Це був перший куплет пісеньки. І коли Пух його проспівав, Іа-Іа не мовив ні слівця, чи сподобалася йому пісня, чи ні. Тому Пух заспівав ще й другий куплет:
Іа-Іа й цього разу мовчав, наче набрав у рот води, тому Пух перейшов до третього куплета:
— Правильно. Ото ж бо і є,— сказав ІаІа.— Співай-траляляй! Ой гоп, жа-жа-жа. Веселися, ведмежа!
— Я й веселюся,— сказав Пух.
— Дехто може,— сказав Іа-Іа.
— Та що трапилося, скажи?
— А хіба щось трапилося?
— Ні, але в тебе такий сумний вигляд, Іа.
— Сумний? Чого б мені бути сумним? Адже сьогодні мій день народження. Найщасливіший день року!
— Твій день народження? — перепитав Пух, страшенно здивований.
— Атож. Хіба не бачиш? Поглянь на всі ці подарунки.— Він помахав передньою ногою, ніби справді на щось показував.— Поглянь на іменинний пиріг! На цукерки й тістечка!
Пух поглянув — спершу праворуч, тоді ліворуч.
— Подарунки? — спитав він.— Іменинний пиріг? Цукерки? Де?
— Хіба ти їх не бачиш?
— Ні,— сказав Пух.
— Я теж,— сказав Іа.— Це жарт,— пояснив він.— Ха-ха!
Пух почухав потилицю, зовсім збитий з пантелику.
— А сьогодні справді твій день народження? — спитав він.
— Справді.
— Ой! Ну, щиро вітаю тебе і зичу тобі багато-багато щастя в цей день.
— І я щиро вітаю тебе і зичу тобі багатобагато щастя в цей день, ведмедику Пуше.
— Але ж сьогодні не мій день народження.
— Ні, не твій, а мій.
— А ти ж кажеш: 'Зичу тобі щастя в цей день'.
— То й що? Хіба ти хочеш бути нещасним у мій день народження?
— Ага, зрозумів,— сказав Пух.
— Досить уже того,— сказав Іа-Іа, ледве не плачучи, — досить уже того, що я сам такий нещасний: ні дарунків, ні іменинного пирога, ні цукерків, і взагалі — всі мене покинули й забули.... А коли й інші будуть нещасні...
Цього Вінні-Пух стерпіти вже не міг:
— Постій тут! — гукнув він осликові й щодуху помчав додому.
Пух відчув, що мусить негайно подарувати бідолашному Іа хоча б що-небудь, а опісля він матиме час подумати про Справжній Дарунок.
Біля своєї хатки він застав Паця, який підстрибував перед дверима, силкуючись дотягтися до дзвоника.
— Привіт, Пацю,— сказав Пух.
— Доброго здоров'ячка, дорогий Пуше,— сказав Паць.
— Що ти там робиш?
— Та намагаюся подзвонити,— сказав Паць.— Я оце йшов повз твою...
— Дай-но я тобі допоможу,— люб'язно запропонував Пух.
Він підійшов до дверей і натиснув на кнопку.
— А я оце щойно зустрів Іа-Іа,— повідомив Пух.— Бідолашний ослик дуже засмучений, бо в нього сьогодні день народження, а всі про нього забули, і він так зажурився, так зажурився, — ти ж знаєш, як він уміє... Ну от, він стоїть такий похнюплений, а я...
— Слухай, чого нам так довго не відчиняють? Невже тут живуть такі сплюхи? — дещо роздратовано сказав Пух і знову подзвонив.
— Пуше,— сказав Паць,— та це ж твій власний дім.
— Еге,— сказав Пух.— А й справді. Тим краще: прошу заходити!
Вони зайшли до кімнати. Пух відразу шаснув до буфета, аби впевнитися, чи стоїть там невеличкий горщик із медом — саме такий, якого йому треба. Горщик стояв на місці, і Пух зняв його з полиці.
— Я віднесу його Іа,— пояснив він.— А що ти збираєшся йому подарувати?
— Можна, щоб і я подарував йому горщика? — спитав Паць.— Буцімто від нас обох?
— Ні,— сказав Пух.— Це ти погано придумав.
— Ну, гаразд. Тоді я подарую Іа повітряну кульку. У мене зосталася одна від мого свята. Я зараз збігаю по неї, добре?
— Добре. Оце ти чудово придумав! Бо Іа-Іа треба розвеселити. А з повітряною кулькою кожен звеселиться. Ніхто не буде журитися, коли в нього є повітряна кулька!
Отож Паць хутенько подріботів додому, а Пух із горщиком меду завернув до струмка.
В повітрі стояла спека, а йти було досить далеко. Не встиг Пух здолати й половину шляху, як раптом відчув у всьому тілі дивне лоскотання. Спершу йому залоскотало в носі, далі в горлі, далі засмоктало під грудьми, а далі опустилося аж до самісіньких п'ят. Так, ніби хтось у ньому всередині шепотів: 'Знаєш, Пуше, зараз саме час чого-небудь трішечки...'
— Ого-го! — сказав Пух.— Я й не знав, що вже так пізно!
Він сів на землю і зняв з горщика накривку.
— Добре, що я прихопив його з собою,— сказав Пух.— А більшість ведмедів у таку спеку навіть і не подумали б прихопити з собою те, чим можна трохи підкріпитися!
І він припав до меду.
— А тепер подумаємо,— сказав Пух, востаннe лизнувши денце горщика,— подумаємо, куди ж це я збирався йти. А, так-так, до Іа!
І він неквапливо підвівся з землі. Та раптом Пух усе пригадав. Адже він з'їв подарунок!
— Гай гай! — скрушно похитав головою Пух.— Ну що тепер робити? Треба ж подарувати бідолашному Іа бодай що-небудь! 0-хо-хо!
Зопалу Пух навіть не знав, куди спрямувати свої думки.
Та згодом він подумав:
'Усе-таки це дуже гарний горщик, хоча в ньому й немає меду. Якщо я гарненько його помию і попрошу когось написати збоку 'Вітаю з днем народження', то Іа зможе тримати в ньому що захоче. Це буде корисна річ!'
У цей час Пух саме проходив через Дрімучий Праліс, де жила Сова, і вирішив завітати до неї в гості, бо про Сову ходила слава, що вона страх яка грамотійка.
