44.3. Є припущення, що Пактія – це сучасний Афганістан, а місто Каспатір – це сучасний Кабул. Геродот змішував ріку Кабул із рікою Індом.44.4. Ідеться про Суецьку затоку.44.5. Південні береги Азії та Африки стали відомими ще за античних часів на відміну від більшої частини Європи (розд. 45).45.1. За часів Геродота був забутий первісний поділ континентів Азії та Європи. Назва «Азія» зустрічається вперше в Піндара, хоча прикметник «азійський» (асіос) був уже в давньому епосі. Назва «Європа» вперше була використана в так званому гомерівському гімні Аполлонові і вона означала материкову Грецію на відміну від Пелопоннесу та островів Егейського моря. Згодом ця назва одержала ширше значення для протиставлення материків. Імовірно, назви Європа і Азія в ассіро-вавилонських мовах означали відповідно захід та схід.45.2. Грецьке слово «портмея» перекладачі та коментатори розуміють по-різному, або як переправи, або як гавані, або навіть як протока.46.1. З цього розділу в Геродота вже ідеться про похід Дарія проти скіфів.46.2. Кінні лучники не зустрічаються на грецьких вазах, де є зображення скіфських воїнів або озброєних скіфів.47,1. Істр, тобто Дунай, тепер має три основних гирла. Про Істр у розд. 99 цієї і 33 другої книги.48.1. Тобто на відміну від Нілу.48.2. Можна з певністю встановити, що назви Пората і Пюретос відповідають сучасній назві Прут. Чотири інші згадані тут річки не ідентифікуються з сучасними назвами.48.3. Оскільки Прут уливається в Дунай, то він не тече на схід, але на південь.49.1. «Гем» (Гаймос) –у греків була назва Балканів, тобто Балканського пасма.49.2. Три великі ріки, що течуть із вершин Гему (Балканів): великими називає їх Геродот через свою необізнаність із ними.49.3. Кробізи – одне з фракійських племен, також трібалли – інше фракійське плем'я.49.4. Кінети – очевидно, одне з кельтських племен західної Європи.51.1. У Геродота Тірас – ріка Дністер, а місто мілетських колоністів називається «містом тірітів». Воно було розташоване на місці сучасного Білгорода-Дністровського (у румунів– Чітатя Албе, в турків – Аккерман).51.2. Про ріки Скіфії Геродот уважав ніби вони витікають із великих озер. Це внаслідок його апріорної географічної концепції.52.1. Гіпаніс (Гюпаніс) – очевидно, сучасна його назва Південний Буг, але так само називається і ріка Кубань.52.2. Дуже гіркий смак води якоїсь притоки Південного Бугу, що від неї до моря «чотири дні плавання», очевидне непорозуміння: солонувата вода, може бути в долішній note 6 течії Бугу, де його вода змішується з морською водою. Зокрема, це може бути в Дніпровсь-ко-Бугському лимані.52,3. Сумнівно, що назва «Ексампайос» грецькою мовою може бути перекладена як «священні шляхи» (гірай годой), бо для річки така назва була б не підходяща. В Геродота так називаються також місцевість на берегах цієї притоки і божество її, якому приносять жертви. Спроби встановити етимологію цієї назви досі не були успішними.53.1. Назва «Борюстенес», очевидно, не грецького походження, але спроби встановити її можливу іранську етимологію («широке місце», «високе місце») виявилися незадовільними. В словнику александрійця Гесіхія є така цікава «глосса»: «Борисфен: Геллеспонт, а також ріка». Ця глосса може означати, що первісно «Борисфен» була назва Дарданельсь-кої протоки, а згодом, коли греки освоїли морський шлях до Дніпровсько-Бугського лиману, цю назву було перенесено далі на північ. Не виключається можливість, що ця назва була фракійського походження (мабуть – «Північна протока», пор. грецькі «Бо-реас» – північ, північний або північно-східний вітер» та «стена» – ущелина, протока.53.2. «Антакайос» – якась риба з родини осетрових, зокрема білуга, безкісткова риба досить великих розмірів. Етимологію назви досі не встановлено.53.3. Гіпполаїв мис – ототожнюється з Станіславським мисом більшістю сучасних дослідників.53.4. Хоча на станіславському мисі не виявлено залишків святилища Деметри, відомо з археологічних матеріалів, що культ Деметри існував в Ольвії і зображення цієї богині були на ольвійських монетах (див.: Русяєва А. С. Земледельческие культьі в Ольвии догет-ского времени.