Ми на нього:
- Де ж вашi свинi? Де ваш сiкач?
- Нема хiба? - здивувався дiдок.
- I слiду нема, - кажемо.
Виходить, пiрнули!
- Куди пiрнули?
- Пiд воду! Куди ж!
- Та хiба ж дикi свинi пiрнають?
- Не знаю, як де, а в нас пiрнають! - каже дiдок.
- А що ви гадаіте, - мiркуі Кузьма Дем'янович, - могло бути! ксть же ж морськi свинi, могло буть, що й рiчнi і!
- Так отаке-то трапилося з нами на полюваннi кабанiв. Я й досi нiяк недопойму, як я з провалля вискочив, як я на грушу видерся?! П'ятдесят же шостий менi... Пал ото такий, виходить, охотницький! Так отак сiкачi бiгають! Прудкий звiр, - додав Кузьма Дем'янович.
Полюють дикого кабана з собаками-гончаками чи спецiально на таку охоту натасканими псами, але здебiльша i найчастiше полюють його з загонщиками.
Коли на вас вискочить дикий вепр, ви не встигли втекти, ви вже тодi його, ясна рiч, стрiляіте.
Стрiляти треба обов'язково кулею, цiлитись у голову або в серце, бити треба наповал, бо поранений кабан - звiр страшно лютий, вiн кидаіться на охотника, з розгону всаджуі йому своі страшне iкло прямо в пуп i з криком 'Ага, попавсь!' поре мисливця по черевнiй бiлiй лiнiї од пупа вгору до грудей.
Коли вiн сам смертельно поранений, - вiн лягаі тут же, поруч охотника. I обидва вони потихеньку вiддають душу боговi.
Потiм уже сходяться охотники, лаштають носилки i несуть i свого загиблого товариша, i дикого кабана до машини чи до залiзничної станцiї.
Тi, що несуть загиблого товариша, - дуже сумнi, бо, їм дуже жалко хороброго мисливця, що впав жертвою благородної спортивної своії страстi.
А тi, що несуть забитого кабана, - дуже веселi, бо 'такий мисливський трофей трапляіться не дуже часто.
Коли ви йдете болотом, де обов'язково і цiлий табун диких свиней i де бродить величезний сiкач, не менш як пудiв на п'ятнадцять вагою, дуже корисно проказувати таку нiби молитву, що за сивої давнини дуже допомагала на охотi нашим предкам-мисливцям (мiж iншим, молитва ця корисна не тiльки при полюваннi кабанiв, а корисна вона й при охотi на всякого звiра).
Така молитва:
Коли ви таку молитву прочитаіте з вiрою, то, безперечно, зможете пiдiйти до кабана, незважаючи на те, що вiн звiр дуже обережний, i слух у нього, як у найталановитiшого диригента симфонiчного оркестру.
З вищенаведеною молитвою можна й треба полювати дикого кабана навiть самому, продираючись заплутаними стежками й перескакуючи з купини на купину в очеретяному болотi.
А взагалi, ще раз кажемо, полюють кабана iз загонщикамн.
Трапляіться, i дуже часто трапляіться, що кабан, почувши чи довiдавшись, що спереду стоять на номерах мисливцi з жаканiвськими в рушницях кулями, i бувши не зовсiм певний, що всi вони прянуть на грушi, - повертаіться i йде на загонщикiв.
Бо вiн звiр хитрий, - вiн знаі, що у загонщикiв, крiм кiлкiв та одчайдушного галасу, в руках нiчого немаі.
Випадки такi кiнчаються бiльш-менш щасливо, кiнчаються вони переляком, бо кабан поре людину тiльки тодi, коли його поранено, а так вiн пiдбiжить, хрокне, налякаі й, смiючись, побiжить далi.
Було таке й з нами на полюваннi кабанiв, було, було! Брехати не буду - було!
Пiдняли загонщики в очеретi на болотi кiлька диких свиней i кабанiв.
Пiшли вони на охотникiв.
Почулося там бах, там бах!
Виткнувся на них i один чималенький, так пудiв на десять, вепр.
Чи там у нього стрiляли, чи не стрiляли, я вже не скажу, бо дехто з охотникiв, щоб виднiше було, сидiв на грушi, а тiльки ж вiн крутонувся й помчав на загонщикiв.
На всьому скаку пiдбiг до одного парубчака-загонщика, той i 'рятуйте, хто в бога вiруі!' не встиг пролящати, як вiн його тиць рилом у пуп! Перекинув, перестрибнув через нього, хрокнув, загигикав i помчав далi.
Пiдбiгли ми всi до того парубчака: стоїть блiдий-блIдий, губи бiлi й трусяться, i нiчого бiльше вимовити не може, тiльки:
- Хрокнуло й побiгло! Хрокнуло й побiгло!
Нарештi трохи опам'ятався.
Ми до нього:
- Ну, що, - дуже злякався?
- Злякався, тiльки не зовсiм до кiнця злякався! Можна дужче злякатися! - промовив вiн i подавсь у кущi.
Так що й загонщикам, як бачите, треба бути пильними.
Убили ви дикого кабана.
I отодi настаі найтяжчий момент полювання диких свиней.
Це - коли вже зберуться на дикого кабана до вас приятелi i вам треба переконати їх, що це iменно кабан не простий, а дикий.
Ви їм розказуіте про ваше полювання, не пропускаючи найдрiбнiших деталей: i як збиралися ви на охоту, i як їхали, i як доїхали, як до болота чи до лiсу дiйшли, де стали, скiльки було загонщикiв, як кабан вискочив, як ви не розгубилися, як бахнули, як вiн ткнувся рилом у землю, а потiм знову встав i побiг, а ви його вдруге...
В процесi розповiдi ви й свiдкiв називаіте i розплющену кулю калiбра вашої рушницi показуіте...
Ну, всi докази за те, що ви власноручно вбили дикого кабана.
I бачите, що нiщо не допомагаі: їдять i хвалять кабана, а не вас!
I ви прекрасно знаіте, що, йдучи додому, вони, похитуючись, будуть реготатися:
- Дикий кабан! Найшов дурних! А, до речi, почiм свинина тепер?
Отакi люди!
Невдячнi люди!
З'їли цiлого кабана, випили геть чисто все, до того випили, що на ранок хазяйка iстерично верещить:
- Ну, яка це дендя (хазяйка трохи знала по-англiйськи) пiвлiтри карасини випила? Ну, гостi?! Щоб ти менi бiльше диких кабанiв не стрiляв!
А вони, приятелi, iдуть ситi й п'янi додому та ще й насмiхаються!
Нехорошо!
1946
