набувати наша подорож, подобався мені. З цієї хвилини в мене з’явилося відчуття, що ми наближаємося до чогось нечуваного, до якоїсь дивовижної пригоди. Не можна безкарно протягом місяців, років залишатися гостем пустелі. Рано чи пізно вона здобуває перевагу над вами, знищує в вас здібного офіцера, сумлінного трудівника, вбиває почуття обов’язку. Що приховується за цими таємничими скелями, в цих нетрях, які завдавали поразки найуславленішим мисливцям за таємницями?.. Ми йшли все далі й далі.
- Ви хоч певні, що цей напис являє інтерес і виправдовує наш намір? - запитав я Моранжа.
Мій товариш здригнувся. Я розумів його побоювання: чи не вирушив я з ним в дорогу супроти власного бажання. Коли ж я дав йому зрозуміти, що це не так, його сумніви розвіялися, і він заздалегідь торжествував.
- Ніколи ще, - відповів мені стримано, але в голосі його бриніла радість, - ніколи ще не знаходили грецького напису на таких широтах. Крайні точки, де їх бачили, - це південь Алжіру і Сіренаїку. Але в ХоггарІ! Зрозумійте ж. Авжеж, цей напис накреслено тіфінагськими літерами. Але ця особливість не знижує інтересу до знахідки: вона посилює його.
- Що, на вашу думку, означає це слово?
- Антінея[21] може означати лише власне ім’я, - сказав Моранж. - Кому воно належить? Визнаю, що не відаю, а що поспішаю на південь, спокусивши й вас, означає, що сподіваюсь знайти додаткові відомості. Його етимологія? Існує не одне, а може, й тридцять тлумачень. Подумайте про те, що тіфінагська абетка далека від грецької, і це породжує ще більше гіпотез. Хочете, я ознайомлю вас з кількома?
- Дуже прошу.
- Отже, перша: ’???? і ???,
Далі: ’??????, що слід розділити на ’??? і ????, “та, що стоїть перед ????” (храмом, тобто перед вівтарем, отже, жриця). Таке тлумачення захопило б Жірара й Ренана.
Наступна версія: ’??????? складається з ’???? і ????, тобто “новий”, що може означати дві речі: або “та, що протиставлена молодій”, тобто, “стара”, або “та, що є ворогом нового” або “ворогом молодості”.
Існує ще одне значення слова ’????: “замість”, але воно ускладнює розуміння сказаного вище. Крім того дієслово ??? має чотири значення: “іти”, “текти”, “прясти” чи “ткати” й “нагромаджувати”. Є й інші тлумачення. Візьміть до уваги, що в моєму розпорядженні на комфортабельному горбі мого мехарі немає ні великого словника Етьєнна, ні лексичного - Пассова, Папа або Лідделла-Скотта. Це свідчить, друже мій, якою відносною наукою є епіграфіка і як вона залежить від відкриття нового тексту, котрий суперечить попереднім даним, хоч і не з примхи епіграфістів та їхніх особистих концепцій Всесвіту[23].
- Це до певної міри й моя думка, - сказав я. - Але мене дивує, що, ставлячись так скептично до своєї мети, ви, не вагаючись, наражаєтеся на ризик, який може бути неабияким.
Моранж блідо всміхнувся.
- Я не тлумачу, друже мій, а колекціоную. Дом Гранже володіє знаннями, потрібними для висновків, яких він дійде на підставі того матеріалу, який я йому привезу, і котрі я сам через недостатню обізнаність неспроможний зробити. Я хотів трохи розважитись. Даруйте мені.
Цієї миті на одному з верблюдів, котрий віз вантаж, розв’язався слабо закріплений ремінь, і частина вантажу, перехилившись, упала.
Ег-Антеуан зліз зі свого верблюда й заходився допомагати Бу-Джема виправити становище.
Коли вони скінчили, я під’їхав до Бу-Джема.
- На наступній зупинці треба буде міцніше прив’язати ремені на верблюдах. Їм доведеться йти в гори.
