— Чудовий винахід, без сумніву. Але трест набагато більше виграв би, коли б зумів вивезти його з країни. Інженер вартий мільйонів…
— Пане Балтазаре, про інженера Бакалу ми ще поговоримо. А тепер розкажіть про мережу ваших агентів. І з кого вона складається. Прізвища, імена, адреси. Хто нею керує…
— Мережа більше не існує. Це друга велика невдача.
— Як?
— Саме так! Більше не існує. Усі агенти мертві або заарештовані. За винятком одної особи.
— Резидента?
— Резидентки. Бо це жінка. Вірніше, колишньої резидентки. Зараз вона вже не є нею. Я її зняв. Зраджувала. Працювала на трест і ще на когось.
— На кого ж?
— На якусь державу.
— Назвіть її.
— Сам не знаю. Лише певний, що працювала для двох господарів.
— Її ім’я?
— Меланія Сакеларіє.
— Це жінка з… чарівним голосом?
Балтазар дуже здивовано позирнув на Дуку:
— Так, справді, голос її особливий, з приємним тембром. Так… так… Як я пригадую, її голос дійсно чарівний. Отже, ви її знаєте? Але чому ж тоді ви її не заарештували?
— Де вона живе?
— Вулиця Орландо, номер шість-біс.
— Перерахуйте інших агентів з мережі.
— Я вам сказав: мережі вже не існує.
— Все ж таки, назвіть, хто до неї входив.
— Нора Солкану — покінчила самогубством; Парасків Пенделяну — також; Матей Корбяну — заарештований; Финтинару — покінчив самогубством. Нарешті, Меланія Сакеларіє, яка вам відома, та яку, не знаю чого, ви помилували. Невже знищення мережі — це наслідок не вашої пильності, а її зради?
— Ні.
— Та коли б вона і вчинила таке, я ніскільки не здивувався б. У неї розум і жорстокість надзвичайні. Але гадаю, ви самі в цьому переконаєтесь, якщо досі ще не мали змоги переконатися.
— Пане Балтазаре, у вас не знайдено ні копірки Нори Солкану, ні магнітофонної стрічки. Де вони?
— Трест їх не одержав, хоч я їх і мав. їх викрала в мене Меланія Сакеларіє.
— Пане Балтазаре, ваше пояснення неправдоподібне.
— Чому?
— Копірку передала вам сама Меланія Сакеларіє. Правда ж?
— Вірно! Вона принесла мені майже відразу ж, як дістала її…
— Якщо копірка спочатку була у неї в руках, то чому треба було потім її красти? Тут щось не те.
— Але зверніть увагу на те, що тоді, коли вона її мені передала, я щойно прибув до Румунії й мав авторитет представника тресту. Хоч Меланія й відчувала, що трест її запідозрює, але не мала жодного бажання, щоб ця підозра перетворилася на певність. Тому одразу, як я прибув до Бухареста, вона намагалася увійти до мене в довіру, сподіваючись обдурити мене, щоб я залишив її резидентом. Та коли зрозуміла, що це їй не вдасться, то перейшла в атаку…
— А чи не вкрала у вас Меланія Сакеларіє і магнітофонну стрічку?
— Ви вгадали.
— Дуже дивно! Ви, Великий Балтазар, вирішили облишити поле бою, хоч наслідки вашої діяльності були катастрофічні.
— Пробачте, але не розумію, як ви дійшли такого висновку? Катастрофічні наслідки..». Але чому? До Румунії мене надіслано з точною місією: дістати технічні-дані танка А. N. Одержавши копірку, я міг покинути Румунію вже через сорок вісім годин після того, як сюди прибув. Якби трест знав, що через Нору Солкану зможе одержати потрібні дані, мене зовсім не посилали б сюди. На жаль, ніхто не знав, що відбудеться військова нарада, на якій інженер-полковник Стратилат. прочитає доповідь, текст якої друкуватиме Нора Солкану, — доповідь, яка містить усі, геть усі дані, потрібні трестові.
— Ви не виїхали через сорок вісім годин, а копірку у вас викрали, — іронічно сказав Богдан.
— Так, але після того, як я зробив копію.
— Яким чином?
— Дуже просто: уся доповідь у мене в голові. Так само і магнітофонна стрічка.
— Що ви хотіли робити з апаратом, якого винайшов інженер Бакалу?
— У жодному разі не брати його з собою, якщо сам винахідник виїжджає до нас.
— Ви не думали, що спроба вивезти Бакалу могла зазнати невдачі?
— Це було малоймовірно. Бо план — ви самі це повинні визнати — був дуже безпечний. Бакалу, звичайно, встиг би виїхати, якби отой дурень Корнеліс не нализався й не вчинив бешкету. Однак для перестраховки я взяв у інженера детальну схему апарата. Спочатку він вагався, не хотів давати, але нарешті я його переконав.
— Що ви зробили зі схемою?
— Вона теж у Меланії Сакеларіє.
— І її украла? Що за жінка! Великого Балтазара перемогла жінка з чарівним голосом! — іронічно говорив Богдан. Хоч і чекав, що Дуку ось-ось почне кахикати в знак заперечення.
— Ви сказали з іронією, пане, але я запевняю, що Меланія Сакеларіє незвичайна жінка. До того, як вона почала служити двом господарям, вона була дуже хорошою резиденткою.
— Коли ви довідалися, що не вдалося вивезти Бакалу за кордон, ви ще сумнівалися щодо подвійної гри Меланії Сакеларіє?
— Ні, не сумнівався! Новий резидент, тобто Финтинару, повинен був її ліквідувати. На жаль, він покінчив самогубством.
— Пане Балтазаре, взагалі мені все ясно. Я лише хотів дещо запитати вас про вашого alter ego. Ви нам пояснили, що Боба ви взяли до Румунії для того, щоб він, дублюючи вас, дав вам змогу вільно діяти. Це правда?
— Звичайно.
— Я гадаю, що не лише це було вашою метою. Ви для нього визначили ще одну роль — бути вашим громовідводом на випадок небезпеки. І, на жаль для нього, йому й довелося виступити в цій ролі, яка була для нього фатальною. Правда?
— Так.
— Хто вам сигналізував про небезпеку? Финтинару?
— Так. По радіо тої миті, коли ваші люди прийшли по нього.
— А ви по тривозі підняли Боба.
— Негайно приступити до виконання плану «
— Розкажіть про цей план.
— Після самогубства Финтинару над Бобом нависла небезпека. Ви могли щомиті його заарештувати, бо ви його сплутали з Балтазаром, тобто зо мною. А цього не повинно було трапитися раніше, ніж мінімум через сорок вісім годин. І щоб цього не трапилося, я наказав Бобові застосувати план «Фортітюд». Вій застосував його, і ви повинні визнати, що це йому вдалося.
— Якщо ви сьогодні тут перед нами, і не з доброї волі, це значить, що все відбулося не так, як ви передбачали.
— Події відбулися згідно плану. Та Боб, очевидно, після арешту базікав більше, ніж треба.
— Боб нічого не виказав.
— Як? Зовсім нічого?
— Тепер ви можете знати правду, пане Балтазаре. Боб мовчав, бо коли ми його знайшли, то він уже п’ять днів лежав мертвий.
