По нивi проходжу я вузькою межою,
Поросшей кашкою й чiпкою лободою.
- Та не 'чiпкою', а 'цепкой'!
- А я забув, що так треба! Так я вдруге!
- Ну, ну!
- Поросшей кашкою i...
Тут ви зупиняітесь, думаіте трохи, потiм у думцi самi собi кажете 'Ага!' й з притиском переможно кидаіте:
- I чiпкою лободою!
Марiя Андрiївна, посмiхаючись, лагiдно махаі рукою:
- Сiдай!
Де тепер могилка лагiдної-лагiдної Марiї Андрiївни? Уклонився б я могилцi її, бо вона ж, було, навчить нас 'О' писати: 'Бублик, бублик, дiтки, пишiть! Кругленький! Оце й буде 'О'! - а потiм розглядаі зошити:
- Ой, хороший хлопець! Яке 'О' гарне написав! I руки не дуже в чорнилi! На ось тобi - цукерка!
Хай би на її могилцi навеснi, як бузок розпускаіться,. хай би весь час соловейко тьохкав!
Так виходить, значить, що про 'кашку' й про 'цепкую лебеду' ви, йдучи межею помiж пшеницями, ще проказувати не вмiіте, бо ще не навчились.
Так ви волошки рвiть... Та васильки, та дзвоники, та конюшину, та ромашку! Цiлий великий-великий снiп ви тих квiтiв нарвете, а потiм березкою його зв'яжiть i несiть!
А як iще вам сумно, тодi ловiть на колосках жучка-кузьку. Вловили - й за пазуху. А як уже назбираіте кузьок аж пiвпазухи, вони там лазять, шелестять i лоскочуть вас, лоскочуть.
Вам не сумно тодi буде i ви, пiдстрибуючи, аж на Дуб'ягах опинитесь!
А на Дуб'ягах куркуль живе, що з глечика горiлку п'і.
Приходите, а в садку за столом куркулi два сидять та горiлку з глечика п'ють.
А потiм, як нап'ються, то й крикнуть:
- Даниле! Запрягай Жолудя й Горiлку в гарбу, та щоб повнiсiнька гарба сiна була! На дрохви поїдемо! А ти з нами поїдеш? - питаі мене куркуль.
- Поїду, - несмiливо кажу я.
- От i добре! На гарбi сидiтимеш, конi поганятимеш! Добре?
- Добре!
- От i гаразд!
А я й питаю вусатого дядька:
- Дядьку! А що воно таке за дрохви?
- Хiба не чув?
- Не чув!
- Птиця така велика, як двi гуски вкупi! Степова! В степу плодиться! Полохлива!
- Ага!
От на гарбi й поїхали! Повна гарба сiна, та ще кругом i бур'яном обтикана! Я спереду сиджу, конi поганяю, рушницi на сiнi лежать, кошик з глечиками та з харчами.
А дядьки лежать горiлиць на гарбi й намагаються спiвати:
Вилiтали орли з-за крутої гори...
Але дотягали вони тiльки до 'крутої', а на 'круту гору' видертись нiяк їм не щастило, вони з 'крутої' зсовувались на початок, звiдки знову 'вилiтали орли'.
Так усю дорогу тiльки те й робилось, що 'вилiтали орли', а що з тими орлами далi було, куди вони вилiтали й чого вони вилiтали, - для мене й залишилося тодi таімницею.
Оце було моі перше полювання на дрохву!
Коли далеченько ми вже в степ од'їхали, один з дядькiв каже:
- Подивись-но, Дороше, чи не видно?
Дядько встав на гарбi, я спинив конi, i почав дядько дивитись на всi боки! Дивився вiн довго, а потiм i каже:
- Отам за ожередом нiби щось таке бовванiі! На конюшинищi! Звертай на оцю межу й прямуй на ожеред! - каже менi дядько.
Поїхали межею...
