Історії в дев'яти книгах. КнигаІV: Мельпомена

162.1. Про Евельтонта буде далі (V, 104).
162.2. Про скарбницю корінфян у Дельфах було в І розд. 14. Геродот, напевне, був у Дельфах.
163.1. У Кірені з нагоди союзу з Самосом було випущено монету (тетрадрахму) з емблемою Самосу – головою лева і емблемою Кірени – рідкісною рослиною сільфієм.
163.2. Хоч оракул подано в прозі, але в ньому помітні прослідки гекзаметричної форми. Очевидно, його було складено після подій (постфактум), тобто після позбавлення влади останнього з династії Баттіадів (близько 460 р. до н. є.).
164,1. Можливо, Алазейр було не власним ім'ям, а титулом правителя, як і Баттос у Кірені.
165,1. В кн. III, розд. 13 Геродот оповідає про підкорення Кірени і підкреслює, що дари кіренців виявилися недостатніми.
166.1. Знамениті золоті монети Дарія, так звані дарейки, мали лише 3% домішки інших металів. Право карбувати монети мав лише сам цар. Злочин Аріанда полягав не в тому, що він викарбував срібні монети, що дозволялося перським сатрапам, а в тому, що він це зробив, ніби змагаючись із царем.
166.2. Повстання Аріанда припадає на 517-494 рр. до н. є.
167,1. Марафії– одне з іранських племен. Цей Амасій, бувши персом, прийняв єгипетське ім'я (І, 125). Його не треба плутати з фараоном XXVI династії (570-526 до н. є.).
168,1. Лівійцями називалися племена північної Африки, які своєю зовнішністю (світлий note 13 колір шкіри, блакитні очі та світле волосся) відрізнялися від чорношкірого населення їхніх сусідів на півдні. Поділ країни лівійців на дві частини по обидва боки озера Трітоніди відповідає структурі місцевості. Західня частина належала до сфери впливу карфагенян.
168,2. Тут ідеться про Соллумську затоку, що тепер є кордоном між Лівією та Єгиптом.
169.1. Про існування племені гілігамів є згадка лише тут у Геродота.
169.2. Сільфій (сільфіон – пор. 163,1) лікарська рослина, експорт якої становив важливу статтю державних прибутків Кірени. Питання про те, чи ця рослина існує ще і тепер, є спірним.
171,1. Навряд чи можна щось додати до повідомлень Геродота про народності Лівії. Місто Евесперіди, можливо, було розташовано на місці сучасного Бенгазі.
172.1. Насамони, очевидно, мешкали на берегах Великого Сірта (Сідра).
172.2. Авгіла – оазіс на караванному шляху з Кірени вглиб країни.
172.3. Використання сарани як харчового продукту існує ще й тепер у пустинних місцевостях північної Африки.
173,1. В назві псіллів (псюллой) очевидний збіг якоїсь тубільної назви (етноніма) з грецьким словом, що означає «блохи».
174,1. Назва гараманти потрапила сюди з розд. 183.
175,1. Страуси майже зовсім.зникли в країнах північної Африки.
177,1. Лотофаги (лотофагой), про які ідеться ще в «Одіссеї» (пісні IX, 84-102, XXIII, 311), в даному разі – заміна міфічною назвою власної назви племені. Плодами дерева Нгурпиз ще Й тепер годуються мешканці острова Джерба біля узбережжя Тунісу. Хоча назва цього плодового дерева збігається з назвою єгипетської квіткової рослини, але цей збіг не означає їхньої тотожності.
178,1. На сучасних географічних картах нема ні ріки Трітон, ні озера Трітоніди. Існують здогади, що озеро Трітоніда відповідає сучасній назві Фарун біля затоки Габес.
180.1. Згадана тут озброєна богиня Афіна – це якесь тубільне божество, що на його честь справлялися свята, в котрих озброєні дівчата зображували богиню.
180.2. Щодо запозичення від єгиптян головних уборів, то це не відповідало дійсності.
181.1. Справді, там існують відклади солі, серед яких можуть бути джерела прісної води, але, звичайно, не на вершинах горбів, але десь при їхніх обніжжях. Слово «оазіс» Геродот уживає як власну назву.
181.2. «Джерело сонця» – це якесь джерело у вулканічному грунті, з якого витікає сірчаста вода і здається, що вона кипить. Ця вода гаряча, але в день вона буває трохи прохолодною в протилежність до температури повітря. Це природне явище Геродотові інформатори вважали за чудо.
