Історії в дев'яти книгах. КнигаІV: Мельпомена

твердою землею. Щойно розвиднилося, він запросив баркайців почати переговори про замирення. Вони охоче погодилися, оскільки вони цього давно бажали. Умови договору, який вони склали, принесши жертви на потаємному рівчаку, щоб закріпити його присягами, були такі: поки залишається такою, як вона є, ця земля, нехай залишаються непорушними взаємні присяги і баркайці погоджуються виплачувати законну данину цареві, а перси зобов'язуються більш не нападати на Барку. Після присяг баркайці повірили персам і почали виходити з міста і відчинили брами і дозволили ворогам заходити до міста. Проте перси розламали поміст над потаємним рівчаком і вдерлися до міста. А розламали вони споруджений ними поміст, щоб не бути клятвопорушниками, бо заприсягалися перед баркайцями, що присяга залишиться непорушною, поки земля буде такою, як була тоді, а тепер, коли поміст обвалився, вони вже не зв'язані присягою.
202. Отже, коли Феретімі перси передали найзнатніших баркайців, вона наказала посадити їх на коли навколо міських мурів, а їхнім жінкам повідрубати груді і ними також прикрасити мури навколо міста, а інших баркайців передала персам як військову здобич, за винятком тих, які були з баттового роду, і тих, які не були винуваті у вбивстві Аркесілая(1). їм Феретіма доручила керувати містом.
203. Справді, всіх інших баркайців перси обернули на рабів і повернулися туди, звідки прийшли. Коли вони наблизилися до міста Кірени(1), то кіренці, ідучи за наказом якогось оракула, дозволили їм зайти до свого міста. Проте, коли перське військо зайшло до міста, Бадр, що командував флотом, запропонував захопити місто, але Амасій, що командував піхотою, не дозволив цього, бо, як він сказав, їх послали в похід лише проти одного еллінського міста, проти Барки. Коли, нарешті, вони пройшли через місто і отаборилися на височині Лікайського Зевса, вони пожалкували, що не захопили Кірени. Перси спробували вдруге зайти до міста, але киренці їх не впустили. Тоді персів, хоч ніхто з ними не воював, охопив панічний страх і вони кинулися навтіки і відбігли далеко на відстань шістдесяти стадій і тоді зупинилися. Проте, ледве вони там отаборилися, прибув до них вісник від Аріанда і наказав їм повернутися назад. Тоді перси попросили кіренців дати їм харчі на дорогу. Ті дали їм і перси взяли їх і вирушили до Єгипту. Але на шляху туди на них наскочили лівійці і тих із них, що відстали, і тих, хто заблукали, пограбували, забравши в них одяг і зброю перед тим, як вони прибули до Єгипту.
204. Найвіддаленіша частина Лівії, до якої дійшли перси, були Евесперіди. Баркайців, яких вони обернули на рабів, вони виселили
З Єгипту і привели їх до великого царя, а цар Дарій дав їм село в Бак-трійській сатрапії (2), щоб вони там мешкали. Вони назвали це село Баркою і воно ще за мого часу існувало в Бактрії і було залюднене.
205. Проте і Феретіма недобре закінчила своє життя, бо одразу, коли вона помстилася на баркайцях і повернулася до Єгипту, її спіткала жахлива смерть, бо її ще живу заїли хробаки. Настільки правдива думка, що людину, яка мститься надто жорстоко, ненавидять боги. Отже такою надто жорстокою була помста Феретіми, дочки Батта, на баркайцях.

ПРИМІТКИ
Книга IV. Мельпомена
3.1. Цей рів нібито простягався від гір Тавричного півострова (Криму) до Меотійсько-го озера (Азовського моря). Геродот не уявляв собі справжньої форми Криму. Він гадав, що Крим простягався з півночі на південь і на схід до країни царських скіфів (або скіфів-царів). Під час війни скіфів із синами рабів згаданий рів не відігравав жодної ролі. В Геродота не могло йтися про Перекоп, який було відокремлено каналом від решти півострова лише за середніх віків. Також не могло йтися про канал на Керченському півострові. Очевидно, згадка про «рів» походить із якоїсь іншої розповіді.
3.2. Тут ідея давніх греків про те, як слід поводитися з рабами, котрі не могли бути достойними супротивниками своїх панів.
5.1. Про народи навряд чи можна твердити, що один із них старший або молодший від іншого, бо не відомо, коли саме той чи інший народ став «самим собою». Мова може йти лише про держави, а не народи.
