— Сово,— сказав Паць, суворо зиркнувши на неї,— адже Пух шепочеться зі мною, а не з тобою, і тобі не варто...
— Схрон,— сказала Сова,— це місце, де щось ховають або ховаються, — сказати б, несподівана схованка.
— Так само,— сказав Пух,— як баночки з хроном іноді несподівано...
— Схрон, як я саме хотів пояснити Пухові,— сказав Паць,— це місце, де ховаються...
— Якщо хтось сховається, а тоді зненацька наскочить на тебе, — це й означає, що він вискочив зі схрону,— сказала Сова.
— Схроном, Пуше, називають те місце, де хтось ховається, а тоді звідти зненацька наскакує на тебе,— пояснив Паць.
Пух, який тепер точно знав, що таке схрон, докинув, що одного разу він був сховав баночку з варенням, а тоді зненацька виявилося, що то баночка з хроном, від якого йому свербіло в носі цілих шість днів.
— Та піхто ж не казав про баночки з хроном,— сердито буркнула Сова.
— Я казав,— сказав Пух.
Вони дуже обережно посувалися берегом річки, долаючи скелю за скелею, і незабаром вийшли на те місце, де кручі відступали від води, лишаючи місце зеленим смужкам м'якої трави, на якій так і кортіло посидіти та відпочити.
І тільки-но вони ступили на траву, Крістофер Робін скомандував: 'Стій!' — і всі посідали, щоб перепочити.
— По-моєму,— сказав Крістофер Робін,— нам треба зараз з'їсти всю провізію, щоб далі легше було йти.
— З'їсти все наше що? — спитав Пух.
— Усе, що ми принесли,— сказав Паць і перейшов від слів до діла.
— Це добра думка,— сказав Пух і теж заходився плямкати.
— Всі мають що їсти? — спитав Крістофер Робін із повним ротом.
— Усі, крім мене,— сказав Іа-Іа.— Як завжди. — Він сумно подивився навкруги й додав: — Гадаю, ніхто з вас не сидить на моїх будяках?
— Здається, я сиджу,— сказав Пух.— Ой! — він скочив на рівні ноги й озирнувся.— Авжеж! Я так і відчував.
— Дякую, Пуше. Якщо будяки тобі більше не потрібні, то я... — Іа-Іа перейшов на місце Пуха й почав їсти.
— До речі, будякам не на користь, коли на них сидять,— заговорив Іа-Іа, на хвильку переставши жувати.— Вони втрачають будь-яку поживність і свіжість. Іншим разом не забувайте про це, мої друзі. Ніколи не завадить виявити трохи поваги, тобто уваги до свого ближнього. Точніше, треба дбати не тільки про себе,— ось що хотів я сказати.
Тільки-но Крістофер Робін упорався зі своїм сніданком, він щось прошепотів Кроликові, а Кролик сказав:
— Так, так, авжеж! — і вони відійшли трохи набік.
— Мені не хотілося говорити при всіх,— почав Крістофер Робін.
— Цілком слушно,— сказав Кролик, набундючившись із гордості.
— Розумієш... я хотів... та ні, певне, й ти, Кролику, цього не знаєш... Цікаво, який він є, отой Північний полюс?
— Ну,— сказав Кролик, хвалькувато погладжуючи вуса,— треба було раніше про це мене спитати.
— Раніше я й сам знав, а тепер трохи призабув,— недбало відказав Крістофер Робін.
— Дивна річ,— сказав Кролик,— зараз я теж трохи призабув, хоча раніше знав напевне.
— По-моєму, там проходить земна вісь. І її встромлено в землю. Правда?
— Авжеж, там є вісь,— мовив Кролик,— і, безперечно, її встромлено в землю, бо більше її нікуди встромляти, та і звуть її 'земляною'.
— Ото ж бо. І я так гадаю.
— Та річ не в цьому,— сказав Кролик.— Річ у тому, що невідомо де її встромлено, оту вісь!
— О, це ми скоро знайдемо,— впевнено сказав Крістофер Робін, і вони з Кроликом повернулися до гурту.
