Острополя, в дні 13. 8. 1919 р. та переслідував його дальше в напрямі Шепетівки. Тут же діяли повстанські відділи от. Соколовського і Мордалевича, тому бриґади ІІ-го корпусу, 4-та і 7-ма, скоро посувались вперед без більших боїв. Щойно в районі Полонного 4-та галицька бриґада звела більший бій з Таращанською дивізією, розбила її й забрала в полон около 800 бійців. В слід за тим здобуто Шепетівку дня 16. 8. 1919 р., висуваючись на схід від міста в напрямі Зв’ягеля і Коростеня. Тим часом первісний наказ наступу змінено в той спосіб, що ІІ-гий галицький корпус мав вдарити на Житомир, а СС-и мали йти на Зв’ягель. Прямуючи на Житомир бриґади ІІ-го корпусу стрічали лише слабий опір ворога, бо дооколичкі селяни, обороняючись перед грабунками відступаючих большевиків, вже заздалегідь розбирали залізничі рейки, нападали на евакуаційні потяги та відбирали заграбоване у них майно. З наближенням галицьких частин ті ж самі селяни скорим темпом направляли залізничий тор, так, що галичани без більшої задержки могли йти дальше вперед. Дня 22. 8. 1919 р. 4-та і 7-ма бриґади ІІ-го корпусу зайняли Житомир, забезпечившись сильно з півночі коло Черняхова і зі сходу коло Коростишева, а корпус СС-ів здобув Зв’ягель. В той спосіб дві залізничі лінії Бердичів — Житомир і Шепетівка — Зв’ягель найшлись у розпорядженні УГА. В Житомирі знайдено незакриті ями, наповнені трупами українських патріотів, помордованих большевиками при відступі з міста. Крім цього в одній з пивниць відкопано і врятовано трьох українських старшин, живцем замурованих. Так большевики помстились на мирних жителях, і так повелися з полоненими залишаючи Житомир. По кількох днях відпочинку ІІ-гий галицький корпус дістав приказ зайняти Коростень. Згідно з цим приказом частини ІІ-го корпусу рушили вперед до наступу. По дорозі стрічали вони тільки невеликі стежі червоних, які після короткої перестрілки десь нагло зникали. До Коростеня бриґади ІІ-го корпусу наближились десь коло 28 серпня. Тут стрінули вони сильний спротив большевиків, які вицофуючись із Києва, скупчились у районі Коростеня й утворили певного роду рухому твердиню з 19-ма панцерними потягами, щон кріпко держали залізничий шлях. Кромі цього большевики зібрали більшу скількість кавалерії і часто-густо робили нею несподівані випади, так, що наші галицькі частини мусіли зрезиґнувати з дальшого наступу і прийняти оборонну позіщію. Тому Коростеня не можна було в час здобути.
Так в загальному представлявся похід УГА на Київ.
Хресна дорога УГА з Києва на Одесу (від 1 вересня 1919 — 23 квітня 1920 р.)
Хресна дорога УГА з Києва до Одеси — це сумна дійсність. Саме тоді прийшлось УГА двигати тяжкі хрести:
Саме тими хрестами був встелений шлях від Києва по Одесу.
Галицька Армія в Києві
В дні ЗО серпня 1919 р. УГА здобула Київ около 8-ої години вечором. В наші руки дісталась величезна воєнна добич, якої ми не вспіли навіть обчислити. Обі залізничі станції, вантажева й особова, були впрост завалені потягами, наповненими всяким добром. Серед гущі вагонів вирізнялись три грізні большевицькі панцерні потяги, коло яких скупчились цікаві наші стрільці. Для збереження цього воєнного матеріялу ми виставили тільки охоронні стійки. До відтранспортування його взад не було приказу. Наші команди І-го і ІІІ-го корпусів, оголомшені успіхами, чулись такими безпечними, що стягнули до Києва не лиш оперативні штаби, але навіть ширші штаби та провіянтури. Ба що більше, сам Головний Отаман Петлюра зі своїми адьютантами з’явився під Києвом чи в Києві скорше, ніж Начальна Команда УГА. Всі ці команди, на рівні зі стрільцями, перли до Києва наосліп, п’яні побідою, злегковаживши чи забуваючи про найконечніші засоби охорони перед підступаючою до Києва Добрармією.
