вирізаною із соски, Сашка вдягла у бідненького, але чистого костюмчика, а на Смерда напнула костюма, якого він уже не вдягав років з десять. Білу Смердову сорочку довелося трохи підлатати, а краватка, яку Смерд, здається, вдягав двічі в житті, стягла йому горло, як петля. Від тої краватки чи від того одягання Смерд ще ширше викруглив тихі, покірливі очі і всміхався кутиком рота. Особливо його дивували до блиску наваксовані туфлі, які Марія купила навмисне задля цієї нагоди, бо його власні стали вже іржаво-білі, і ваксування їх не рятувало. Марія повертала Смердом, як опудалом (той розширював очі і всміхався), зняла кілька пушинок (даремна робота, коли зважити, що пух на вулиці продовжував летіти) і відчула, як їй шалено колотиться серце.
– Чого ти лупишся на мене? – гарикнула вона, а Смерд усміхнувся вже широко.
– Ніколи не подумав би, що ти в мене така гарна, – сказав він так, що Марія залилася червоною барвою, в неї затремтіли повіки. Це зробило її такою привабливою, що Смердові заколотилося серце також, і він, може, дозволив би щодо жінки вільніший рух, коли б не Сашко, що з’явився під цю пору й уважно розглядав обох.
Отже, вони були готові, проминули невдоволений погляд старої Смердихи (стосунки Марії зі свекрухою були досить типові), взяли за обидві руки Сашка, який відразу почав матиляти ногами і звішуватися на руках, і урочисто рушили на вулицю. їх відразу ж примітила ряба Надька, Тоська, дочка Трасицької і Магаданша, які сиділи на незмінному камені й проводжали їх уважними очима; Смерд ковтав слину в передчутті добрящої випивки, а Марія думала, що краще було б їй волочити свого Смерда від Гадючника, ніж від сестри. Бо в душі в неї була гризота: йшовши на гостини, не покидало її почуття, наче йде жебракувати. Вона озирнула свого Смерда, що в незвичній одежі був ще більше здивований і безпомічний, на костюмчика Сашка, на свої вже потріскані туфлі й міцно закусила губу.
23
На стіл попливли 170 котлет (181 мінус 11), 190 голубців (205 мінус 15), дев’ятикілограмовий рулет, вісім мисок салату і 80 мисок холодцю; на стіл попливли 40 ушаткованих і стушених головок капусти, 5 кг нарізаної кухонним комбайном сирокопченої ковбаси і чотири головки сиру; на стіл попливли 18 банок (трилітрових) консервованих огірків та помідорів, дві пляшки коньяку і 51 пляшка “Мерішору”, на стіл попливли 100 пляшок пива і 26 пляшок (12 – 6 + 20) ситра Марія моталася разом із Валькою, Йонта зі Смердом тягли пляшки, а Вова поважно викладав перед Сашком всі 508 іграшок, які купили йому Йонта з Валькою, і розповідав одноманітним, рипливим голосом їхню будову. Бо тут були ракети, танки, літаки, олив’яні (чи пластмасові) солдатики, автомати, пістолети, автомобілі (прості, заводні, легкові й вантажні, деякі навіть із кнопковим управлінням), дитяча залізниця, гармати, самохідні артилерійські установки, барабани, настільний футбол і настільний більярд – Сашко дивився на все це трохи заздрісно, а трохи й байдуже. Йонта крайока спостерігав за сестрами, різниця між ними тепер увіч впадала в око, і він знову подивувався, що тоді, коли пух заніс його сюди, так довго вагався. Марія розчервонілася, і Йонта визнав, що вона покращала, але в неї залишилося так мало схожого з Валькою, що вона вже його не хвилювала. Він задоволено облишив ці розглядини і повів Смерда по кімнаті, показуючи йому все добро, до якого мав стосунок перш за все він, господар: телевізора, холодильника, пральну машину, кухонного комбайна, новий посуд, фотель і пуфик. Він розповідав Смердові про все так само рипливим голосом, як і Вова, а Смерд вигукував вряди-годи одне й те ж: “Ану!” Йонта розповів йому про човна, звісно, залізного, вони вже навіть виїжджали всі разом “отдохнуть”, а Смерд зирив на 51 пляшку “Мерішору” й ковтав слину. Валька повела по квартирі Марію, вона показала їй телевізора, пральну машину, кухонний комбайн, новий посуд, фотель і пуфик. Потім показала їй 101 шовкову сорочку, 53 ліфчики і 95 трусів. Ще вона показала 208 пар капронових панчох і колготок (з візерунками і гладкі, різного кольору й тону) і 80 пар нових туфель. Вона показала Йонтині костюми (21) і 15 пар Йонтиних туфель. Ще вона показала 20 пар жіночих чобітків (білих, червоних, фіолетових, рожевих, сірих і брунатних) і кільканадцять вже трохи злежаних хусток. Вона показала сестрі 215 кофт, 50 спідниць і 150 плать.
