів і Сокаль-Львів; для демонстративних чинів у північних і північно-східних околицях Львова 'Команда Північної Области' (Камінка Струмилова) мала післати відділи окремого призначення полк. Долуда; південно-східній групі УСС (отаман Букшований) і південній (полк. Микитка) ставилося за завдання обовязково вдертися в околиці Львова, аби цим відтягнути на свої напрямки максимум ворожих сил і тим сприяти наступові; група полк. Омеляновича-Павленка мала з околиці Глиняна-Пустомити розвинути свої