5.2. Про можливі етимологічні зв'язки імен скіфських родоначальників – Таргітая та троїх його синів – Ліпоксая, Арпоксая, Колаксая в дослідників нема однакової думки. В. І. Абаєв пропонує для їхньої етимології іранські основи, зокрема для імені «Таргітаос» – note 1 даргатава, тобто «довго + могутній». Здається, що друга половина імен Ліпо-ксай, Арпо-ксай, Кола-ксай відповідає похідним словам від давньоіндійського кореня «кші-» (мати владу, владарювати) напр., «кшайта-» (голова роду, владар), «кшатрія» (владар, правитель; в давній Індії – представник касти кшатріїв), «кшая» – (плем'я, рід, народ) тощо.
5.3. Борисфен (Борюстенес) у Геродота – одна з рік Скіфії, яку більшість дослідників ототожнює з Дніпром, але існує думка (С. О. Жебельов), що так називався Дніпровсько-Бугський лиман. Крім того, це ім'я бога ріки, також назва міста Ольвії («торговельне місто борісфенітів», розд. 78).
5.4. Золоті речі – сокира (сагаріс), чаша та плуг – культові предмети давньоіранських племен. Аналогії культового значення цих священних предметів учені знаходять у давніх кельтів (Д. С. Раєвський) і осетинів (Ж. Дюмезіль). Ці предмети були символами влади. При розподілі майна в кельтів молодший брат одержував маєток та майже такі самі предмети (сокиру, казан та леміш). Там, де в Геродота розповідається про релігію скіфів (розд. 59-63), ці священні предмети не згадуються. Про «священне золото» ідеться ще в розд.7.
6.1. Про згаданих тут авхатів, катіарів, траспіїв та паралатів у дослідників існують різні думки, чи це були назви окремих племен, чи родів, чи соціальних шарів. Г. Пліній Секунд Старший у своїй «Історії природи» згадує авхатів та катіарів. Для назви паралатів (з іншим читанням – парадати) прийнята іранська етимологія – «поставлені на чолі» або «створені раніше».
6.2. Скіфи (скютай) – грецька назва, яка відповідає ассіро-вавілонській назві «ішку-зай» та біблійській назві «ашкеназім». Слід зазначити, що в давніх греків було власне ім'я Скіф (Скютес), що не означало етнічної приналежності його носія, так само, як грецьке ім'я Перс (Персес). Згідно з Геродотом самоназвою скіфів було «сколоти»– «від імені їхнього царя», проте, як власне звали цього царя, не відомо. Ци не пов'язана ця назва з іменем Скіла (Скюлес), навряд чи можна сказати (розд. 76, 78-80).
7.1. Число «тисяча» означає тут тривалий проміжок часу.
7.2. «Пір'я, що падають із неба»,– очевидно, тут ідеться про сильний снігопад. Порівняння снігопаду з пір'ям у «Прикутому Прометеї» Есхіла та в «Антігоні» Софокла.
8.1. Греки, переселяючись із своїх метрополій у колонії, звичайно, переносили туди і свій спосіб життя, свої обряди та свої міфи. Можливо, скіфського Таргітая вони ототожнювали із своїм Гераклом. Тут, очевидно, не йдеться про походження народу в цілому, а лише про походження його царів (басілейс). Геродот підкреслює, що триголовий велетень Геріон (Геріонеус) перебував на краю світу, за океаном на крайньому заході і там доглядав свою череду, але за іншим переказом (у Гекатея), він мешкав у Греції поблизу Амбракійської затоки.
8.2. Острів Ерітія (Ерютія), тобто «Червоний», нібито розташований неподалік фінікійського міста Гадейри (там, де сучасний Кадіс) на півдні Іберійського півострова.
8.3. Коні та колесниця не пов'язані з грецькими міфами про Геракла. Можливо, тут є відбиття якогось тубільного міфу.
9,1. Згідно з «Теогонією» Гесіода жінка – змія (єхидна) була сестрою Геріона.
10,1. Священні речі – лук, чаша, пояс, які Геракл передав жінці-змії для випробування здібностей його синів – Агатірса, Гелона і Скіфа – характерні для кочового побуту. Царська влада і в даному разі дістається, очевидно, молодшому з братів. Походження від Геракла родоначальників племен агатірсів, гелонів і скіфів є напевне грецьким переказом, що існував у припонтійських греків.
11,1. Третя версія міфа про походження скіфів, правильніше сказати про появу скіфів у причорноморських степах, уже має відношення не до їхніх царів, як дві попередні, а до скіфського народу. Згідно з цією версією поява скіфів зі сходу пояснюється переселенням племен: массагети або ісседони (Арістей) витіснили скіфів, а скіфи кіммерійців.
11.1. У давнину назву Аракс приписували різним рікам, переважно тим, що вливалися в Каспійське море. Було висловлено навіть думку про те, що Аракс не власна назва, а загальна: велика азіатська ріка (Міщенко). Про ідентифікацію Геродотового Араксу існує в дослідників багато різних міркувань.
11.2. Тірас, тобто Дністер, на березі якого була однойменна грецька колонія, місто Тірас (у Геродота