які тим хтосям не потрібні і які вони охоче віддадуть колишньому господареві, якщо ти розумієш, до чого я веду. Отож, якщо ми нагодимося...
— Ходімо,— сказав Крістофер Робін.
І вони швидко-швидко пішли, і тому швидко-швидко прийшли на ту галявку за сосновим гайком, де вже не було хати Іа.
— От бач! — сказав Іа.— Не зосталося жодної палочки! Звісно, скарги тут ні до чого, бо зостався увесь цей сніг, з яким я можу робити все, що завгодно.
Та Крістофер Робін не слухав Іа. Він прислухався до чогось іншого.
— Ти чуєш? — спитав він Іа.
— А що там таке? Хтось сміється?
— Слухай!
Вони прислухалися разом... і почули буркотливий басок, який співав про сніг, що аж валить із ніг, а він іде вперед, не бачачи дороги, та чийсь тоненький голосок, який поміж 'сніг' та 'валить з ніг' устигав тірлім- бомбомкати.
— Це Пух! — радісно сказав Крістофер Робін.
— Можливо,— сказав Іа-Іа.
— І Паць! — схвильовано сказав Крістофер Робін.
— Можливо,— сказав Іа-Іа.— Але хто нам зараз і справді потрібен, то це добрий собаканишпорка.
Слова пісні раптом перемінилися.
—
—
— Пуше! — закричав Крістофер Робін.
Співаки біля хвіртки, що вела в сосновий гайок, замовкли.
— Це Крістофер Робін,— зрадів Вінні-Пух.
— Він гукає звідти, де ми брали палиці,— сказав Паць.
— Біжімо,— сказав Пух.
Вони злізли з хвіртки й помчали на той бік гайка, а Вінні-Пух цілу дорогу радісно гукав до Крістофера Робіна.
— Ого, Іа теж тут,— сказав Пух після міцних обіймів із Крістофером Робіном.
Він штурхнув ліктем Паця, а Паць штурхнув ліктем його, і обидва разом подумали, який чудовий і несподіваний дарунок вони підготували для ослика.
— Доброго здоров'ячка, Іа!
— Тобі так само, ведмедику Пуше, — понуро мовив Іа,— і вдвоє кращого — щочетверга.
Не встиг Вінні-Пух запитати: 'Чому щочетверга?', як Крістофер Робін почав розповідати сумну історію про зниклу хатку Іа.
Пух та Паць уважно слухали, проте їхні очі дедалі круглішали та круглішали.
— А де, ти кажеш, вона стояла? — спитав Пух.
— Якраз отут,— сказав Іа-Іа.
— Її було збудовано з палиць?
— Так.
— Ох! — сказав Паць.
— Що? — сказав Іа.
— Я просто сказав 'Ох',— скоромовкою відповів Паць і, щоб не виказати себе, кілька разів безтурботно тірлімбомбомкнув.
— А ти певен, що то була хатка? — спитав Пух.— Я хочу сказати, чи певен ти, що хатка стояла саме тут?
—Авжеж, певен,— сказав Іа й пробурмотів сам до себе.— У декого з них ані крапельки глузду.
— А що скоїлося, Пуше? — спитав Крістофер Робін.
— Та бачиш, — сказав Пух, — скоїлося не скоїлося...— сказав Пух.— А справа в тім...— сказав Пух... — Ну, як би вам пояснити?..— сказав Пух.
І тут, мабуть, щось йому підказало, що він не дуже зрозуміло пояснює справу, тому він знову штурхнув ліктем Паця.
— Ну, як би вам пояснити,— квапливо сказав Паць.— Адже там тепліше,— додав він після глибоких роздумів.
— Де тепліше?
— По той бік гайка, де стоїть хатка Іа.
— Моя хатка? — спитав Іа-Іа. — Моя хата стояла тут.
— Ні,— впевнено сказав Паць,— вона по той бік гайка.
— Бо там тепліше,— додав Пух.
— Але я мушу знати...
— Ходімо й подивимось, — просто сказав Паць, запрошуючи всіх іти за ним.
— Не могло ж у тебе бути дві хати,— сказав Пух. — Та ще й так близько одна від одної.
Вони вийшли на галявину, і там стояла хатка Іа — гарна, мов лялечка.
— Ось твоя хатка,— сказав Паць.
— Усередині не гірша, ніж зовні,— гордо сказав Пух.
Іа зайшов до хатки, і... вийшов назад.
— Диво дивне,— сказав він.— Це моя хатка, і я сам збудував її там, де я казав. Мабуть, її сюди здуло вітром. Мабуть, вітер підняв її просто над гаєм і опустив тут. От вона й стоїть тепер тут, ціла-цілісінька. І місце тут навіть краще, ніж там.
— Значно краще, ніж там,— в один голос сказали Пух і Паць.
— Ось вам наочний приклад того, що можна зробити, коли не лінуватися,— сказав Іа-Іа. — Тобі ясно, Пуше? Тобі ясно, Пацику? По-перше, Кмітливість, а по-друге — Сумлінна Праця. Наслідок — перед вами. Ось як треба будувати хатку! — гордо закінчив Іа.
Всі попрощалися із щасливим господарем нової хатки, і Крістофер Робін зі своїми друзями — Пухом та Пацем пішли обідати. Дорогою друзі розповіли йому про Жахливу Помилку, якої вони допустилися. І коли Крістофер Робін досхочу насміявся, усі троє бадьоро заспівали Пухову Похідну Пісеньку для Снігової Погоди і співали її до самого дому, причому Паць, який досі ще був трохи не в голосі, лише тірлімбомбомкав.
— Ага, то тільки здається, що тірлімбомбомкати легко,— сказав Паць сам до себе,— але це зуміє не кожен. Ні, ні!..
ПРИГОДА ДВАНАДЦЯТА,
У якій до лісу приходить Тигра і снідає
Вінні-Пух зненацька прокинувся серед ночі й насторожився. Потому він скотився з ліжка, засвітив свічку і почалапав через усю кімнату до свого буфета — перевірити, чи ніхто не добирається до меду. Але там нікого не було, і він, заспокоєний, повернувся назад, дмухнувши, загасив свічку й ліг спати. Але нараз він знову почув той самий звук, який його розбуркав і насторожив.
— То ти, Пацю? — спитав він.
Але то був не Паць.
— Заходь, Крістофере Робіне! — сказав Пух.
Але Крістофер Робін не зайшов.
— Завтра розкажеш, Іа,— сказав Пух сонним голосом.
Але шум не вщухав.
— ВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИВАРРИ, казав Невідомо Хто, і Пух раптом відчув, що йому, між іншим, перехотілося спати.
'Що ж то таке? — подумав він,-У нашому Лісі буває дуже багато різних звуків, але цей якийсь дивний. Це й не гарчання, і не скавчання, і не нявчання... Це навіть не той звук, який робиш перед тим, як прочитати
