операції в північно-східному напрямку на головний двірець і на південно-західну околицю міста; силу ударної групи Начальна Команда розраховувала довести до 7–9 тисяч багнетів і 40 тармат, що складалоби коло половини всіх наших військ; на частини полк. Косака покладено завдання забезпечити головній групі ліве крило чинністю на Городок Ягайлонський і на Захід від нього; поза всім наказано зладити бодай примітивні бронепотяги для операцій на широких і вузьких залізницях.
Так виглядав наш плян. Його творцем був покійний полк. Мишківський. На йогож пропозицію командантом ударної групи призначено полк. Омеляновича-Павленка.
Досвід революції показав нам, як несталі були частини на Великій Україні й наскільки змінливою була їх моральна вартість. Зогляду на це, вирішено просити Військовий Секретаріят вжити всіх заходів, аби Начальна Команда зазделегідь мала повну уяву щодо боєздатности наддніпрянських підкріплень. Я особисто ставив весь успіх нашої оперції в залежність від того, що за частини надішле нам Київ. Начальна Команда не обмежилася тільки проханням до Військового Секретаріяту, але й сама вислала своїх агентів до Підволочиська на зустріч козацьким транспортам. Агенти мали обертатися серед козаків і подавати нам усе, що характеризувалоб моральну якість і політичні настрої їх.
Очевидно, що також й урядові кола Галичини надавали належне значіння моральному станові козаків, бо зустріч на старому кордоні й транспортування уряджено було надзвичайно урочисто. До цього треба ще додати прояви гарного відношення населення Галичини до земляків 'з того боку'. Назагал це був тріумфальний похід.
Як урядові відомости, так і донесення нашої агентури свідчили, що дух надісланих частин був найкращий, — козаки прагнули до бою, матеріяльний бік виглядав теж добре. Всеж я хотів вислухати особисті доклади начальників головних транспортів і наказав їм прибути до Бережан. Інформації полковників (тоді на Україні були мало не всі полковниками й отаманами) мене задовольнили. Лишалося ще особисто оглянути всі частини, але хороба не дозволила мені зробити цього.
Після докладу старшого команданта я вважав себе вистарчаюче поінформованим і дав начальникові штабу згоду на розпочаття вступних боїв до головної операції.
Такий стан річей не міг не стурбувати 'Довудства Сходу'. 11. грудня воно доручило Генерал- підпоручникові Зєлінскому з відділом силою в 1600 вояків, 12 кулеметів і 8 гармат розпочати протинаступ, що в своїй конечній меті мав привести поляків до опановання напрямку Перемишль — Хирів — Самбір, — безперечно важливого для нас, бо звідси поляки могли дістатися в запілля наших львівських груп.
13. грудня Зєлінского підсилено відділом майора Модєльского (1 курінь піхоти, кулеметна сотня й панцирний потяг), а 15. у критичний мент, у боях коло Підмостя й Трушовиць Зєлінского підсилено ще двома курінями 37. полку і 1. дівізіоном 1. полку уланів. Усі ці заходи поляків привели їх до опанування ситуації на згаданому напрямку.
На завзяту боротьбу у напрямку Хирів — Перемишль Начальна Команда відповіла введенням у бій частини львівської групи. Це, очевидячки, мало певний моральний ефект, бо вже 18. грудня Львів 'волал' на поміч. Зєлінский одержав 23. перед обідом від генерала Розвадовского таку словесну директиву: 'Положення під Львовом увійшло в критичну стадію. Українці, підсилені свіжими частинами, підступають аж до самого передмістя, яке невпинно атакують. Поза тим нагромадили вони більші сили в Любені В. з наміром заатакувати Городок Ягайлонський. Завданням групи є розбиття сил під Любенем В., дальше посування її вздовж гостинця Любець В. — Ставчани — Оброїм — Львів й переведення тих операцій, які виявляться конечними для рятування Львова. На праве крило наложить звернути увагу, бо на підставі відомостей, які одержано з вірогідних джерел противник нагромаджує більші сили в околицях Глинної—Наварії й Пустомитів'.
Отже, як бачимо, польське командування ще 18. грудня вважає положення під Львовом настільки критичним, що рішає перервати свої бої у напрямку Хирів — Самбір, аби мати змогу кинути перемиські сили на підтримку Львова. 3 наказу Розвадовского ми бачимо також, що польське командування визнавалося також у положенні навколо Львова, бо, як кінцеве завдання, скировує протинаступ своїх головних сил у район, з якого мав початися наступ нашої ударної групи, — 'Наварії'.