– А що, коли ти поправишся? – несміливо спитала Марія, косуючи на сина й племінника.
– Продам! – незворушно сказала Валька. – Мій размєр тепер ходкій. А собі нове, хе-хе!
Вони засміялися разом, Йонта і Валька, зупинилися серед кімнати й хихотіли. Тільки тепер Марія помітила, що Йонта схожий з лиця на Вальку, хай і худий він, а Валька – на Йонту. Бо вони стояли і задоволено похлюпували сміхом, власне, хихотом, радісним, щасливим, як їхні обличчя і як обличчя Вови. Смерд покліпував очицями: йому вже хотілося до столу, тож він знайшов фразу, яка до решти мала задовольнити і Йонту, й Вальку.
– Так, так, – сказав він, – дім повна чаша!
– Дім повна чаша! – вичавила з себе Марія, а Йонта й Валька вдоволено захихотіли.
– Не чіпай! – закричав раптом, б’ючи Сашка по руці, Вова в нього було люте й затяте обличчя, а Сашко перелякано озирався.
– Ну, Вова, – м’яко докорив Йонта. – Мальчик пограїця і отдасть.
– Я вже їсти хочу! – буркнув Вова, і всі вони запоспішали, заметушилися; Валька засовувала своє добро у шафу, а Смерд уже розкорковував “Мерішор”.
– Ти коньячок для начала одкрий, коньячок! – кричав Йонта.
– А самогонки в тебе нема? – спитав у нього Смерд.
– Маня, насипай собі й чоловіку, давай Саші, це все тра з’їсти!
– А з’їмо, – щасливо сказав Йонта, – чому не з’їсти!
Йонта розливав горілку.
– Дім повна чаша! – сказав весело Смерд. – Тож наливай мені повну чашу.
Він засміявся під крижаним поглядом Марії, але Йонта засміявся й собі, від чого крижаний погляд станув, і Марія почала похапцем розповідати сестрі, яку купила вона того тижня чудову комбінацію.
– А покажи! – засвітились у Вальки очі, але оскільки комбінацію ще треба було забрати з магазину, та й показувати її при чоловіках чи й годилося, Марія миттю переключила розмову, підхопивши Йонтину пропозицію випити. Смерд підтримав цю пропозицію практично, тобто не чекав і цокання, а вкинув у себе з півпляшки “Мерішору”.
– Пече, зараза! – скривився, і в Йонти стало горде обличчю, начебто “Мерішор” гнав він сам.
– Ти куди спішиш? – закричала Валька.
– А ти наздоганяй! – так само весело закричав Смерд.
Вова їв качку, Сашко їв качку також, але ледве-ледве мемзяв; вони налили собі в бокали ситра і цокнулися. Цокнулися Марія, Йонта, Валька, забулькала рідина, заговорили язики, крізь відчинене вікно залітав до хати пух; сусідки на камені спокійно обговорювали останні вісті, таксистиха розпитувала в рябої Надьки про сторожування, хоч вона вже влаштувалася в пивницю, але ряба Надька сказала, що займе те місце сама. Дочка Трасицької кликала Олєжика, а крізь відчинене вікно лунав брязкіт чарок і виделок, чвакання й сопіння, веселі вигуки й слова.
24
Недовірливий читач може закинути нам, що ми пересолюємо опис цієї скромної недільної зустрічі (календарі в цей день не показували ніякого свята), але Йонта, як ми казали, завжди знав, що робить і завжди мав рацію. Ми не будемо переконувати читача, особливо недовірливого, що наші герої з’їли всі вищеописані страви. Після того обіду дещо й лишилося, так залишилося 20 котлет, сім голубців, хвостик од рулета, кілька мисок капусти. Погано пішли нарізані кухонним комбайном ковбаса і сир, залишилося три коробки сайри і півкачки, якої так і не зміг подужати Сашко, хоч Вова уклав їх три; лишилося трохи курятини й картоплі, півбанки консервованих огірків і дві пляшки пива. Солодкий стіл було з’їдено повністю, залишилося хіба піввідра компоту, та й то сама гуща.
По тому Смерд з Йонтою сіли грати в шахи, а Валька показувала Марії свої кофти, чоботи й сорочки. Мова їхня була надто професійна, щоб переказувати її тут, але про одну річ розповісти не завадило б. Це було відчуття миру. Відчуття щасливого, доброго блаженства, м’якої задоволеності й радості. Вова з Сашком побігли надвір, Смерд, хоч і випив 20 пляшок “Мерішору”, не валявся під столом, а грав у шахи, на Йонтиному обличчі лежала погідна заспокоєність, всіх ніби загорнуло в колисливі теплі хвилі. Марія вже не
