канадця сплячим так міцно, ніби той усе своє життя нічого іншого і не робив.
Я дав Конселю можливість базікати скільки йому завгодно і майже не відповідав йому. Мене непокоїла відсутність капітана Немо на вчорашньому видовищі, і я сподівався побачити його сьогодні.
Я одяг свій костюм з бісусової тканини. Його вигляд уже не раз викликав зауваження з боку Конселя. Я сказав йому, що він виготовлений з шовковистих і лискучих волокон, якими прикріплюються до скель пінни, рід молюсків, що у великій кількості зустрічаються на берегах Середземного моря. Колись із них виготовляли прекрасні тканини, панчохи, рукавички, що були водночас і дуже м’які і дуже теплі. Отже, екіпаж «Наутілуса» міг одягатися своїм коштом, не відчуваючи потреби ні в бавовні, ні в овечій шерсті, ні в шовковичних черв’яках.
Одягшись, я пішов у великий салон. Він був пустий.
Я поринув у вивчення скарбів конхіології, зібраних у вітринах; рився в гербаріях, заповнених найрідкіснішими морськими рослинами, які, хоч і були засушені, зберегли, проте, свій чудовий колір. Між коштовними водоростями знаходилися кільчасті кладостефи, падіни, каулерпи, схожі на виноградне листя, ніжні цералії яскраво-червоного кольору, віялоподібні агари, грибовики, які схожі на дуже плоскі гриби і яких надто довго зараховували до зоофітів, нарешті ряд різноманітних водоростей.
Минув цілий день, і я не мав честі побачити капітана Немо. Віконниці салону не відчинялися. Можливо, не хотіли, щоб ми пересичувалися видовищем прекрасних речей.
«Наутілус», як і раніше, йшов на схід-північ-схід з швидкістю двадцять миль на годину на глибині п’ятдесяти-шістдесяти метрів.
Наступний день, 10 листопада, я провів теж у повній самотності. Я не бачив нікого з екіпажу. Нед і Консель були більшу частину дня зі мною. Вони дивувалися з незрозумілої відсутності капітана. Може, ця дивна людина захворіла? Може, вона змінила свої плани по відношенню до нас?
А втім, як зауважив Консель, ми користувалися повною волею, нас смачно і щедро годували. Наш хазяїн не порушував укладеної умови. Отже, ми не могли скаржитися. До того ж винятковість нашого становища давала нам такі багаті можливості, що ми не мали підстав докоряти капітанові.
З цього дня я почав записувати до щоденника всі пригоди, — саме це дало мені можливість розповісти тепер про них якнайточніше. Між іншим, цікава деталь: я писав на папері, виготовленому з морських водоростей.
11 листопада, рано-вранці, приток свіжого повітря, яке поширилося всередині «Наутілуса», показав, що ми повернулися на поверхню океану, щоб відновити запас кисню. Я попрямував до центрального трапа і піднявся на палубу.
Була шоста година. Стояла похмура погода, море було сіре, але спокійне, з ледве помітним зибом. Чи прийде капітан Немо, якого я сподівався зустріти тут? Поки що я помітив тільки стерничого, ув’язненого в скляній клітці. Усівшись на виступі, утворюваному дном човна, я вдихав з насолодою солоні випарування.
Потроху розвіявся туман під впливом сонячного проміння. На сході обрію з’явилося сяюче світило. Під його промінням море спалахнуло, як порох. Хмари, розкидані вгорі, забарвилися в чудові ніжні тони, а численні білі, легкі хмаринки, зазубрені по краях, віщували вітер на цілий день.
Але що міг зробити вітер «Наутілусу», якого й буря не лякала!
Я милувався життєрадісним, веселим і животворним сходом сонця, коли почув, що хтось піднявся на палубу.