183.1. Повідомлення про цих «задкуючих» биків є вигадкою Геродотових інформаторів.
183.2. Троглодитами давні греки називали різних печерних жителів. В даному разі йдеться про якесь чорношкіре плем'я і тому воно називається ефіопами – троглодитами.
184.1. Звичайно, на світі нема і не було племені, в якому в людей не було б власних імен. Імовірно, при зустрічах з іншими племенами ці атаранти називали свій етнонім замість своїх антропонімів, але можливе і те, що вони через забобонний страх уникали називати свої власні імена.
184.2. Геродот правильно зазначає округлу форму гір Атласького пасма, яке простягається від берегів Атлантичного океану до берегів Малого Сірту.
184.3. Повідомлення про цих «атлантів», ніби вони не бачать снів, є явною вигадкою. Щодо вегетаріанської дієти, то це цілком правдоподібне.
185.1. Відомість про використання соляних брил для будування пов'язується з відсутністю дощів у посушливих регіонах Африки.
185.2. Ці епітети мають підкреслити обширність Сахари.
187.1. Нумідійці залежали від карфагенян. Ті, що жили на узбережжі, були рільниками, а ті, що жили в середині країни, були кочовиками – номадами.
187.2. Припікання в багатьох первісних племен уважалося лікувальним засобом. 188,1. Геродот уважав, що більшість імен богів греки запозичили в єгиптян, але ім'я
Посейдона вони запозичили в лівійців (II, 20). Звичайно, це не підтверджується мовознавцями.
189,1. Як і в інших випадках, Геродот приписує грецькі звичаї іншим народам. Використання шкур для одягу в племен Африки має відповідати дійсності.
190,1. Ідеться про поховання в скорчених чи скарлючених позах, досить поширені в первісних племен різних континентів. note 14
191,1– Про передісторичні переселення троянців (тевкрів) у кн. V, розд. 13.
191.2. Геродот правильно підкреслює різницю між східних та західних частин африканського узбережжя Середземного моря.
191.3. Під рогатими віслюками, очевидно, розуміються якісь антилопи. Собакоголові тварини, імовірно, павіани. Безголові з очима на грудях – витвір фантазії лівійців. Дикі чоловіки та жінки можуть бути людоподібними мавпами-шимпанзе та горилами.
192.1. «Дикі віслюки, що не п'ють води», тобто ті, що довгий час можуть не пити води.
192.2. «Орії», тобто антилопи орикс.
192.3. «Диктії» – тварини з сітчастою шкірою, тобто жирафи.
192.4. Що слід розуміти під «боріями» (Борюес), залишається незрозумілим.
192.5. «Сухопутні крокодили», очевидно, крупні ящірки, можливо – варани.
192.6. «Маленькі однорогі змії» – якийсь вид вимерлої рептилії.
192.7. Про відсутність у північній Африці оленів та вепрів, очевидно, правильне повідомлення.
192.8. «Три види мишей» – двонога миша – тушканчик, «зегерій», тобто «гірська миша», очевидно, гірський даман, а третій вид – це їжаки. Отже, ідеться про тварин цілком різних родин, які лише за своїми малими розмірами уподібнюються мишам.
192.9. Гале – дрібний хижак із родини кунячих, ласиця. 194,1. Гізанти або Бізанти.
195.1. Кіравіс – можливо, Керкіна в затоці Габес, але там нема золота.
195.2. Давні греки вважали, що піерійська смола, яку добували з сосен Олімпу, була високої якості.
196,1. Про такий спосіб «мовчазної торгівлі» розповідають також інші мандрівники.
197,1. В Геродота йдеться тут про африканські країни на заході від Єгипту. Він розрізнює світлошкірі «хамітські» племена – лівійців і темношкірі племена Судану – ефіопів.
199,1. Область Кірени (Кіренаїка) розташована на вищому рівні порівняно з іншими областями північно-східної Африки. Відомість про триразові врожаї цілком правдива.
200.1. Тут Геродот продовжує оповідання, що почалося в розділі 167.
200.2. Мистецтву облоги міст перси навчилися від ассірійців.
202,1. Мабуть там була група населення, яка негативно ставилася до вбивства Аркесі-лая, дружня