— Однак ви мені не сказали, яким чином гадали виконати своє завдання.
— Використовуючи Боба. Боб повинен був прикривати мене. Мене не існувало. Існував Боб, який повинен був відтягати увагу на себе, давши мені змогу вільно діяти. І ви повинні визнати: містифікація була успішною. Ви в Бобі бачили Балтазара, і вам не спало на думку, що існує ще один Балтазар, тобто справжній Балтазар, який протягом усього цього часу вільно діяв.
— Зовсім вільно?
— Вільно в тому розумінні, що ви навіть не мали уяви про моє існування. Та побічно ви мені заважали, бо викрили нашу мережу, декого заарештували, інші самі кінчили самогубством, щоб не потрапити живими вам до рук. Та безпосередньо ви мені не заважали. Боб грав таку роль, яку колись зіграв актор Кліфтон Джеймс, який мав щастя бути надзвичайно схожим на маршала Монтгомері. Ви знаєте, про що я кажу?
— Звичайно.
— Але щоб я міг діяти вільно, необхідно було, щоб ви всю увагу спрямували на Боба.
— З цією метою хтось із таємних агентів- говорив з чужої квартири з Монте-Карло не тому, що мав важливе повідомлення, а для того, щоб якийсь «дядько Сол» повідомив, що Балтазар прибуває в понеділок. Трест розраховував, що ми дізнаємось про ту розмову, — сказав майор.
— І ви зловилися на гачок. Як тільки Боб перетнув кордон, ви його зустріли й він не був без вашого нагляду жодної миті. Весь той час я міг вільно діяти. Тому, що до Румунії я прибув теж у понеділок, але через прикордонний пункт Єпіскопія Біхорулуй.
— Ви привезли з собою Ларусса?
— Та-ак! — визнав Балтазар, трохи вагаючись.
— В якому ви відмітили, користуючись простим, хоч і дотепним способом, імена й адреси двох із агентів мережі.
— Ого, ви й це знаєте?
— Оскільки ми знаємо, ні Парасків Пенделяну, ні Нора Солкану не керували сіткою. Чому ви хотіли спочатку зв’язатися з ними, а не з вашим резидентом?
— Тому, що я йому не довіряв.
— Ви зв’язалися з обома?
— Тільки з Парасківом Пенделяну.
— Чому?
— Тому, що Нора Солкану покінчила самогубством. Коли я про це дізнався, то був дуже розчарований. Посада, яку вона обіймала, робила її неоціненним джерелом інформації.
— Коли ви завербували Нору Солкану?
— Під час її екскурсії до Туреччини.
— Коли вона почала ефективно працювати на трест?
— Нещодавно. Дуже нещодавно. Лише перед моїм прибуттям до Румунії.
— Чому так пізно, коли вона, як ви сказали, була неоціненним джерелом інформації?
Балтазар посміхнувся з виразом зверхності.
— Питання методу.
— Поясніть!
— Трест має дуже велику кількість агентів. У всіх країнах. Але до вашого відома, навіть у країнах, де є організована мережа, до неї входять не абсолютно всі, а є ще й так звані пасивні агенти. Від них не вимагається жодної діяльності, навіть якщо їм і платиться.
— І в чому перевага цього методу?
— «Небел» не належить якійсь державі з політичними, економічними, фінансовими чи Іншими Інтересами в усіх країнах. «Небел» — це трест, який пропонує на продаж таємну інформацію. Тільки не для кожної таємної інформації можна завжди знайти покупців. Тому трест має спеціальну службу розвідки ринку з точки зору таємниць, які мають найбільший попит. Це його гарантує від одержання нерентабельних таємниць, тобто таємниць, яким судилося б залишитися на полиці, бо завдяки бурхливому розвиткові техніки таємниці знецінюються надзвичайно швидко. Гадаю, тепер вам зрозуміло, в чому полягає, перевага його методу. Завдяки цьому методу, коли на ринку таємниць з’являється певний невідкладний попит, трест може діяти на його задоволення, мобілізуючи свій резервний ешелон.
