Історії в дев'яти книгах. КнигаІV: Мельпомена

мешканці цього міста – тіріти, розд. 51).
11.3. Розповідь про міжусобну війну кіммерійців можна розуміти по-різному. Геродот, очевидно, мав на увазі заключну битву двох партій, одну з яких він називає партією царів, а другу – партією народу. Сучасні археологи не знаходять ніяких кіммерійських note 2 могил на берегах Дністра. Є думка, що кіммерійські поховання могли бути на берегах Кубані (Ельніцький).
12.1. Щодо первісної території кіммерійців у дослідників існують різні думки. Імовірно, як доводять археологічні дані, кіммерійці до їхнього переселення в Малу Азію мешкали на берегах Кіммерійського Боспору, тобто Керченської протоки, на Керченському та Таманському півостровах та на північно-східному Передкавказзі.
12.2. Здається невірогідним, що кіммерійці, тікаючи від скіфів і досягши північного узбережжя Малої Азії, в своєму просуванні на захід могли мимохідь заснувати місто, яке згодом стало мілетською колонією Сінопою. Насправді кіммерійці захопили і зруйнували грецьке місто, яке потім було відбудоване.
13.1. Арістей (Арістайос) Проконнеський, очевидно, історична особа, автор епосу «Арімаспея» (збереглися лише незначні фрагменти) та «Теогонії». Давні греки створили міфи про його особу і розповідали про нього чудеса. Геродот міг бути знайомим із його епосом про однооких людей арімаспів, котрі нібито мешкали десь на далекій півночі (або північному сході Скіфії). За свідченням словника «Суда» Арістей був сучасником Кіра і Креза, але Геродот уважав, що Арістей жив у VIII ст. до н. є.
13.2. Грифів (грюпес), що охороняли золото, греки уявляли собі як істоти з крилами та головами орлів, а тулубами левів. Зображення грифів поширено в мистецтві північного Причорномор'я і є неодмінною частиною образів, належних до так званого скіфо-сибірсь-кого звіриного стилю (пор. предмети з Пазарикських курганів).
13.3. Гіпербореї (ті, що живуть на півночі, або точніше по той бік від північного вітру – Борея) – мешканці крайньої півночі Скіфії. Грецькі перекази про гіпербореїв походять від дельфійських та делоських жерців Аполлона (який нібито іноді перебував у їхній країні).
13.4. Відомості про витіснення арімаспами ісседонів, а ісседонами скіфів Геродот міг почерпнути з «Арімаспеї» Арістея.
13.5. Південним морем тут називається Понт Евксін, тобто Чорне море. Якщо воно «південне», то не можна здогадатися, де за Геродотом могло бути в протилежність до нього «північне» море.
14.1. Міф про проконнесця Арістея пов'язується з ученням Піфагора про «переселення душ» – метемпсихоз.
14.2. Артака – одна з гаваней міста Кізіка на березі Пропонтіди (Мармурового моря).
15.1. Розрахунки Геродота базуються на числі поколінь, із яких кожне має ЗО років.
15.2. Існування культу Аполлона в Метапонті, місті на півдні Апеннінського півострова, на березі Тарентінської затоки, підтверджується нумізматичним матеріалом – зображеннями Аполлона з лавровим деревом або з лавровим вінком на монетах цього міста.
15.3. Після другого його зникнення Арістей із Аполлоном прибув до Італії в образі крука, а крук як пророчий птах був присвячений Аполлонові.
15.4. Цей пам'ятник був жертовником Аполлона, про який уже йшлося вище.
16,1. Геродот сумнівався, чи міг Арістей зайти так далеко на північ, як той написав у своєму епосі.
17.1. Гавань (або порт) борисфенітів – це мілетська колонія Ольвія на правому березі Дніпровсько- Бугського лиману, найдавніше з грецьких міст північного Причорномор'я (засноване приблизно 647 року до н. є.). Згідно з Геродотом, Ольвія була розташована на відстані 10 днів шляху від Істру (Дунаю) і на відстані також 10 днів шляху до Меотіди (Азовського моря). В розд. 101 цієї книги один день шляху суходолом оцінюється в 200 стадій, а в розд. 53 п'ятої книги – в 150 стадій. Округляючи числа, ми бачимо, що Геродот значно зменшив у своїй уяві можливі відстані від гирлів Дунаю до Дніпровсько-Бугського лиману і від нього до Азовського моря, навіть якщо рахувати довжину денного шляху за прямою лінією, це становитиме приблизно 500 + 500 = 1000 км.