Моя частина 8-ма самбірська бриґада ІІІ-го галицького корпусу, що в дні 30 серпня 1919 р. вечором зайняла Демидівку і вантажевий двірець у Києві та забрала в полон 1000 большевицьких бійців і їхнього коменданта дивізії — лишилась на нічліг на здобутих позиціях. Вечір був напричуд гарний і спокійний, хоч час до часу большевики обстрілювали нас далеконосною артилерією із-за Дніпра. Ми тріюмфували, відпочиваючи по тяжких боях і форсовних маршах. Вночі прийшов приказ просто з корпусної команди такого змісту: «Завтра, це є 31. 8. 1919 р., о годині 9-тій перед полуднем відбудеться парадний в’їзд Головного Отамана Петлюри до Києва. В тій цілі всі бриґади ІІІ-го корпусу мають вислати о год. 5-тій рано на головний двірець в Києві по одному найліпшому куреневі і по одній батерії в цілі сформування парадної бриґади для привітання Головного Отамана й його вмаршу до Києва. Комендантом тої почесної бриґади назначається сот. Осипа Отаніміра, коменданта ІІ-го куреня 8-мої самбірської бриґади, який особисто має завтра зголоситись у корпусній команді по дальші прикази. Постій 30.8.1919 р. — корпусна команда — підпис. Через несповна пів години наспів другий приказ, з 8-мої самбірської бриґади. По думці цього приказу І-ший курінь пор. Антона Тарнавського, ІІІ-тий курінь сот. Данила Бізанца і IV-тий курінь пор. Миколи Підгірного мають остати на зайнятих позиціях, а до Києва мають негайно вночі вислати стежні патрулі і ними провізорично обсадити: І- ший курінь — зводний міст на Пододі, ІІІ-тий курінь — Городську Думу й арсенал, ІV-тий курінь — міський театр і залізничий міст на Дніпрі. Сотник Осип Станімір, зі своїм ІІ-гим куренем має завтра 31. 8 1919 р. о год. 5-тій рано з’явитись на головнім залізничім двірці і там зголоситися в команді ІІІ-го корпусу по дальші прикази щодо в’їзду Головного Отамана до Києва. Постій ЗО. 8. 1919 р. — команда 8-мої самбірської бриґади — підпис.
В дні 31. 8. 1919 р. о год. 5-тій рано мій курінь прибув по думці одержаних приказів на головний залізничий двірець у Києві і я зголосився в команді корпусу. Тут застав я полк. Вольфа, коменданта ІІ-го корпусу, який заступав ген. Кравса, коменданта центральної армейської групи. В команді мимо вчасного ранку панував рух і поденервування. Що хвилини з’являлись вістові з різних сторін Києва з трівожними вістками, що денікінці переправляються човнами через Дніпро, що більші їх частини йдуть в напрямі мостів на Дніпрі, що в самім Києві вже є денікінські патрулі і т. п. В порозумінні з вищою командою, мабуть з генералом Кравсом, що начебто був у постою Головного Отамана десь на одній станції між Києвом і Хвастовом, полк. Вольф заявив мені коротко, що справа творення парадної бриґади не актуальна, бо в’їзд Головного Отамана до Києва відкликаний, і що вже наспіли свіжі прикази. За хвилину з’явився шеф штабу 1-го корпусу, майор Куніш і видав прикази щодо обсади цілого Києва, а саме: 8-ма самбірська бриґада має обсадити ІІ-гим куренем сот. Станіміра Городську Думу і головну пошту, ІІІ-тим куренем сот. Данила Бізанца Печерськ, І-шим куренем пор. Тарнавського Арсенал, а ІV-тим куренем пор. Підгірного міський театр і вантажевий двірець. Оба мости на Дніпрі мали обсадити 2-га галицька коломийська бриґада і Корпус Запоріжців (ланцюговий і залізничий міст). Приказ звучав:
Мимо вчасної пори Київ не спав і вєпів вже прибратись у святочні шати. З вікон звисали різнобарвні килими, на домах повівали блакитно-жовті прапори, а на бальконах там й там появились портрети Шевченка чи Головного Отамана Петлюри, прикрашені зеленню, з відповідними написами. На вулицях і в вікнах домів повно всякого народу. Нас засипано цвітами з усіх сторін а радісним окликам: «Слава Україні!», «Слава галичанам!», «Хай живе Головний Отаман Петлюра!» і т. п. — не було кінця. Тільки з тяжким трудом ми добились на Софійську Площу. Під пам’ятником Богдана Хмельницького уставилась команда нашої 8-ої