– Киев, 1979).54,1. Річка Пантікап залишається неідентифікованою, як і нижче згадані на схід від неї річки (Гіпакіріс та Герр).55,1. Ахіллесів шлях (Ахіллеос дромос) – або, як його ще називають, Ахіллесів біг (римський географ Помпоній Мела вважав, що на цій вузькій смузі землі Ахіллес улаштовував змагання в біганні) ототожнюється з Тендрівською косою (тепер островом).57,1. Танаід (Танаіс) –Дон, у Геродота називається східним кордоном Скіфії.59.1. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами так, як у другій книзі єгипетських богів, а саме: Табіті-Гестія, Папай-Зевс, Апа-Гея, Гойтосір-Аполлон, Аргімпаса- Афродіта Уранія, Тагімасад-Посейдон (у царських скіфів), ім'я скіфського бога війни в нього не називається, а скіфський Геракл, імовірно, називався Таргітаєм, родоначальником скіфів (розд. 5).59.2. Про кумир бога війни див.: Бессонова С. С. Скифский Арей… Археологические исследования на Украяне, 1976-1977. Тезиси докладов XVII конференцій Института археологии АН УССР.– Ужгород, 1978.– С. 60.60,1. Зміст цього обряду жертвоприношення такий, що жертовна тварина нібито вклоняється перед божеством, а кров її не проливається на землю.61.1. Скіфські казани виявляються археологами в багатих похованнях (таких, як Чортомлик, Солоха та ін.). Мідяні казани в скіфів, як і в кельтів, мали крім практичного культове значення.61.2. Жертвоприношення коней характерне для індо-іранського культурного циклу (пор. ашвамедха в давній Індії); див. також І, 189, 216, VII, 40, 113.62.1. Геродот гадав, що Скіфія була поділена на адміністративні округи (номи) і начальником кожного округу був «номарх». Такий поділ міг би мати військове і релігійне значення.62.2. Використання оберемків хмизу для спорудження великих курганів навряд чи можна узгодити з відсутністю лісів у скіфській землі (IV, 19, 61).62.3. Про скіфські мечі див.: Черненко Е. В. Скифо-персидская война.– К., 1984.– С 46, 108.67.1. Ворожба з використанням прутиків була також в інших народів, напр., у кельтів та германців (гр. рабдоскопія).67.2. Про енареїв (андрогінів) уже було в кн. І, розд. 105.67.3. Липа в давніх греків уважалася священним деревом богині Афродіти.71.1. Археологічні дані підтверджують повідомлення Геродота про скарби царських курганів та про поховальні обряди скіфів.71.2. Тут назва якоїсь ароматичної трави, можливо бугила (Апіпгізсиз).71.3. Такі поховальні обряди були й у східних слов'ян до їхньої християнізації за повідомленням арабських мандрівників (Ібн-Фадлан).76,1. Оргіастичні культи Матері богів (Кібели) з грецького міста Кізіка на березі note 7 Пропонтіди (Мармурового моря) могли потрапити до скіфів, які за свідченням Геродота взагалі уникали запозичення іноземних (зокрема, грецьких) звичаїв.76.2. Тімн (Тюмнес) – єдине ім'я свого інформатора, яке наводить Геродот. Звичайно, не можна встановити, де саме міг Геродот спілкуватися з ним. У даному разі грецьке слово «епітропос» можна перекласти нашим «агент» або «довірена особа» (слово «опікун» тут не підходить, пор. Міщенко, Стратановський).76.3. Наведення Геродотом кількох імен скіфських царів дало привід дослідникам уважати, ніби в скіфів існувала царська династія. З тексту Геродотових «Історій» не можна зрозуміти, про яких саме царів ідеться: чи про царів окремих скіфських племен, чи про якихсь царів, що були царями всіх їхніх племен.
