час кожної зустрічі запитував я Нору з таємною надією, що Бейлі не виживе.
— Усе без змін, — відповідала Нора і, бачачи моє розчарування, ніяково говорила: — Ви, мабуть, докоряєте мені за легкодухість, але це сильніше за мене, я вже говорила вам. Я не можу…
— А який у нього настрій?
— Сьогодні вранці містер Бейлі опритомнів і сказав: «Я набив собі велику ґулю, але в моїх ворогів ґуля буде, мабуть, ще більша».
Бейлі мав рацію. «Показовий вибух» учинив величезні спустошення. На тисячі кілометрів на захід, куди була спрямована головна сила вибуху, країна являла сумне видовище. Немов гігантська бритва пройшлася по земній кулі, збривши геть-чисто вікові ліси, селища, міста. Річки вийшли з берегів, і поводі докінчували розпочате бурею. Хто не загинув од вітру, той знайшов смерть у хвилях. Трупи людей і тварин валялися скрізь, цілі будинки заносило на вершину гір або в озера, іноді за сотні кілометрів.
Смуга між шістдесятим і сімдесятим градусами північної широти постраждала найбільше. На щастя, для найгустіше заселених місць Європейської частини СРСР і Західної Європи вогнище повітряного вибуху було далеко. Уральський гірський хребет також до деякої міри затримав ураган. Уфа, Свердловськ, Перм та інші міста, що розташовані недалеко від Уральського хребта, постраждали менше, ніж Поволжя; на Уралі вітер зробив немов величезний стрибок і обрушився всією силою на Самару, Нижній Новгород, Вологду і далі — Москву, Ригу, Варшаву. Польща, Німеччина, північ Франції і Англія мали такий вигляд, неначе тут стався величезної сили землетрус. Далі вихор пронісся над Атлантичним океаном, потопивши там дуже багато суден, перекинувся на східні береги Північної Америки і, учинивши в Канаді і Сполучених Штатах величезні руйнування, помчав через Тихий океан до берегів Японії, обігнувши таким чином усю земну кулю.
Пролетівши пустелями Азії, вітер зробив повне коло! Однієї бурхливої ночі наша гора тряслася, як у пропасниці, під натиском східного вітру. Так, дедалі більше уповільнюючи свій рух, вихор чотири рази обійшов навколо земної кулі, його періодичні пориви відчувалися ще довго.
Урок був даний добрий! Весь світ здригнувся від жаху.
Казка про злочин більшовиків, що готувалися задушити світ, розвіялася. Ім’я Бейлі було у всіх на устах, після того як він сам дав радіотелеграму «Всім! Всім! Всім!», що закликала визнати його владу і скласти зброю. Найбільш потерпілі держави охопила паніка. Преса вимагала перемир’я, пропонуючи одразу ж розпочати з містером Бейлі переговори про угоду.
І тільки Радянський Союз оголосив, що не складе зброї доти, поки ворог не буде переможений. Це рішення викликало вибух обурення в пресі Німеччини, Англії, Франції і Сполучених Штатів. Якщо СРСР опинається, то європейські держави і Америка можуть укласти мир з містером Бейлі і через голову СРСР. А якщо СРСР чинитиме опір цьому, то «проти нього озброїться весь світ».
І справді, незабаром від імені урядів Німеччини, Франції, Англії і Сполучених Штатів Америки містеру Бейлі надійшла радіотелеграма, яка пропонувала йому викласти умови миру.
Бейлі не примусив себе довго чекати. Він ультимативно виставив три пункти:
1. Встановлення скрізь диктатури крупного капіталу.
2. Фізичне знищення комуністів.
3. Монополія продажу повітря лишається за містером Бейлі, як гарантія, що забезпечує непорушність встановлюваної ним політичної системи.
Нарешті; Бейлі відкрив своє справжнє обличчя. Я й досі маю сумнів щодо його «зовнішторгу» з Марсом. Але «земна» його мета стала мені цілком зрозумілою, коли я довідався про ультиматум. Бейлі переслідував соціально-політичні завдання: він хотів навічно закабалити робітничий клас, надаючи йому можливість працювати за право дихати, «дихати» в буквальному розумінні цього слова!
Буржуазні уряди визнали умови містера Бейлі більш ніж сприйнятними для себе. Але серед робітничих мас цей ультиматум викликав гострий протест. Проте з робітниками капіталісти сподівалися швидко розправитися. «Хто проти нас, той лишиться без повітря», лаконічно відповідали захисники угоди з Бейлі.
Світ стояв перед новим найжахливішим кровопролиттям. А втім, реакційна преса (вже через два дні після ультиматуму) цинічно заявляла, що цього разу революція, якщо робітники захочуть підняти її, буде «абсолютно безкровною», натякаючи на те, що класовий ворог буде просто удушений.
Я повідомив про ці новини Нору. Вона вислухала їх мовчки, тільки губи її здригнулися.
— Так далі тривати не може, — сказала вона, помовчавши. — Я повинна сьогодні ж переговорити з батьком. Приходьте опівночі на нашу площадку. Я розповім вам усе, про що довідаюсь від нього.
Увечері до мене зайшов містер Люк. Він був надзвичайно похмурий. Всупереч звичаєві, він не запропонував мені грати в шахи. Похмуро ходячи туди-сюди по кімнаті, він час від часу викрикував найкрутіші прокльони.
— Ви не в настрої, містер Люк? — запитав я його.