Я вже приготувався вклонитися капітанові Немо, але це виявився його помічник, якого я вже бачив під час першого візиту капітана. Він вийшов на палубу і, здавалося, не помічав моєї присутності. Приставивши до очей сильний бінокль, помічник капітана почав дуже уважно оглядати обрій. Потім, закінчивши огляд, він наблизився до люка, промовивши такі слова (я точно запам’ятав їх, тому що вони щоранку повторювалися за подібних умов):
— Nautron respoc lorni virch!
Я не можу сказати, що вони означали,
Вимовивши ці слова, помічник спустився вниз. Я подумав, що «Наутілус» зараз знову попливе під водою, і тому повернувся до люка; спустившись, пішов по коридору до своєї кімнати.
Так проминуло п’ять днів, а становище наше не змінилося. Щоранку я піднімався на палубу; ті самі слова повторювалися щодня тією самою людиною. А капітан Немо не з’являвся,
Я вже примирився з тим, що більше ніколи його не побачу, аж ось 16 листопада, повернувшись разом з Недом і Конселем у свою кімнату, я знайшов на столі адресований мені лист.
Я нетерпляче розпечатав конверт. Записка була написана твердим, чітким почерком, літери були схожі на готичні літери німецького алфавіту.
Цей лист містив таке:
«
Капітан Немо запрошує пана професора Аронакса взяти участь у полюванні, яке відбудеться завтра вранці в лісах острова Креспо. Він сподівається, що ніщо не завадить панові професорові бути там присутнім, і буде дуже радий, якщо його товариші супроводжуватимуть його.
— Полювання! — вигукнув Нед.
— Та ще в лісах острова Креспо! — додав Консель.
— Отже, ця людина відвідує іноді землю? — спитав Нед.
— Мені здається, що сказано зовсім ясно, — відповів я, перечитуючи лист.
— Ну що ж, треба прийняти запрошення, — заявив канадець. — Потрапивши на тверду землю, ми вирішимо, що робити. А втім, я не від того, щоб з’їсти кілька кусочків свіжої дичини.
Не пробуючи примирити протиріччя між явною відразою капітана Немо до материків та островів і його запрошенням пополювати в лісах, я обмежився такою відповіддю:
— Давайте подивимося спочатку, що являє собою острів Креспо.
Я поглянув на карту півкуль і під 32° 40? північної широти і 167° 50? західної довготи знайшов острівець, який був відкритий у 1801 році капітаном Креспо і називався на старих іспанських картах Рокка де ла Плата, тобто «Срібна скеля». Значить, ми були на відстані приблизно
тисячі восьмисот миль од пункту нашого відплиття. Змінивши трохи свій напрям, «Наутілус» плив тепер на південний схід.
Я показав своїм товаришам на карті маленьку скелю, загублену в північній частині Тихого океану.
— Якщо капітан Немо і виходить інколи на землю, — сказав я їм, — то принаймні він вибирає зовсім пустинні острови.
Нед Ленд мовчки похитав головою, потім Консель і він вийшли з кімнати. Після вечері, поданої мені незворушним і ніби німим стюардом, я заснув трохи стурбований.
Наступного дня, 17 листопада, прокинувшись, я відчув, що «Наутілус» не рухається. Я швидко одягнувся і ввійшов у великий салон.
Капітан Немо був там. Він підвівся мені назустріч, уклонився і запитав, чи згодний я супроводжувати його.
Через те що він нічого не сказав з приводу своєї відсутності протягом цього тижня, я теж утримався говорити про це і відповів просто, що я і мої товариші готові йти слідом за ним.
— Тільки, капітане, — додав я, — я дозволю собі поставити вам одне питання.
— Будь ласка, пане Аронакс, і якщо я зможу відповісти, відповім.
— Так от, капітане. Як сталося, що ви, порвавши усякі зв’язки з землею, все ж володієте лісами на острові Креспо?
— Пане професоре, — відповів мені капітан, — ліси, якими я володію, не потребують від сонця ні світла, ні тепла. В них не водяться ні леви, ні тигри, ні пантери, ні будь-які інші чотириногі. Вони відомі тільки
