Балтазар прибуває в понеділок

Балтазар вперше, здавалося, втратив самовладання.

— Ідіот! Отже, замість того, щоб здатися прикордонникам, він опирався чи намагався втекти. Не розумію. Згідно плану він повинен був здатися.

— Поясніть, у чому суть плану «Фортітюд».

— Я вам сказав. Відтягнути свій арешт на сорок вісім годин. Боб діяв згідно плану. Бо коли б він, одержавши сигнал 'уранус», поспішив залишити країну, його, в кращому разі, заарештували б на кордоні, тобто через кілька годин. Але, на ваш подив, замість того, щоб рушити до Недлака, він поїхав до Констанци, тобто до моря. Цей марштрут вас спантеличив, і ви одразу відтягнули його арешт. Ви, певно, міркували так: якщо це слово означало б небезпеку, то чи захотів би Балтазар засмагати на узбережжі моря? Чи не їде він туди, щоб з кимсь зустрітися, може, щоб передати чи одержати якусь інформацію? Ні, не будемо його заарештовувати. Краще прослідкуємо за ним, побачимо, з ким він зустрінеться, зрештою, він від нас не втече. Гадав, що ви подумаєте саме так. І не помилився. Перша частина плану вдалася. Двадцять чотири години було виграно. Тоді Боб приступив до виконання другої половини плану. Вночі він залишив готель, обдуривши людей, що стежили за ним. Бачите, я говорю, ніби був присутній при тому. Насправді я лише викладаю вам подробиці плану «Фортітюд». Отже, після того, як Боб зумів непомітно вислизнути з готелю, він рушив до кордону попутними машинами. Це навмисне для того, щоб наступного дня було досить свідків, які б підтвердили, що вночі везли його туди чи туди. Сподіваюсь, що він зумів залишити досить слідів після себе.

— Зумів, — підтвердив Дуку.

— Прибувши до кордону, Боб сховався, мабуть, на кукурудзяному полі чи в іншому місці й лежав там увесь день. Наступної ночі також. Потім… потім я вже й не знаю, що трапилося, якщо ви твердите, що Боб мертвий.

Балтазар замовк. Він чекав на інші запитання. Та Дуку обмірковував те, що почув. Чому Боб ухилився від інструкцій плану «Фортітюд»? Чому він не здався прикордонникові? Невже йому так подобався панічний жах солдата, що він вдався до тої безглуздої гри, яка зрештою скінчилася фатально для нього? Мабуть, це було єдиним більш-менш вірогідним поясненням.

— Останнє запитання, пане Балтазаре. Згідно плану Боб повинен був відволікати нашу увагу протягом сорока восьми годин, поки ви не знайшли б безпечне місце по той бік державного кордону Румунії. Чому ви цього не зробили?

— Ви забули про Меланію Сакеларіє. Я не хотів виїхати з Румунії без матеріалів, що їх вона украла в мене. Я повинен був неодмінно одержати схему апарата, що його винайшов інженер Бакалу. На жаль, я не зміг цього зробити. Та ведучи з нею переговори, я вже не зміг виїхати за ті сорок вісім годин, передбачені планом «Фортітюд». Я ж вам казав, що Меланія — незвичайна жінка.

— Отже, бажання дістати схему апарата для вас було важливішим за вашу особисту безпеку. Мені це дивно, пане Балтазаре.

— Панове, ризик пов’язаний із професією. А хіба, логічно міркуючи, мій від’їзд з Румунії через оті сорок вісім годин був дуже небезпечний? На мої тодішні розрахунки — ні. І ось чому: Боб на той час уже повернувся б до Мамаї або здався б прикордонникам. І в першому і в другому випадку ви, служба безпеки, уже знали б, що то все трюк і що в той час, коли ви його допитуєте, мене в Румунії вже немає. Чи була б у вас якась причина вважати, що я не виїхав, і вживати заходів, щоб мене затримати на кордоні? Жодної! Логічно жодної! І однак ви мене схопили. Це мені незрозуміло. Тим більше, коли я дізнався від вас, що Боб мертвий, мабуть, застрелений, і, отже, ви знали про план «Фортітюд». Якщо він не говорив, ви повинні були думати, що застрелений — Балтазар. Бо про існування двох Балтазарів ви довідалися лише від мене. Тоді як же ви мене заарештували?