— У Румунії трест має пасивних агентів?
— На жаль, я не можу вам дати задовільної відповіді, бо не належу до організаційного відділу тресту. В усякому разі, той факт, що мені не вказали жодного імені, може означати, що в Румунії трест не має пасивних агентів. Бо якщо вони були б, а мені доручено реорганізацію сітки, природно було б, щоб мені хоча б підказали одно чи двоє імен, якими я міг би підновити кадри.
— Ви твердили, що на біржі таємниці не всі, а лише деякі мають великий інтерес. Повертаючися до Нори Солкану, я хочу спитати: секрети, які ви могли б дістати через її посередництво, не становили інтересу? Бо ви твердите, що використали її лише останнім часом.
— Тоді, коли її завербували, Нора Солкану приховала від нас, що працює в головному штабі армії.
— Якусь інформацію все ж таки одержували від неї й раніше?
Балтазар здавався дуже здивованим.
— Могли б ви навести якийсь приклад? Я про те не знаю.
— Наприклад, від Нори Солкану трест довідався про винахід інженера Бакалу.
— Але це була приватна інформація. Нора Солкану була інженерові двоюрідною сестрою. Коли я казав, що трест використовував Нору Солкану лише останнім часом, я мав на увазі інформацію, яку вона могла одержати на посаді стенографістки-друкарки. Це зовсім різні речі.
— Це лише вам так здається?
— Звичайно, пане слідчий. Ви, мабуть, гадали, що я навмисне намагався приховати, які стосунки мав з трестом інженер Бакалу?
— Ні, не зовсім навмисно, просто забули сказати.
— Пане слідчий, я вважаю, що це було б не варто моєї гідності,— намагатися заплутати вас. Що ж — грав, програв. Цього разу ви записали собі очко. Наступного разу запишу я.
— Гадаю, вам довгенько доведеться на це чекати. — іронічно сказав Богдан. — Наш карний кодекс передбачає суворе покарання за шпигунство.
— Може, вас це й здивує, але я набагато оптимістичніший. Трест потребує моїх послуг. І тому, я певен, він докладе всіх зусиль, щоб звільнити мене. Я готовий побитися об заклад із вами, що раніше, ніж пожовтіє листя, ви одержите листівку з краєвидом Монте-Карло і написом «Вітання від Балтазара».
— Ви дійсно великий оптиміст, Балтазаре.
— Я так само ладен побитися об заклад із вами, що не пізніше, ніж через рік або півтора я візьму реванш. Ви, звичайно, розумієте, панове, що я повинен реабілітувати себе перед тими, хто прозвав мене Великим Балтазаром.
Дуку вважав, що пора покласти край Балтазаровому оптимізмові:
— Повернемося до попередньої бесіди. Я хочу запитати вас, як ви розцінювали б вашу місію до Румунії, якби ми вас не затримали?
— Задовільно, пане слідчий. Тільки задовільно. І це лише через оте дурне самогубство Нори Солкану.
— Чому лише задовільно? Ви ж мали копію доповіді, яку Нора Солкану передрукувала на машинці, а там досить даних про танк, яким цікавиться трест. Не кажучи вже про те, що на магнітофонній стрічці апарата, винайденого інженером Бакалу, записано частину доповіді однієї компетентної людини під час наради.
— Це ви про інженер-полковника Октава Стратилата, начальника Нори Солкану? Знаю.
— Я ще не закінчив…
— Пробачте, що я перебив…
— Отже, якщо ви одержали те, що хотіли, заради чого приїздили до Румунії, чому ви розцінюєте вашу місію лише як задовільну?
— Самогубство Нори Солкану стало для нас великою невдачею.
— Зате її втрата компенсована тим, що ви маєте винахід інженера Бакалу.
