обеззброїв, примусив перейти кордон смугою на чужу територію, й, безсумнівно, кінець кінцем він вас не лишив би живого, щоб ви не зняли тривоги.
— Невже?
У його погляді засвітилася надія, засяяла радість. Але Дуку розглядів там і тінь суму.
— Тепер, Детунату, покажіть нам, де ви сховали труп.
Детунату не поспішав, мовби й не чув, про що його просили.
— Тоді все горе… все хвилювання… все страждання… все, все те, що трапилося… це лише тому, що він схожий на вбивцю?
Він зітхнув, устав і пішов до дверей. Всі інші — вслід за ним. Детунату поспішав, ніби забув про них.
Коли вони дійшли до поля, Детунату вже був десь у кукурудзі.
— Де ти, Детунату? — гукнув капітан Кодру.
— Тут, товаришу капітан.
Знайшли його посеред поля. Зігнутий, з руками, що теліпалися, мов неживі, вздовж тіла, Детунату дивився на труп Балтазара, який уже почав розкладатися. Це був Балтазар!.. Великий Балтазар!.. Богдан подивився на Дуку. Але той цього не помітив. Він похмуро і розчаровано дивився на труп. Безглуздий кінець! Абсурдний кінець!
— Що робити з трупом, товаришу майор? — спитав капітан Кодру.
Дуку здригнувся й глянув на капітана, мов не розуміючи, про що його запитали. Потім обернувся спиною до трупа й рушив стежкою, якою вони сюди йшли.
— Зробіть усе, що потрібно в такому випадку, товаришу капітан.
Пізно вночі Дуку й Богдан повернулися машиною до Бухареста. Дорогою Богдан намагався поговорити про цей випадок.
— Яка дивна історія, старий!
— А що тут дивного? — відрубав майор.
— Для мене дивно, бо я не читав так багато, як ти, про людську душу.
— То, може, почитаєш тепер? Якщо хочеш, я порекомендую книги: наприклад, у «Несвідомому житті» Абеля Гобло ти знайдеш щось подібне до випадку, який трапився з бідним Детунату, а якщо тобі цікаво дізнатися й про інші витівки, які може викидати підсвідомість, то прочитай «Великого невідомого» Данієля Жіля, хоч, звичайно, варто б перегорнути і «Психологію повсякденного життя» Зигмунда Фрейда.
Побачивши, що в Дуку зараз поганий настрій, Богдан до Бухареста більше не говорив ні слова..
Машина відвезла додому спочатку Дуку, а потім І Богдана.
— До завтра, хлопче! — попрощався Дуку.
— До завтра, Дуку.
— Дивись, не спізнюйся, у нас робота.
— Не хвилюйся. На добраніч!
На Дуку чекала тітка Сабіна з гарячою вечерею.
— Не їстиму, тьотю. їв дорогою. Хочу кілька годин поспати, бо я розбитий від утоми. Що робить Інгрід?..
— Що їй робити? Була в кіно. Потім трохи подивилася телевізор. Лягла спати близько десятої, адже в неї канікули.
Дуку швидко роздягнувся, але заснути ніяк не міг. Він бачив Балтазарів труп, що лежав на спині серед кукурудзяного поля. Бачив також і Детунату з виряченими й червоними від безсоння чи, може, від сліз очима, з блідим обличчям, із синіми тремтячими вустами. Він ввімкнув нічник і почав нишпорити в шухляді тумбочки, шукаючи снотворного. Та не встиг його ще знайти, як пролунав телефонний дзвінок. Він спочатку вирішив навіть не брати трубки, бо знав з досвіду, що після телефонної розмови вночі він уже не зможе заснути,
Лише після того як дзвінок пролунав кілька разів, Дуку наважився відповісти.
— Товариш майор?
— Так, це я!
— Товаришу майор, вас турбує черговий офіцер капітан Дрокан. Дозвольте доповісти…
— Доповідайте, товаришу капітан, доповідайте, що в біса там трапилося, — перервав його Дуку, такий стомлений, що вже не в змозі був контролювати свої нерви. — Та скоріше, скоріше, бо помираю, так хочу спати.
— Товаришу майор, я дістав телефонне повідомлення- блискавку від прикордонного пункту Єпіскопія Біхорулуй. Чверть години тому вони затримали людину, яку ви наказали заарештувати.
— Яку людину, капітане Дрокан, яку людину?
— Я не знаю. Мені повідомили, що ви наказали затримати якогось типа, навіть якщо його паспорт буде в порядку.
— І вони його затримали?
— Так.
— Товаришу капітан, та людина мертва вже п’ять днів.
— Товаришу майор, я доповідаю лише те, що мені повідомили. Та якщо ви кажете, що та людина мертва вже п’ять днів, то, мабуть, вони його з кимсь сплутали.
— Сплутали!
— Але що їм сказати, бо вони чекають наказу?
— Котра година?
— Третя!
— Я вам подзвоню через п’ять хвилин.
Поклав трубку, потім почав схвильовано ходити по кімнаті. Часом він шепотів якесь слово без жодного зв’язку з попереднім. Часом жестикулював, ніби розмовляв з кимось невідомим, і намагався жестами надати більшої вагомості своїм доказам. По тому раптом зупинився, обличчя його осяяла ледь помітна посмішка, він стукнув долонею по лобі й набрав номер чергового офіцера.
— Капітане, подзвоніть, будь ласка, в наше обласне відділення, щоб вони забрали порушника в прикордонників і терміново привезли його літаком до Бухареста.
Дуку поклав трубку. І вже набрав дві цифри з Богданового телефону, та роздумав:
«Хай він спить, бідний хлопчик. Нема сенсу ще й його підігрівати».
Він ліг у ліжко й відразу ж міцно заснув.
II. ПЛАН «ФОРТІТЮД»
Була одинадцята година, коли Дуку повідомили, що порушника, заарештованого на прикордонному пункті Єпіскопія Біхорулуй, через кілька хвилин приведуть до кабінету. І Дуку й Богдан були схвильовані. Це вперше вони так дуже хвилювалися. Такі були стривожені, що для розрядки Дуку пішов закрити сейф, а Богдан почав викидати у кошик недокурки з попільниці. Через кілька хвилин людину, яку вони так нетерпляче очікували, завели до кабінету. Не було жодного сумніву: це був Балтазар! За зовнішністю той самий Балтазар, якого добу назад вони знайшли на кукурудзяній дільниці. Труп, який уже розкладався. Співробітник, який супроводив його, поклав на письмовому столі рапорт на півтори сторінки й паспорт заарештованого. Дуку швидко прочитав рапорт, розгорнув паспорт і спитав, ніби бажаючи переконатись, чи співпадатимуть відповіді заарештованого з тим, що записано в документі.
— Ваше прізвище?
— Олів’є Корне.
— Це ваше справжнє ім’я?
— Звичайно.
— Однак, може, ви маєте ще одне ім’я?
