А кочовики лівійці, якщо не всі, я не можу це стверджувати, але більшість із них, роблять таке: коли їхні діти досягають чотирьох років, припікають (2) їм жили на тімені, а деякі на скронях, немитою овечою вовною, щоб надалі в їхньому житті не спускалася в них флегма з голови і не шкодила їхньому здоров'ю. І кажуть, що через це вони такі здорові. І справді, лівійці, наскільки я знаю, це найздоровіші люди на світі. Чи це саме з цієї причини, не можу твердити, але певна річ, що вони дуже здорові. А якщо, коли припікають жили дітям, їх зводять корчі, то вони винайшли такий лікувальний засіб: вони ллють на них козячою сечею і це допомагає. Те, про що я пишу, це так розповідають сами лівійці. 188. Ось як приносять жертви кочовики: спочатку вони відрізують кінчик вуха тварини і кидають його на дах будинку, а потім відтягають назад шию тварини і зарізують її. Жертви вони приносять лише Геліосо-ві та Селені. Отже, цим богам приносять жертви всі лівійці, але ті, що живуть навколо озера Трітоніди, приносять жертви переважно Афіні, а потім Трітонові і Посейдонові(1). 189. Як здається, одяг і егіду Афіни елліни запозичили від лівійців(1), бо за винятком того, що вбрання лівійських жінок шкіряне і підвіски, що звисають із егіди на статуях Афіни, не змії, а просто ремінці, щодо всього іншого їхні убрання однакові. Ось і саме ім'я доводить, що верхній одяг статуй Афіни Паллади прийшов до нас із Лівії, бо лівійські жінки поверх своїх одягів обгортають себе «егідами», тобто козячими шкурами без смуху, з підвісками, пофарбованими в червоний колір, і від цих козячих шкур елліни дали вбранням нову назву «егіди». Я ще маю думку, що і голосіння під час релігійних свят веде свій початок із Лівії, бо лівійські жінки часто голосять і це в них виходить дуже гарно. Від лівійців елліни навчилися також запрягати разом чотирьох коней. 190. Своїх покійників кочовики ховають так само, як і елліни, а виняток становлять лише насамони. Вони ховають(1) їх у сидячому положенні і намагаються, щоб коли людина помирає, посадити її, аби вона не померла, лежачи на спині. їхні житла сплетено з пагонів асфо,-делей, переплетених очеретом, і вони переносні. 191. На захід від ріки Трітону поза авсеями живуть уже землероби лівійці, які мають звичай жити в будинках. Вони називаються мак-сіями. Вони залишають волосся на правому боці голови, а лівий бік стрижуть, а тіло фарбують у червоний колір. Вони кажуть про себе, ніби вони з людей, які прийшли з Трої (1). Ця країна (2) та інша частина Лівії далі на захід має дуже багато диких звірів і багато лісів порівняно з країною кочовиків. І справді, область Лівії далі на схід, де живуть кочовики, до ріки Трітону низька і піщана, а звідти і далі на захід область землеробів зовсім гориста та лісиста і багата на диких звірів, бо в тих краях живуть величезні змії та леви, а також слони та ведмеді та гадюки, і рогаті віслюки (3), і собакоголові та безголові люди, в яких очі на грудях, як принаймні кажуть лівійці, та дикі чоловіки і дикі жінки і безліч звірів, уже не казкових. 192. Проте в країні кочовиків нема жодного з цих звірів, але існують інші, як білозаді антилопи і газелі, і дикі кози і віслюки, але не ті, що мають роги, інші, безводні (бо не п'ють води(1)) та антилопи- орикси (2), що з їхніх рогів фінікійці виготовлюють грифи для ліри (ця тварина завбільшки така, як бик), і маленькі лисиці та гієни, та дикобрази, та дикі барани, і диктії(3), і шакали, і пантери, і борії (4) і суходільні крокодили (5) завбільшки в три лікті, зовсім схожі на ящірок, страуси та маленькі змійки (6), з яких кожна має ріг на голові. Отакі дикі звірі існують у тій країні, а крім того ще й ті, що існують в інших краях за винятком оленів і вепрів (7): олені і вепри зовсім не зустрічаються в Лівії. Там існують три види мишей (8): один із них називається двоногими, другий вид зегерії (це лівійське слово, що відповідає еллінському– горби), а третій вид– це їжаки. Є там ще ласиці(9), що народжуються в плантаціях сильфія, дуже схожі на ласиць із Тартесса. Отже, таких диких звірів має країна лі-війців-кочовиків, наскільки я міг установити внаслідок моїх наполегливих досліджень. 193. За максіями в Лівії живуть завеки. їхні жінки бувають за візниць на колесницях, коли вони йдуть на війну. 194. За ними живуть гізанти(1). В їхній країні бджоли виробляють багато меду, але ще більше, як кажуть, виготовляють ремісники. Хоч як там було, всі вони фарбують себе червоним і їдять мавп, а їх там багато в горах. 