24. грудня група генерала Зєлінского вже стояла у вихідному положенні. 25. вона розпочала свою акцію, і в 23. годині вона здобула вже Любень Великий та Малин. Наш відступ був настільки поспішним, що штаб не встиг знищити телєфонічного получення зі Самбором. Це дало полякам можливість зібрати богато розвідочного матеріялу й нанести нам великі шкоди. Між іншим поляки самі визнали велике значіння для їхніх операцій тої вістки, що 'українська команда, за винятком потягів, не має на тому відтинку (Любень В.) інших відділів'. Це дало полякам змогу спокійно дивитися на своє праве крило, і зосередити 27. грудня найбільше сил проти 'Наварії'. Саме там, у двобою найсильнійших груп, і мала вирішитися доля наших грудневих операцій.
Неуспіх наших двох західних груп (Хирів і Любень) сильно відбився в боротьбі на рішаючому напрямку. Проте ми мали ще сказати своє останнє слово, бо залізниця Стрий — Наварія — Львів була забита потягами з надходячою до нас підмогою з Великої України; галицькі частини були на цьому напрямку, такби мовити, авангардними й мали забезпечити спокійне нагромадження наших сил, що прибували до Наварії.
Зима того року була сніжна й порівнююче сувора. Це відбивалося на нашому маневруванні, бо наші технічні засоби пересування були дуже примітивні; Начальна Команда ще мала кілька авт (у штабі називали іх гумористично 'автяками'), — рештаж частин армії мусіла користуватися підводами.
Двома автами ми, коли не помиляюся, у ночі з 25. на 26. грудня виїхали до Бібрки, де, згідно з наказам, мала розташуватися Начальна Команда. Це — маленьке містечко, що лежить щось 35 кільометрів від Львова. Зогляду на великий сніг, ми сильно спізнювалися. Подорозі в начальника штабу виринула навіть думка відложити наступ ще на один день, проте я надавав ментові несподіванки наших операцій найбільшу вагу й тому рішуче відхилив його пропозицію. Як ми вже бачили вище, завдяки певним недомаганням штабу групи Бізанца та завдяки шпіонажі, польське командування вже 26. було досконало поінформоване, що 'в околиці Глинної-Пустомитів українці сконцентрували кілька курінів отамана Петлюри, що прибули з околиць Києва'. До того перебіжчики подали полякам також і напрям наступу на Ставчани.
Алеж, при всіх тих несприяючих нам обставинах, поляки не знали ще про моральний стан частин, які прийшли нам на підмогу. Коли взяти на увагу брак резерв
У сильно послабленому складі відділ продовжував наступ. Деякі частини дійшли навіть до самих передмість. Начальник групи особисто був там… Але все це не мало характеру розмірено опущеного на болюче місце ворога важкого меча, а більше нагадувало демонстративні уколи легким рапіром, чим лише дратовано ворога й викликувано в нього оптимізм щодо протинаступу.
На перебіг справ на інших ділянках командування не мало підстав жалітися. Частини зробили все, що було в їх силах. Ступнево бої перейшли в ліквідаційну стадію й 30. грудня зовсім затихли.
Своєю зручною, щодо тактичних ходів, акціею генерал Зєлінский цілковито змінив до 18. грудня положення на напрямкові Перемишль — Хирів — Самбір. 24. його група стояла вже в Городку Ягайлонському, який визначено йому наперед за вихідну точку для нової серії боїв вже на напрямку Городок — Любень В., чим малося вивести львівську залогу з надзвичайно скрутного стану. У першому й другому випадках маємо докази того, що для спонукання пасивних частин до геройських чинів часто вистарчає прилучити до них невелику, але міцну духом частину. Правда, обставини сильно сприяли воякам Зєлінского, бо під Ставчанами польський жовнір зустрівся з розагітованим козаком, для якого вже не було нічого святого.
Із всього раніш наведеного видно, зякою увагою Начальна Команда ставилася до прибувших спід Києва частин. Не можемо обвинувачувати також і військову владу У.Н.Р. у недбайливости, тим більше у злому намірі, бо в той час моральний стан широких мас був дуже несталий, відхилення від нормального стану були так великі й несподівані, що про чиюсь відповідальність не слід навіть говорити.