Паць лежав горілиць на траві й мирно собі хропів. Крихітка Ру хлюпався в річці, миючи писок та лапки, і Кенга, сповнена гордості, пояснювала всім по черзі, що її Крихітка Ру оце вперше в своєму житті вмивається самостійно, а Сова розповідала Кензі дуже цікаву історію, пересипану довжелезними словами, такими як 'енциклопедія', 'рододендрон', хоча Кенга її зовсім не слухала.
— Не до душі мені усі ці вмивання,— буркотів Іа-Іа.— А надто ота нова безглузда мода — мити за вухами. Як ти на це дивишся, Пуше?
— Ну,— сказав Пух,— я дивлюся так...
Однак ми так ніколи і не дізнаємось, як на це дивився Пух, бо нараз від річки почувся сплеск, а далі тоненький писк Ру і зляканий крик Кенги.
— Довмивався! — сказав Іа.
— Крихітка Ру впав у воду! — закричав Кролик і побіг слідом за Крістофером Робіном на порятунок.
— Дивіться, як я плаваю! — пропищав Крихітка Ру. Він був уже далеко від берега, посеред плеса, і течія прудко несла його до водоспаду.
— Ру, любий мій, ти не потонув? — стривожено гукала Кенга:
— Ні! — відповів Ру.— Дивись, як я пла... Буль, буль! — і він надовго зник під водою, випірнувши аж посеред наступного плеса.
Кожен, як міг, старався допомогти Крихітці Ру.
Паць, який хутенько прочумався від сну, підстрибував на місці й верещав:
'Ой, ой! Що тепер буде?' Сова пояснювала, що в разі раптового занурення під воду найголовніше — це тримати голову над водою. Кенга величезними стрибками мчала вздовж берега і все допитувалася: 'Ру, любий мій, ти й справді не потонув?', а Ру, долаючи плеса й водоспади, завжди відповідав одне: 'Дивіться, як я плаваю!'
Іа-Іа обернувся задом до річки й опустив хвоста у воду, саме туди, куди перед тим упав Крихітка Ру. Так він і сидів, спиною до всього, що діялося навкруги, стиха щось бурмочучи собі під ніс та примовляючи:
— Бач, до чого призводять умивання! Але ти тільки хапайся за мого хвоста, Крихітко Ру, і все буде гаразд'.
А Крістофер Робін із Кроликом бігли понад берегом і всіх підбадьорювали:
— Ру, тримайся, я йду до тебе! — гукав Крістофер Робін.
— Гей, ви там, перекиньте що-небудь через річку, отам, трохи нижче,— командував Кролик.
Та Пух і без нього вже щось надумав. Він стояв за два плеса нижче від того місця, де зараз борсався Ру, і тримав у лапах довгу тичку. Мить — і Кенга теж була біля нього. Схопивши тичку за другий кінець, вона одним махом перестрибнула через річку. Тепер Пух тримав тичку з одного, а Кенга — з другого боку річки, а далі вони разом опустили її до самої води, і невдовзі Крихітка Ру, який усе ще захоплено булькав: 'Дивіться, як я плаваю!' — вчепився за тичку й вибрався на берег.
— Ну що, бачили, як я плаваю? — гордо пищав Крихітка Ру, не звертаючи уваги на бурчання Кенги, поки вона його витирала.— Пуше, ти бачив, як я плаваю? Оце називається плавати!.. Кролику, ти бачив, що я робив? Я плавав!.. Гей, Пацику! Чуєш мене? Як, потвоєму, що я робив? Я плавав!.. Крістофере Робіне, ти бачив, як я...
Але Крістофер Робін нічого не чув і не бачив. Він дивився на Пуха.
— Пуше,— сказав він,— де ти знайшов оцю вісь?
Пух глянув на тичку, котру все ще тримав у лапах.
— Ну, йшов і знайшов,— сказав він.— То це — вісь? А я гадав — звичайна собі палиця, може, на щось знадобиться. Бачу — стирчить у землі, я її й висмикнув.
— Пуше,— урочисто сказав Крістофер Робін.— Експедицію закінчено. Це — земна вісь. Ти відкрив Північний полюс!
— Та ну?! — сказав Пух.