— Пане Балтазаре, питання ставимо ми.

— Знаю!.. Знаю!.. Гадав, однак, що зробите мені цю ласку.

— Пане Балтазаре, на сьогодні досить.

Дуку подзвонив. Старший унтер-офіцер зайшов забрати Балтазара. Дуку полегшено зітхнув. Він був цілком задоволений цим допитом.

— Ну, що скажеш, старий? — спитав Богдан.

Дуку не встиг відповісти, бо саме задзвонив телефон.

III. МЕЛАНІЯ САКЕЛАРІЄ

Квартира була на третьому поверсі. Богдан, якого супроводив молодший лейтенант Пічоруш, мав у кишені ордер на арешт Меланії Сакеларіє. Він дзвонив кілька разів, але ніхто не відповідав. Зате чути було, як у квартирі гавкає собака.

— Мабуть, її нема дома, — сказав Пічоруш.

Богдан не відповів. Йому не подобалося гавкання собаки, яке згодом перетворилося неначе на якесь виття.

— Пічоруше, собака гавкає чи виє? — спитав Богдан.

— Товаришу капітан, він швидше виє, ніж гавкає.

— Ой, здається мені, що ми прийшли запізно.

— Гадаєте, що пташка випурхнула?

— Ні, не те. Цей собака… Розумієш, так виє собака по мертвому господарю.

— Невже?

Через п’ять хвилин Богдан і Пічоруш були в квартирі. Собака вибіг їм назустріч, махаючи хвостом і повискуючи, і повів їх до спальні. На підлозі біля ліжка вони побачили Меланію Сакеларіє. Богдан зрозумів, що жінка застрелилась, біля неї лежав пістоль. Після того, як вона застрелилася, він випав у неї з руки.

— Товаришу капітан, боюся, що ми спізнилися.

— Повідомте черговому прокуророві. Товаришу майору я повідомлю сам.

Хвилин через десять прибули експерти й почали свою роботу.

Знайшли сто тисяч лей, схованих серед брудної білизни, копірку, але ні магнітофонної стрічки, ні апарата, ні його схеми не було знайдено. Можна б зробити такі припущення. Меланія Сакеларіє їх десь сховала або віддала їх на збереження комусь із спільників. І те й друге припущення були малоймовірні. Балтазар назвав імена всіх членів мережі, і важко було припустити, щоб він навмисно приховав ім’я того спільника. Більш того, якщо у Меланії Сакеларіє дійсно десь був надійний сховок, чому тоді вона не сховала там і копірку? А якщо існував ще один спільник, не викритий Балтазаром, то чому Меланія не дала йому на збереження разом зі стрічкою й апаратом і копірку?

Таємниця прояснилася, коли судовий лікар встановив, що Меланію Сакеларіє було застрелено з дуже короткої відстані, а отже, це було не самогубство.

— Дуку, а чи не Балтазар послав її на той світ? — висловив свою думку Богдан.

— Ти так гадаєш?

— А чому б таке не було можливе? Чи не Балтазар говорив нам, що Меланію Сакеларіє слід було б ліквідувати? Тоді, коли він вирішив її покарати, Корбяну ще не було заарештовано, а Финтинару ще не отруївся. Але після арешту першого й самогубства другого її ліквідація стала неможливою, бо вже не було кому виконати вирок. І що тоді лишилося робити Балтазарові, як не послати її на той світ власноручно?

— Ні! Меланію Сакеларіє знищив не Балтазар.

— Не Балтазар? А хто?

— Май терпіння, хлопче! Ось-ось дізнаєшся.

— Коли?

— Ще сьогодні ми зможемо заарештувати вбивцю Меланії Сакеларіє.

— Старий, не муч мене, благаю тебе!

— Я тут ні до чого, хлопче, ти сам себе мучиш. На мою думку, було б набагато краще, якби ти добре подумав сам. І побачиш, що нема чого мучитися.

Після обіду того ж дня Дуку сидів у кабінеті й оглядав відбитки пальців, взяті в квартирі Меланії