сам п'є з долоні іншого, а коли не мають якоїсь рідини, набирають у долоні порохняви з землі і лижуть її. 173. Із насамонами сусідять псілли(1). Вони зникли в такий спосіб: віяв у їхній країні південний вітер і осушив усі водоймища, і їхня країна, що була розташована коло Сіртія, залишилася без води. Вони порадилися і всі разом вирушили в похід проти півдня (що я тут пишу, то так розповідають лівійці), але коли вони прийшли до піщаної пустелі, повіяв південний вітер і засипав їх піском. Коли вони так загинули, їхню країну зайняли насамони. 174. Вище від них на півдні в краю диких двірів мешкають гараман-ти(1), які уникають спілкування з людьми і не мають військової зброї і не вміють оборонятися. 175. Вони мешкають вище від насамонів. Уздовж моря на заході за ними живуть маки. Вони стрижуть волосся, залишаючи на тімені чуб, а все інше чисто вистригають, а на війні вони мають щити з шкіри страуса(1). Через їхню країну тече річка Кінш, яка витікає з одного горба, горба Харит, як він називається, і вливається в море. Цей горб Харит укритий густим лісом, а вся інша Лівія, яку я описував дотепер, є гола. Від моря і до цього горба відстань – двісті стадій. 176. За цими маками живуть гіндани. їхні жінки носять на ногах багато шкіряних браслетів із такого приводу, як кажуть: щоразу, коли жінка з'єднується з чоловіком, вона надягає браслет і та, що має їх найбільше, вважається за найкращу, бо її кохали багато чоловіків. 177. На одному вузькому півострові землі гінданів, що заходить далеко в море, мешкають лотофаги, які харчуються виключно плодами лотоса(1). Плід лотоса такий великий, як плід мастикового дерева, а за своїм солодким смаком схожий на плід фінікової пальми. З цих плодів лотофаги роблять вино. 178. За лотофагами на узбережжі живуть махлії, які також уживають лотос, але менше, ніж ті, про яких ішлося вище. Вони поширюються аж до великої ріки, що називається Трітон(1). Вони вливається у велике озеро Трітоніду. На цьому озері є острів, що називається Фла. Щодо цього острова, кажуть, був даний оракул, що на ньому оселяться лакеде-монці. 179. Проте існує ще інший переказ, ось такий: ніби Іасон, коли на узгіррі Пеліону будувався корабель Арго, взяв із собою серед іншого потрібного для жертвоприношення ще й бронзовий триніжник і вирушив морем до Пелопоннесу, бажаючи відвідати Дельфи. Коли пропливаючи коло миса Малея, його зненацька погнав північний вітер і завів Далеко до Лівії, і перш ніж він як слід роздивився, де там берег, він опинився на мілизнах озера Трітоніди. Оскільки він не знав, як зняти свій корабель із мілизни, кажуть, що з'явився Трітон і сказав Іасонові, що коли той віддасть йому триніжник, то він покаже йому, де можна пропливти і супроводить його, щоб із ним не сталося лиха. Іасон погодився і тоді Трітон, пливучи попереду, показав йому, як пройти серед мілизн, а триніжник він помістив у своєму святилищі і, сидячи на три-ніжнику, дав оракул, напророкувавши Іасонові та його супутникам усе, що з ними станеться, а саме, що коли один із нащадків тих, які мандрували на Арго, прийде і забере в нього триніжник, тоді через неминучу долю, сказав він, буде побудовано навколо озера Трітоніди сто еллінських міст. Це почули тамтешні лівійці і сховали триніжник. 180. Далі за цими махліями живуть авсеї. Вони і махлії мешкають у місцевостях навколо озера Трітоніди. їх розмежовує ріка Трітон. Махлії відпускають волосся в задній частині голови, а авсеї в передній. На святі Афіни, що його справляють щороку, їхні дівчата поділяються на дві групи і б'ються між собою одна з одною камінням і киями, кажучи, що так вони виконують успадкований від предків звичай, шануючи місцеву богиню, яку ми називаємо Афіною. Тих дівчат, що вмирають від ран, вони називають лжедівчатами. Проте перед тим, як їм дозволяють битися між собою, вони роблять ось що: дівчину, яку вони вважають за найвродливішу за всіх, вони прикрашають корінфським шоломом і всім еллінським озброєнням(1), саджають на колесницю і возять навколо озера. Чим прикрашали дівчат за давніх часів, перед тим, як прибули та оселилися як їхні сусіди елліни, я не можу сказати. Хоч як воно там було, я гадаю, що їх прикрашали єгипетською зброєю, бо з Єгипту, я вважаю, прийшли до Еллади і округлий щит, і шолом (2). Лівійці кажуть, що Афіна дочка Посейдона і богині озера Трітоніди і що вона чомусь посварилася з своїм батьком і перейшла до Зевса і він зробив її своєю дочкою. Так вони розповідають. Жінки в них усіх спільні і вони не одружуються з однією якоюсь, але злягаються, як тварини. Коли дитина якоїсь жінки трохи зросте, на третій місяць чоловіки збираються в одному місці, і на кого схожа дитина, вона і вважається його дитиною. 