Крихітки Ру.
— Пуше,— поблажливо сказав Кролик,— у тебе й справді в голові сама тирса!
— Я знаю,— винувато промовив Пух.
— Ми скажемо 'ага' так, щоб Кенга зрозуміла, що ми знаємо, де її Крихітка Ру. Таке 'ага' означає: 'Ми тобі скажемо, де Крихітка Ру, якщо ти пообіцяєш піти з нашого Лісу й ніколи не повертатися'. А тепер помовчте: я хочу подумати! — сказав Кролик.
Пух подибав у куточок і став учитися такого 'Ага!', про яке казав Кролик. Іноді йому здавалося, що воно виходить саме таке, а іноді — що зовсім не таке.
'Мабуть, тут усе залежить від вправ,— думав Пух.— Цікаво, чи й Кенга повинна робити такі вправи, щоб нас зрозуміти?'
— Я ось про що хотів запитати,— сказав Паць, неспокійно соваючись на місці,— Я оце мав розмову з Крістофером Робіном, і він сказав, що Кенга, між іншим, вважається Одним із Найлютіших Звірів. Сам я не боюся звичайних лютих звірів, але всі знають, що коли в Одного з Найлютіших Звірів забрати дитину, то цей звір стає такий лютий, як Двоє Найлютіших Звірів. І тоді вже казати 'Ага!' буде, мабуть, досить безглуздо.
— Пацю,— промовив Кролик, діставши олівця і послинивши його,— ти страшенний боягуз, ти не маєш ані краплі хоробрості!
— Важко бути хоробрим,— сказав Паць і тихенько зашморгав носом,— коли ти є лише таким Малесеньким Пацем.
Кролик, який тим часом почав щось квапливо писати, на хвильку відірвався від роботи і сказав:
— От саме завдяки тому, що ти такий малесенький, ти скоро будеш у найбільшій пригоді.
Паць так зрадів, що він буде в пригоді, що враз і думати забув про будь-які страхи. А коли Кролик сказав, що Кенги бувають люті лише взимку, а в усі інші пори року вони — Найсумирніші Створіння, Паць ледве міг усидіти на місці, так йому закортіло потрапити в пригоду.
— А як же я? — засмутився Пух.— Виходить, я зовсім не буду в пригоді?
— Не журися, Пуше,— утішив його Паць.— Може, якось іншим разом...
— Без Пуха,— урочисто сказав Кролик, загострюючи олівця,— пригода взагалі буде неможлива.
— Ого! — сказав Паць, силкуючись не показати свого розчарування.
А Пух знову почалапав у куток і гордо сказав собі подумки: 'Без мене взагалі неможливо! От я, так я!'
— А тепер слухайте всі! — сказав Кролик, скінчивши писати.
Пух та Паць сіли й приготувалися слухати уважно-уважно — аж роти пороззявляли!
І ось що їм прочитав Кролик:
ПЛАН,
як викрасти Крихітку Ру.
1. По-перше. Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене.
2. Ще найпопершіше. Кенга не зводить очей із Крихітки Ру, якщо він не застебнутий у неї в кишені геть на всі ґудзики.
3. Отже. Якщо ми хочемо викрасти Крихітку Ру, нам треба виграти час, бо Кенга бігає швидше за кожного з нас, навіть за мене (див. параграф 1).
4. Ідея. Якщо Ру вискочить із Кенжиної кишені, а Паць туди вскочить, то Кенга не помітить різниці, бо Паць — це всього лиш Малесенький Паць.
5. Такий самий, як і Крихітка Ру.
6. Але Кенга неодмінно має глянути в інший бік, щоб не помітити, як Паць вскочить до неї в кишеню.
7. Дивись параграф 2.
8. Ще одна ідея. Та коли Пух заговорить до неї і говоритиме дуже переконливо, вона може на мить відвернутися.
9. І тоді я зможу втекти з Ру.
10. Дуже швидко.
11.1 Кенга спочатку нічого не помітить, а помітить уже згодом.
Кролик гордо прочитав усе це вголос, і, коли він закінчив, деякий час усі мовчали. Тільки Паць усе відкривав та закривав рота, але не міг промовити й слова. Нарешті, йому пощастило видушити з себе захриплим голосом:
— А тоді?
— Що тоді?
— Ну, коли Кенга помітить, що то не Ру?
— Тоді ми всі разом скажемо: 'Ага!'
— Усі втрьох?
— Еге.
— Ого!
— А що тебе турбує, Пацю?
— Нічого,— сказав Паць.— Якщо ми всі троє скажемо 'Ага!', тоді все гаразд... Якщо ми всі троє скажемо 'Ага!',— сказав Паць,— тоді я не турбуюся,— додав він.— Але мені б не хотілося казати 'Ага!' самому. Бо воно дуже погано вийде... До речі,— поцікавився він,— ти цілком певен у тому, що ти казав про зиму?
— Про зиму?
— Ну, про те, що Кенги найбільше лютують у січні та лютому?
— А-а! Так, так, це напевне. Ну, Пуше, тобі ясно, що ти маєш робити?
— Ні,— сказав Пух.— А що я маю робити?
— Та лише одне: говорити й говорити з Кенгою, щоб вона нічого не помічала.
— Ага! А про що говорити?
— Про що хочеш.
— Може, почитати їй вірші чи щось таке?
— Так, так, саме вірші,— сказав Кролик.— Блискуча думка! А тепер — гайда!
І вони всім гуртом подалися шукати Кенгу.
Кенга й Ру тихо-мирно бавилися на піщаній галявці.
Крихітка Ру робив свої вправи в пісочку: він стрибав у висоту, стрибав у довжину і стрибав навіть у глибину, тобто вчився падати в мишачі нірки й вилазити з них, а Кенга хвилювалася і щохвилини примовляла:
'Ну, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому'.
І ось цієї миті з-за пагорба й вигулькнув не хто інший, як сам Вінні-Пух.
— Добрий день, Кенго! — сказав він.
— Добрий день, Пуше.
— Диви, як я стрибаю! — пропищав Крихітка Ру і впав у
— Привіт, Ру, маленький мій друже!
— А ми оце збираємося додому,— сказала Кенга.— Добрий день, Кролику. Добрий день, Пацю.
Кролик та Паць, які тим часом теж вигулькнули з-за пагорба, тільки з іншого боку, й собі сказали 'Добрий день' та 'Привіт, Ру', а Ру запросив їх поглянути, як він стрибає...
Отож вони стояли й дивилися.
І Кенга дивилася також...
— Послухай-но, Кенго,— сказав Пух, після того як Кролик підморгнув йому вдруге.— Цікаво знати, чи любиш ти вірші?
— Не дуже,— сказала Кенга.
— Та ну! — сказав Пух.
— Ру, любий мій, оце ще разочок стрибни, та й час додому!
Запала коротка мовчанка.
Ру шугонув ще в одну мишачу нірку.