17.2. Калліпіди (правильне написання – калліппіди) в Геродота – елліно-скіфи, тобто змішане греко- скіфське, але не кочове плем'я. Сама їхня назва суто грецька. В давніх греків такі «гібрідні» племена називалися мікселлінами.

17.3. Алізони (чи галізони) – північні сусіди калліппідів, які мешкали в тій області, де зближуються ріки Тірас (Дністер) і Гіпаніс (Південний Буг). Слід зазначити, що серед племен на південному березі Понту античні географи також згадували якихсь галізо-нів. У Геродота на північ від галізонів була країна неврів, а далі за нею – пустеля.

17.4. Відомо, яке велике значення мало збіжжя, яке імпортувалося в Грецію з північного Причорномор'я. Саме через це Геродот зазначає, які з племен Причорномор'я культивували пшеницю для себе або на експорт. note 3

18.1. Гілея (Гюлая)-тобто «лісовий край» (від давньогрецького гюле– «ліс»), область десь на півдні лівобережжя Борисфену (Дніпровсько-Бугського лиману). Тепер у цьому краю нема лісу, а лише степ та піски. Можливо, залишками лісу в нижній течії Дніпра були переліски та плавні.

18.2. Різниця між скіфами-землеробами (георгой) та скіфами-орачами (аротерес), очевидно, полягала в тому, що перші культивували злаки для власного споживання, а другі – на продаж.

18.3. Дослідники не ідентифікували річку Пантікап (Пантікапес) з якоюсь водною артерією України. Який зв'язок був між назвою цієї річки і містом Пантікапеєм (Пантіка-пайон) – столицею Боспорського царства на Керченському півострові, залишається нез'ясованим.

18.4. Андрофаги (андрофагой – буквально – людожери) – дике плем'я на півночі від країни скіфів.

19,1. Річка Герр (Геррос) також залишається не ідентифікованою. За Геродотом ця річка відокремлювала країну скіфів-кочовиків від країни царських скіфів (або правильніше– скіфів-царів). Герр – також назва місцевості та місцєпоховання скіфських царів (рр. 56, 71). За Геродотом річка Герр уливається в ріку Гіпакіріс, також не ідентифіковану.

20.1. Країна, що називається «царською», тобто область так званих царських скіфів, або скіфів-царів, як вони сами себе називали в протилежність до решти скіфів, нібито їхніх рабів або підданців.

20.2. Більшість учених ототожнюють Танаід (Танаіс) із Доном. Десь у нижній течії цієї ріки було давньогрецьке місто з назвою Танаіс, боспорська колонія (Див,: Ще-лов Д. Б.– Танаис – зллинистический город.– ВДИ, 3.– С. 47-54).
20.3. Меланхлени (Меланхлайной), тобто «одягнені в чорні плащі (або шкури)», про них див. розд. 107.
21.1. Савромати (савроматай) згодом стали називатися сарматами. Очевидно, іранське плем'я, споріднене із скіфами. Вони були предками аланів, а ці були предками сучасних осетинів.
21.2. Про етнічну приналежність будінів у дослідників немає єдиної думки. Геродот підкреслює те, що будіни не споріднені з скіфами і живуть у лісистій країні, на схід від р. Танаіда, на півночі від савроматів. їхнє дерев'яне місто називалося Гелон (р. 108). Будіни шанували «грецьких» богів у своїх дерев'яних святилищах.
22,1. Тіссагети (Тюссагетай) плем'я, країну якого пов'язують із областю поширення так званої городецької культури, але про етнічну приналежність цього племені нема єдиної думки. Савромат було також одним із власних імен боспорських царів.
23.1. Ідеться про чорнозем.
23.2. Назва племені лисих аргіппаїв має грецьку етимологію (аргос «лінивий», гіппос «кінь»).