181. Народи Лівії, про яких у мене йшлося, є кочовики на її узбережжі, проте вище від них у бік суходолу є Лівія диких звірів, а далі за областю диких звірів тягнеться пасмо піщаних горбів від Фів у Єгипті аж до Гераклових стовпів. На цьому пасмі горбів на відстані приблизно десяти днів шляху є великі соляні брили(1), з яких складаються узвишшя, а на вершині кожного узвишшя серед соляних брил є джерела солодкої та холодної води і там навколо мешкають люди на краю пустелі і за областю диких звірів. На відстані десяти днів шляху від Фів спершу живуть аммонії, в яких є святилище на зразок святилища Зевса у Фівах, бо як я вже сказав вище, Зевсова статуя у Фівах має баранячу голову. В їхній країні є ще інша джерельна вода, яка на світанку холодна, тепліша, коли люди приходять на агору, а коли настає південь, вона зовсім холодна. Тоді аммонії поливають свої сади. З бігом часу вдень вода стає вже не такою холодною, а на заході сонця стає трохи прохолодною, коло півночі вона ще теплішає і потім так нагрівається, що починає кипіти. Минає північ і вода знову стає холодною аж до світанку. В цього джерела є своя назва: воно називається джерелом Сонця (2). 182. За аммоніями на піщаному пасмі на відстані ще десяти днів шляху є ще один соляний горб, схожий на горб аммоніїв, і на ньому вода, а навколо нього живуть люди. Ця країна називається Авгіли. Туди приходять насамони збирати плоди фінікових пальм. 183. Поза Авгілами на відстані десяти днів шляху є ще інший соляний горб із джерелом і багато плодючих фінікових пальм, так як і на двох інших, і там мешкають люди, які називаються гарамантами, дуже^ численний народ. Вони насипають землю на сіль і потім сіють на ній. Найкоротший шлях звідти до країни лотофагів. Звідти і до їхньої країни відстань у тридцять днів шляху. Там є і задкуючі бики(1), а задкуючі вони ось чому: роги в них повернені наперед. Через це, коли вони пасуться, вони посуваються назад, бо вони не можуть іти вперед, оскільки тоді їхні роги встромлялися б у землю. В усьому іншому вони не відрізняються від інших биків, крім, мабуть, їхньої шкіри, яка товста і міцна. Ці гараманти, про яких у мене йшлося, полюють на своїх чоти-рикінних колесницях за печерними ефіопами (2) і це тому, що ці печерні ефіопи найпрудконогіші серед усіх людей, про яких мені доводилося чути. Ці печерники годуються зміями, ящірками і такими іншими плазунами, їхня мова не схожа на жодну іншу мову; вони джеркочуть немов кажани. 184. За гарамантами на відстані ще десяти днів шляху є ще інший соляний горб із водою, а навколо нього мешкають люди, що називаються атарантами, вони єдині на всьому світі, наскільки я знаю, не мають особистих імен', бо всі вони мають лише одне ім'я – називаються атаранти, але кожна особа там не має власного імені. Вони, коли сонце надзвичайно пече, проклинають його і посилають йому всякі лайки, бо через його спеку гинуть і вони самі, і вся їхня країна. Далі за інші десять днів шляху є ще інший соляний горб із водою і навколо нього живуть люди. За ним височить гора, що називається Атлас (2). Вона стрімка і з усіх боків округла, і кажуть, ніби вона настільки висока, що не можна побачити її вершин, бо вона завжди, і влітку і взимку, окутана хмарами. Ця гора, кажуть тубільці, є опорним стовпом неба. Від цієї гори одержали назву тамтешні люди, бо вони називаються атлантами (3). Про них кажуть, ніби вони не їдять жодної тварини і не бачать снів. 185. Отже, до цих атлантів я можу назвати назви народів, які живуть на пасмі соляних горбів, але звідти і далі я вже неспроможний це зробити. Хоч як там було б, це пасмо соляних горбів доходить до Гераклових стовпів і навіть іде ще й далі. Там на рівних відстанях десяти днів ійляху є соляні копальні і там також мешкають люди. Свої будинки всі вони будують із соляних брил(1), оскільки в тих краях Лівії ніколи не йдуть дощі, бо якби там ішли дощі, стіни будинків не могли б устояти. Сіль, яку звідти вивозять, на вигляд є і білою, і гемно-черво-ною. Проте за цим соляним пасмом на південь і всередині Лівії вся країна пустельна, без води, без диких звірів, без дощів, без дерев і там зовсім нема ніякої вологи. 186. Отже, так від Єгипту до озера Трітоніди живуть кочовики лівійці м'ясоїди та модокопивці, вони не їдять коров'ячого м'яса, саме через те, що єгиптяни також його не їдять, вони не розводять свиней. їсти коров'яче м'ясо вважають вони за великий гріх і жінки кіренців через велику шану до єгипетської Ісіди, і не лише це, вони ще постують на її честь. Також і жінки баркайців крім коров'ячого м'яса не беруть у рот і свинячого м'яса. 187. Отакі ці справи. Проте від озера Трітоніди і далі на захід уже не живуть кочовики лівійці(1) і звичаї в тих людей уже не такі, як у кочовиків, і вони не роблять із своїми дітьми того, що роблять кочовики.