Стали бiля ожереду. Дядько вилiз на ожеред, подивився сюдн й туди, злiз, пiдiйшов до гарби:
- Єсть! - каже. - Семеро! Тiльки ж як до них пiд'їхати?
Говорили щось вони, говорили, а потiм мене почали вчити, як менi їхати.
- Ми, - кажуть, - їхатимемо та по дорозi непомiтно з гарби попадаімо й заляжемо отам у пшеницi, а ти їдь аж отуди, та, не доїздячи байрака, звертай лiворуч i об'їзди їх, дрохви, з того боку. Трохи проїдеш, а потiм завертай конi i їдь назад, трохи вже до дрохв ближче. Як доїдеш знову до байрака, вертайся назад i їдь ще ближче до них. Наганяй нiби їх на нас. Та не витикайся з гарби, щоб вони тебе не побачили! I не нокай, i не цмокай! Потихеньку їдь! Зрозумiв?
- Зрозумiв!
- Паняй!
Поїхали...
Дядьки дорогою з гарби повипадали, а я попрямував до байрака, там звернув лiворуч i поїхав. Як доїхав до конюшинища (конюшину вже було викошено) - побачив оддалiк табунець якихось великих птахiв, що паслися на конюшинищi.
Я все робив так, як казав менi дядько Дорош.
I туди їхав, i назад повертався, i знову туди повертався, все до тих птахiв наближаючись.
I дуже вже менi закортiло роздивитися їх. Особливо отого, найбiльшого, що весь час, голову високо пiдвiвши, на гарбу на мою поглядав! А з-за бур'яну погано було видко. От я встав на гарбi й визирнув через бур'ян. Як розженеться найбiльший, а за ним i всi, - знялися й полетiли. Я так i впав у гарбу! А вони полетiли не на дядькiв, а вбiк!
Пiд'їхав я до дядькiв:
- То ти їх наполохав? - питаі дядько Дорош.
- Їй-бо, дядечку, нi! Я сидiв, як ви сказали, а вони чогось налякалися й знялися!
- Ох, i полохлива, ох, i сторожка птиця! - зiтхнув дядько Дорош. А другий:
- А ну їх к лихiй годинi! Пiдвертай до ожереду! Пiд'їхали ми до ожереду, витягли дядьки з гарби кошика, прослали пiд ожередом попону...
- А ти коням сiна пiдкинь! - наказав менi дядько Дорош, - та розгнуздай! Умiіш?
- Умiю!
Ну, потiм уже полювання дрохв було таке: я коники ловив, а дядьки з глечикiв у чарки наливали та закусювали. А потiм спiвали, - i пiд ожередом, i на гарбi, як додому їхали, i в садку, як додому приїхали, а я на ослонi дрiмав.
А дядько Дорош все намагався довести, що:
- Дрохва, - вона дуже полохлива птиця! Дуже полохлива! А ви кажете! Я заснув.
А дрохва таки справдi дуже полохлива i дуже сторожка птиця.
Полюють її отак, як ото ми колись iз дядьком Дорошем полювали: гарбу i воза обтикують бур'яном, гiлками з листям, а потiм, об'їздячи табуна, наганяють поволеньки на схованих охотникiв. - А найцiкавiший спосiб полювати дрохву - це пiдкрастись до табуна на пострiл i торохнуть.
Пiдкрадатися треба дуже обережно i дуже здалеку.
Забачили ви табун далеченько, так кiлометрiв на три в степу, - лягайте й починайте лiзти.
I все придивляйтесь, щоб так перелазити - од кущика травицi до кущика будякiв чи бур'янцю якогось, кураю тощо...
Лiзти найкраще на черевi, кашкета - в кишеню, голову пригнути низько до землi, бо дрохва найбiльше голови людської лякаіться!
Отак i пiдлазьте, пiдкрадайтеся!
То нiчого, що на другому кiлометрi вашого пiдкрадання ви вже не штанами будете лiзти i не сорочкою, а голими лiктями й голими колiньми, що на третьому кiлометрi вже з колiн i з лiктiв кров капатиме, - то
