поділися?
- Давненько я не мчав так шалено вулицями, - самозадоволено промовив Дід Драндулет, обережно долаючи вибоїну. - Аж дух захоплює!
Щоправда, Малькові-Ванькові здавалось, що вони ледве тягнуться, але він боявся образити доброго діда й тому промовчав.
- Тримайся! - відчайдушне вигукнув Дід Драндулет і з рипінням та скреготом почав розвертатися. Він виїхав на велику площу і зупинився, мов укопаний: попереду палав червоний вогонь Знавця-Моргунця, а з усіх боків до нього бігли Рукастики-Смугастики й тривожно сюрчали в срібні свистунці.
Про всяк випадок Малько-Ванько сповз з оксамитового сидіння і зачаївся під кермом.
- Ай-яй-яй! - вигукнув Дід Драндулет. - Оце так зустрічаєш добрих гостей, господаре?
- Діду Драндулете! Старий друже! - загукав Знавець-Моргунець і від хвилювання, а може, з радості спалахнув відразу зеленим, жовтим, червоним вогнями, від чого Рукастики-Смугастики розгублено остовпіли на місці.
- Пробач, будь ласка! Я спочатку не розгледів, що то за диво з'явилося.
- Отакої! - гірко промовив Дід Драндулет. А оскільки його мотор був двотактним, то в нього вийшло: 'Так-так! Так-так! Так-так!' Виходить, я вже, по-твоєму, дивак? Мені вже й на світ білий з'являтися не можна?
Знавець-Моргунець зніяковів.
- Не те я хотів сказати, не те! Не дивак, а диво! Дивне дивакувате диво!
- Сам ти дивак... - почав було Дід Драндулет, але тут дверцята, до яких притулився спиною Малько- Ванько, розчахнулися, і хлопець шкереберть полетів на землю.
- От так штука! - здивувався Знавець-Моргунець. - Звідки ти, хлопче, взявся? І що ти там шукаєш?
- Шукаю дівчинку Варю, - пробурчав Малько-Ванько. Він сидів навпочіпки і тер гулю на потилиці. - Тільки я не тут шукаю, а взагалі... Нам додому треба повертатися.
Знавець-Моргунець якось незвичайно моргнув Рукастикам-Смугастикам. Ті спритно підбігли й виструнчилися перед своїм начальником.
- Розшукати дівчинку Варю!
Наперед виступив Рукастик-Смугастик у білому береті й білих рукавичках.
- А її й шукати не треба. Варя перебуває в Кімнаті Знань, куди я її відправив через те, що вона зовсім не знала Закону Вулиць і Доріг.
- Ай-ай-ай, - засмутився Знавець-Моргунець. - Як же цю дівчинку випускати на вулицю, коли вона зовсім не знає правил Закону? Як можна довірити їй самостійно ходити по Чарівній Круговерті? Вона ж не зможе повернутися додому!
- Тепер вона зможе сама ходити вулицями, - впевнено відповів Рукастик-Смугастик. - Професор допоміг вивчити всі правила. І зараз вона їсть знамениті пиріжки пам'яті, щоб добре все запам'ятовувалось.
Малько-Ванько голосно ковтнув слину і сказав:
- Я теж хочу пиріжків...
- Тоді до професора! Негайно до Правильного Професора!
Замкнене коло
- Слухайте, - мовив Правильний Професор і почав протирати окуляри. - Щось швидко стали пиріжки зникати... випаровуватись... пропадати. Щойно ціла тарілка була...
- Та загула! - радісно підхопив Рукастик-Смугастик і змовницьки підморгнув Варі. - Ще принести?
Правильний Професор підозріло подивився на дівчинку На Вариному платтячку була нашита велика строката кишеня, яку вона вщерть напхала пиріжками. Підрум'янений кінчик одного з них зрадницьки виглядав з кишені.
Дівчинка почервоніла й похнюпилася. На її очах виступили сльози.
- Я... я не собі, - схлипнула вона. - Малько-Ванько, мабуть, голодний. І я...
- Он воно як, ти взяла їх для Малька-Ванька? - зрадів Правильний Професор і почав її утішати. - Ну, не плач... не рюмсай... не розкисай. Це навіть дуже добре, що ти подумала про Малька-Ванька. Про друзів не забувають. Чому ж ти нам нічого не сказала... не повідомила? Хочеш, ми тобі ще цілу тарілку пиріжків дамо? Га? І ти непомітно їх у кишеню...
- Більше не влізе, - простодушно мовила Варя. - Тут їм і так тісно...
Цієї миті на вулиці загудів клаксон автомобіля. Рукастик-Смугастик стрімголов вилетів і тут же повернувся:
- Це за тобою, Варю!
- Хто це? - чомусь злякалась вона. Та в дверях вже з'явився Малько-Ванько.
А Професор провадив далі:
- Навіть якщо ти забула якесь там правило - не біда. Найголовніше - не розгублюйся, не кидайся, куди попало, а подумай... поміркуй... помисли.
- А якщо думати ніколи? Якщо машина на мене летить?
- На того, хто думає, машина не налетить! - розсердився Правильний Професор. - Думати треба заздалегідь... завчасно... наперед! Зрозуміло?
Хлопчик і дівчинка кивнули.
- Ось я і кажу, якщо забудеш щось, зупинись, вдихни глибоко кілька разів - і згадаєш.
Варя поцікавилась:
- Кілька разів - це скільки?
- Скільки? - Правильний Професор замислився. - Скільки... гм...
Він приставив палець до чола, потім схрестив руки на грудях, далі заклав їх за спину, відтак засунув у кишені.
І тут обличчя його посвітлішало.
- Ага!.. Ось. - Він витягнув з кишені гумову надувну кульку. Звичайну кульку, яку надувають під час свят і пускають у небо. Жовту.
- Ти запитуєш, скільки разів? Поки не надмеш цю кульку. Тримай.
Нарешті вони вирушили додому - допитлива Варвара і пустун Малько-Ванько. їх чинно віз Драндулет- Кабріолет. Професор та Рукастики-Смугастики ще довго махали їм услід і бажали щасливого повернення.
Вони проїхали Похмурий тунель, проминули Триколірний замок і виїхали на пряму дорогу, яка вела за околицю Чарівної Круговерті.
Та на цьому пригоди наших героїв не закінчилися.
Коли вони вже збиралися залишити чарівну країну, їх зупинило П'яте Колесо:
- Стійте! Попереду - страшна небезпека!
Дід Драндулет уповільнив хід:
- Яка небезпека? Де вона?
- Попереду. Там, куди ви їдете.
- Ми їдемо до Замкненого Кола, - поважно мовив Дід Драндулет. Звідти ми виберемося на потрібний нам шлях.
- Нікуди ви звідти не виберетесь. Там зібралися всі автомашини...
Попереду наростав якийсь глухий шум.
- Це вони...
- Ой, а чи не можна повернути назад? - захвилювалась Варя.
- Не-е-е можна, - заперечив Дід Драндулет. - Тут ні повертати, ні зупинятися не можна. Заборонено. Всі дороги ведуть до Замкненого Кола.
Його немов магнітом тягнуло - котився дедалі швидше й швидше. Поворот і...
...відкрилось Замкнене Коло!
- Тримайтеся! - гукнув Дід Драндулет.
П'яте Колесо прудко стрибнуло на зап'ятки - там виявилося затишне гніздо-заглиблення.