195. Навпроти цієї країни, кажуть карфагеняни, є острів, що називається Кіравіс(1), завдовжки в двісті стадій, але вузький завширшки. Там багато масличних дерев і винограду, і на цей острів можна зайти з суходолу. На цьому острові з мулу озера дівчата тубільців витягають золотий пісок перами птахів, які змазують смолою. Чи це правда, я не знаю, я записую те, що почув. Але, що таке може бути, на Закінті я бачив на власні очі, як із одного озера з води добували смолу. Там існує кілька таких озер, а найбільше з них має в усіх напрямах завдовжки вісімдесят стіп і дві оргії глибини. На кінець жердини прив'язують миртову гілку і занурюють її в озеро, а потім витягають наверх із смолою, яка пахне асфальтом, а взагалі вона краща від піерійської смоли (2). Потім її виливають у яму, яку викопують біля озера, а коли її набереться досить, тоді з ями її переливають в амфори. Те, що потрапляє назад в озеро, переливається під землею в море, яке віддалене від озера на чотири стадії. Отже, те, що розповідають про острів, який лежить біля узбережжя Лівії, може бути недалеким від істини. 196. Карфагеняни розповідають іще, що є країна в Лівії і в ній живуть люди там за Геракловими стовпами, куди прибувши вони сходять на берег і вивантажують свої товари і розкладають їх на березі, а потім підіймаються на свої кораблі і дають сигнал димом, а тубільці, побачивши його, йдуть до моря і як обмін за товари кладуть золото і відходять від товарів(1). А карфагеняни тоді сходять із своїх кораблів і обстежують золото, і коли їм здається, що золота стільки, скільки коштують товари, забирають його і відходять, проте, якщо їм здається, що його недостатньо, вони знову підіймаються на кораблі і спокійно чекають, а тубільці приходять і додають ще золота, поки не задовольнять карфагенян. Проте ні ті, ні інші не хочуть зробити щось несправедливе. Адже ні ті не беруть золота, поки його не буває стільки, скільки коштують товари, і ці не беруть товарів, поки карфагеняни не візьмуть золото. 197. Отакі ці лівійці, наскільки я можу навести їхні назви, а більшість із них ні тепер, ні тоді зовсім не визнавали царя мідійців. Про цю країну я можу сказати лише, що в ній живуть тільки чотири народи(1), наскільки я знаю: двоє з цих народів тубільні, але двоє інших не тубільні. Отже лівійці та ефіопи є первісними мешканцями і перші з них живуть на півночі, а другі на півдні Лівії, а фінікійці та елліни прийшли з інших країн. 198. Я гадаю, що Лівія не є якимсь виключним материком щодо її родючості і її не можна порівняти з Азією або Європою, якщо не зважати на Кініп (треба зазначити, що країна має однакову назву з рікою). Це одна з найкращих земель щодо вирощування збіжжя і вона зовсім не схожа на інші краї Лівії, бо земля її чорна, там багато води з різних джерел і там зовсім не буває посухи і коли її зрошують надмірні дощі, це їй не шкодить, бо в цій частині Лівії йдуть дощі. Врожаї зерна там такі, як і в країні вавілонян. Плідною є і та місцевість, де живуть евеспе-ріти, бо в разі найкращих жнив, які вона може забезпечити, врожай буває від одного сто, а на землі Кініпа від одного до трьохсот. 199. Додам, що країна Кірени(1), яка вища від Лівії, де живуть кочовики, має – і це дуже цікаво – три часи жнив. Отже, спершу достигають плоди в приморських краях і бувають готові для збирання. І коли вже закінчується збирання врожаїв у приморських краях, починається збирання в середній смузі, яка вища за приморську, що її називають узгір'ям. Коли закінчується збирання в середній смузі, одразу починають достигати і вже готові для збирання плоди, що їх збирають у найвищій смузі, і в такий спосіб, коли буває випито перше вино і з'їдено перші плоди, то водночас готове і останнє. Так кіренці впродовж восьми місяців займаються збиранням плодів. Про це вже досить того, що було сказано. 200. Перси(1), яких послав із Єгипту Аріанд на допомогу Феретімі, скоро прибули до Барки, почали її облягати, вимагаючи, щоб їм видали призвідників убивства Аркесілая. Проте, оскільки весь народ брав участь у його вбивстві, баркайці не прийняли їхньої умови. Отже, облягаючи Барку впродовж дев'яти місяців, вони робили підкопи під мури міста і навальні приступи (2). Що ж до підкопів, то їх спромігся відкрити один коваль з допомогою мідного щита і ось як це він винайшов. Він носив щит скрізь по місту навколо мурів і прикладав його до землі. І в деяких місцях, де він його прикладав, нічого не було чути, а в тому місці, де було зроблено підкіп, мідний щит дзвенів. У такому місці баркайці робили зустрічний підкіп і вбивали персів, які копали землю. Таке вони винайшли проти підкопів, а приступи персів баркайці успішно відбивали. 201. Коли протягом довгого часу вони билися одні з одними і загинуло багато людей із одного боку і з іншого і найбільше з боку персів, нарешті стратег піхоти Амасій вигадав такий засіб, зрозумівши, що силою не можна перемогти баркайців, але тільки хитрощами. Ось що він задумав і зробив: він наказав уночі викопати широкий рівчак, на нього покласти тоненькі жердинки, а на них насипати землю урівні з іншою
