Поки ця пісня бриніла в Пухових грудях, Сова вела розмову з Іа-Іа.
— Іа,— сказала Сова,— Крістофер Робін влаштовує свято.
— Цікаво, дуже цікаво,— сказав Іа-Іа.— Мабуть, мені пришлють опісля недоїдки, що попадали під стіл. Оце-то увага, оце-то турбота! Перекажи їм, що я наперед вдячний за їхні клопоти.
— Але ж тобі є запрошення!
— Що, що?
— Запрошення!!
— Не кричи, я все добре чую. А з чим його Їдять?
— Запрошення не щять. Запрошенням запрошують у гості. Ось і тебе запрошують на гостину. На завтра. На свято.
Іа спроквола похитав головою:
— Ти сплутала мене з Пацем. Щоправда, він маленький, але в нього теж довгі вуха. Певна річ, мовилося про Паця. Я йому все перекажу.
— Ні, ні! — сказала Сова, починаючи нервувати.— Мовилося саме про тебе!
— Ти певна?
— Авжеж, певна. Крістофер Робін сказав:
'Скажи усім-усім!' Розумієш, усім-усім!
— Усім, за винятком Іа?
— Ні, всім без винятку! — сердито сказала Сова.
— Ага, — сказав Іа. — Звісно, помилка. Та все одно, я прийду. Тільки не виніть мене, коли знову вперіщить дощ.
Але дощу не було.
Крістофер Робін зробив із довгих-предовгих дощок довгий-предовгий стіл, щоб за тим столом помістилися геть усі.
Сам Крістофер Робін сів з одного кінця столу — як Господар, а Пух сів із другого кінця столу — як Перший Гість, а поміж ними ліворуч сіли Сова, Іа-Іа та Паць, а поміж ними праворуч сіли Кролик, Крихітка Ру та Кенга, а довкола них, уже просто на траві, розмістилися всі Кроликові Родичі та Знайомі і терпляче ждали, може, хто-небудь до них озветься або щось упустить, або хоч спитає, котра година.
Це було перше свято, на яке потрапив Крихітка Ру, і тому він страшенно розходився. Тільки-но гості посідали, він почав усіх зачіпати.
— Привіт, Пуше! — пропищав він.
— Привіт, Ру! — сказав Пух.
Ру підскочив кілька разів на своєму місці й почав знову:
— Привіт, Пацику! — пропищав він.
Паць привітно помахав йому лапкою, бо був дуже зайнятий і не міг говорити.
— Привіт, Іа-Іа! — пропищав Ру.
Іа понуро мотнув йому головою і сказав:
— Скоро піде дощ — от побачиш, піде, коли вже не йде.
Ру поглянув на небо, але дощу й близько не було, тому він пропищав:
— Привіт, Сово!
— Привіт, маленький мій друже,— доброзичливо відповіла Сова і знову почала розповідати Крістоферові Робіну про те, як з одним її другом, якого він, Крістофер Робін, не знає, трохи не стався нещасний випадок.
А Кенга сказала Крихітці Ру:
— Ну, любий мій, випий спершу свою моню, а тоді розмовлятимеш.
Крихітка Ру, який саме пив молоко, хотів сказати, що він може робити водночас і те й інше, але раптом похлинувся, і його довелося довгенько попліскувати по спині, аби він віддихався.
Коли всі добре собі пригостилися, Крістофер Робін постукав ложкою по столу, і всі миттю замовкли й приготувалися уважно слу^ хати — усі-всі, за винятком Крихітки Ру, який і досі не позбувся гикавки, а тому силкувався удати, ніби то гикає не він, а хтось із Кроликових Родичів та Знайомих.
— Це свято,— сказав Крістофер Робін,— є святом на честь того, хто зробив Героїчний Вчинок, і всі ми знаємо, хто наш герой, і тому це його свято, і я приготував йому Великий Подарунок! Ось він.
Тут Крістофер Робін помацав біля себе руками й прошепотів:
— Де ж він?
Тим часом, поки Крістофер Робін мацав та розглядався, Іа значливе кахикнув і заговорив.
— Друзі! — сказав він.— Дорогі гості (в тому числі й непрохані), мені дуже приємно, точніше, мені було надзвичайно приємно бачити вас на моєму святі. Те, що я зробив,— пусте. Кожен із вас — за винятком Кролика, Сови та Кенги — міг би вчинити те саме. Ага, ще за винятком Пуха. Звісно, моє зауваження не стосується Паця та Крихітки Ру, бо вони ще замалі для будь-яких вчинків. Зате решта з вас — кожен із решти — міг би вчинити те саме. Одначе сталося так, що зробити Героїчний Вчинок випало саме мені. І нема потреби говорити, що я зробив його не заради того, що оце зараз шукає Крістофер Робін.— Тут Іа приклав копито до рота й голосно прошепотів: 'Пошукай під столом', — а тоді знову звернувся до всіх: — Я зробив цей Героїчний Вчинок тому, що кожен із нас повинен робити те, на що він здатен. І я вірю, що всі ми...
— Гик! — не стримався Крихітка Ру.
— Ру, любий, ну як тобі не сором,— із докором сказала Кенга.
— А хіба то я? — здивовано спитав Крихітка Ру.
— Про що говорить Іа? — прошепотів Паць до Пуха.
— Не знаю,— сумовито відповів Пух.
— Я думав, це твоє свято,— сказав Паць.
— Я теж так думав. Та бач, виходить, що не моє.