— Будеш не в настрої, — буркнув він. — Щоб дияволи розірвали тельбухи містера Бейлі і всіх ваших «товаришів»!
— В чому справа, містер Люк?
Люк розставив широко ноги, схрестивши руки на грудях, і трагічним тоном відповів:
— Справа в тому, що в містечку немає більше ні краплі джину!
— Як? — вигукнув я здивовано. — Невже запаси містечка вичерпуються?
— Вичерпались! — похмуро огризнувся Люк. — Немає джину, а незабаром нічого буде і їсти, крім мороженого м’яса. — Він помовчав і, махнувши рукою, вів далі: — Ех, та що приховувати! Ви все одно не втечете з цієї мишоловки! Нам доставляли запаси ззовні, на аеропланах. Містер Бейлі весь час підтримував зв’язок із зовнішнім світом. Хоч який він багатий, але йому самому не вдалося б спорудити і вести таке підприємство. Містер Бейлі не сам. У нього багато союзників. І вони весь час підтримували його, поповнювали наші запаси… Але тепер ми в блокаді. Ваші льотчики — і бурі їх не беруть! — встановили такий кордон, що ворона не пролетить, а не те що аероплан. Ми надіслали нашим союзникам в Англію вже три розпачливі телеграми і одержуємо одну і ту ж відповідь: «Немає можливості. Потерпіть, скоро буде укладено мир». Потерпіть! — сердито закінчив Люк. — їм добре там терпіти. А як мені тут!..
Те, що сказав містер Люк, було для мене відкриттям. Тільки в одному Бейлі виявився сильнішим, ніж я думав. Він не був, виходить, борцем- одинаком, він стояв на чолі змови капіталістів!
Можливо, сили всього міжнародного капіталу підтримували Бейлі. «Продавець повітря» — це тільки спритний маневр, щоб серед робітників і населення не викликати гніву проти всіх капіталістів. Справа була поставлена так, нібито один маніак або злодій оволодів повітрям, а капіталісти лише змушені прийняти його умови!
З другого боку, становище самого Бейлі і його містечка, як я узнав від Люка, було майже катастрофічне. А якщо капітулює містечко, то і вся змова зірветься. Цього не знали робітники, не знав і уряд СРСР. Недарма іноземні держави так поспішають укласти мир з містером Бейлі. Настають вирішальні дні. Тепер всі засоби добрі… І якщо Нора не має сил прикінчити містера Бейлі, то це зроблю я!
Новини, що їх повідомив мені Люк, були такі важливі, що я вирішив винагородити його і дістав з-під ліжка пляшку джину, яку припас за тиждень до цього.
Містер Люк, побачивши завітну пляшку, заричав і накинувся на неї, як звір на здобич. Він почав пити просто з пляшки і не відірвався, доки не висмоктав половину. Потім він витер губи, старанно заткнув пляшку, опустив у кишеню і, подякувавши мені, пішов.
XIX. РОЗВ’ЯЗАНІ РУКИ
Я подивився на годинник. Була без десяти хвилин дванадцята година — час іти на площадку.
Нори ще не було. На небі розцвітали лілово-зелені букети, снували веселі жовті і голубі смуги. Біля горизонту танцювали якісь блідооранжові завіски. Сьогодні на небі була святкова ілюмінація. Спектри кисню і неону танцювали кадриль із спектрами азоту й гелію.
Позаду мене тихо скрипнули двері. Я обернувся. Нора!
Вона була бліда, як труп замерзаючого. Ні слова не кажучи, дівчина підійшла до мене, поклала руки на мої плечі, наблизила обличчя і раптом міцно поцілувала. Від несподіваної ласки у мене перехопило дух.
— Нора! — тихо скрикнув я.
Вона швидко відійшла од мене і сказала:
— Тепер усе буде добре. Мені треба піти вниз, до озера рідкого повітря. Батько послав мене туди, — виразно додала вона, — і містер Бейлі. Ходімо зі мною.
— Нора! Нора! А що ж сказав батько? І що все це означає? Чому ви такі бліді?
Все, що я хотів сказати Норі, вилетіло в мене з голови. Поведінка дівчини була така незвичайна, і вона говорила так владно, що я пішов за нею, як автомат. Вона йшла дуже швидко. Кілька разів я окликав її і намагався зав’язати розмову, але дівчина тільки прискорювала ходу.
Ми ввійшли в кімнату, де зберігався одяг для подорожі в печерах абсолютного холоду.
— Допоможіть мені швидше одягтися, — сказала Нора, — і не запитуйте ні про що. Ви незабаром про все довідаєтеся.
Я змушений був підкоритися. Швидко надівши «водолазні» костюми, ми спустилися ліфтом, мовчки минули ряд дверей і ввійшли в підземну печеру. Голубе озеро рідкого повітря ледь парувало. Холодне світло ламп яскраво освітлювало дорогу.
Ми йшли берегом озера. Нора почала уповільнювати ходу і кілька разів спіткнулася, неначе ноги не тримали її. Я взяв її під руку, але вона вивільнила свою руку і сказала мені:
— Ідіть уперед.
— Навіщо?
— Так треба.
Я покірно пройшов кілька кроків уперед і раптом почув слабий крик. Я швидко оглянувся і здригнувся від жаху.
— Що ви робите?! — закричав я.
Але було вже пізно.
Нора розстебнула свій ізоляційний костюм, розкривши голову й груди…
Холод у двісті сімдесят три градуси нижче нуля мав