Провідник здивовано подивився на мене. Досі я вважав зайвим тримати його в курсі наших нових задумів. Але мені здавалося, що Ег-Антеуан знав про них.
- Пане лейтенанте, шлях від Білої Долини до Шіх-Салаха не гористий, - сказав чамба.
- Ми підемо далі не Білою Долиною, а спустимося на південь через Хоггар, - зазначив я.
- Через Хоггар? - промурмотів він. - Але...
- Що “але”?
- Я не знаю дороги.
- Нас поведе Ег-Антеуан.
- Ег-Антеуан?!
Я дивився на Бу-Джема, що приглушено назвав це ім’я. Він втупив у таргійця погляд, у якому змішалися подив і жах.
Верблюд Ег-Антеуана йшов на десять метрів попереду, поряд з мехарі Моранжа. Чоловіки перемовлялися. Я зрозумів, що Моранж розпитує Ег-Антеуана про дивовижні написи. Але ми були не так далеко, щоб вони не чули наших слів.
Я знову подивився на нашого провідника й побачив, як він зблід.
- Що таке, Бу-Джема, що таке? - тихо запитав я.
- Не тут, пане лейтенанте, не тут, - прошепотів він. Його зуби клацали. Він додав, наче видихнувши:
- Не тут. Увечері, на зупинці, коли сяде сонце й він молитиметься, повернувшися обличчям на схід, поклич мене. Я тобі скажу... Але не тут. Він розмовляє, але слухає нас. Іди. Доганяй капітана.
- Щось нове, - промурмотів я і натиснув ногою на шию мого мехарі, щоб приєднатися до Моранжа.
Була приблизно п’ята година вечора, коли Ег-Антеуан, який їхав попереду, зупинився.
- Це тут, - сказав він, спускаючись на землю.
Місцевість була похмура, але мальовнича. Зліва від нас фантастична гранітна стіна врізалася сірим гребенем у червоне небо. Цю стіну з верху до низу розтинали звивисті коридори, мабуть, тисячу футів заввишки і такі вузькі, що три верблюди навряд чи змогли б пройти в ряд.
- Це тут, - повторив таргієць.
Перед нами на заході, у світлі призахідного сонця простяглася бліда стрічка шляху, який ми мали залишити. Біла Долина, дорога на Шіх-Салах, надійні стоянки, розвідані джерела... А з другого боку - ця чорна стіна на тлі фіолетового неба, цей похмурий коридор.
Я подивився на Моранжа.
- Зупинімося, - сказав він просто. - Ег-Антеуан радить нам поповнити запас води.
За спільною згодою ми вирішили, перш ніж вирушимо в гори, провести ніч тут.
Із темного заглиблення скелі, де било джерельце, каскадом спадала вода; поряд - кілька кущів та рослин. Спутані верблюди почали об’їдати листя.
Бу-Джема розклав на великому пласкому камені наш похідний посуд: виделки, олив’яні тарілки. Відкрита ним бляшанка консервів стояла поряд з салатом, який він назбирав на вологих берегах джерельця. Нервові рухи, якими Бу-Джема розкладав усе це на скелі, свідчили про те, що він хвилювався.
Передаючи мені тарілку, він нахилився і, вказуючи рукою на похмурий темний коридор, яким ми мали йти, прошепотів:
-
- Що він каже? - запитав Моранж, зацікавившись його жестом.
- Блед-ель-коуф. Це країна жаху. Так араби називають Хоггар.
Бу-Джема повернувся й сів осторонь на своє місце. Зігнувшись, він почав їсти листя салату, яке залишив для себе.
Ег-Антеуан сидів непорушно.
Раптом таргієць підвівся. Сонце на заході було схоже на червоний недогарок. Ми побачили, як Ег- Антеуан наблизився до джерела, розстелив на землі свій синій бурнус і став навколішки.
- Не думав, що туареги так шанують мусульманські звичаї, - сказав Моранж.
- Я теж, - промовив я задумливо. Мене хвилювало інше. - Бу-Джема, - покликав я і водночас дивився на Ег-Антеуана.
