царський уряд та Синод вважали його недостатньо надійною фігурою. Тож коли постало питання про кандидатури для новостворених єпископських посад на Правобережжі, то ні досвід, ні авторитет, ні особисті заслуги Мельхіседека перед православною церквою не переважили підозрілість російської влади. Він не отримав бажаної служби на Правобережжі та зостався у Глухові, де і помер у 1809 році.
Керівник повстання 1768 року Максим Залізняк є досить загадковою особою. З давніх часів точаться дискусії щодо його походження та місця народження. Ми спробуємо проаналізувати різні точки зору та прийти до якогось висновку у цьому питанні. Довідкову та мемуарну історичну літературу можна розподілити на декілька груп – в залежності від трактування місця народження М. Залізняка. Частина дослідників стверджує, що Максим Залізняк народився у селі Медведівка Чигиринського району Черкаської області. Інші вважають, що він був уродженцем селища Мельники Чигиринського району, є історики, що впевнені: він народився у селі Олексіївка, що знаходиться на території Бобринецького району Кіровоградської області. Деякі дослідники стверджують, що він походить з села Пиківці.
Село Олексіївку називає батьківщиною Максима Залізняка відомий дослідник А. О. Скальковський. Ось цитата з його праці «Наезды гайдамак на Западную Украйну в XVIII в.»: «На річці Громоклей, у Бобринецькому повіті Херсонської губернії, де тепер село Олексіївка, жив старий запорожець Григорій Залізняк… Із двох синів молодший Максим заступав його у війську у Тимошівському курені. Запорожці того куреня казали, що він був родом із Польщі, зі села Пиковець і щойно, в 1740 або в 1750 році прибув на Запоріжжя. Але усі погоджувалися, що Максим Залізняк був козак хоробрий, розумний, грамотний і довго служив у військовій пушкарській команді». «Олексіївська» версія виглядає непогано, пізніше на неї пристали Д. Мордовцев та В. Чернецький, але не було знайдено ніяких її документальних підтверджень, тож більшість дослідників зупинилась на двох інших припущеннях: чи то село Івківці, чи Медведівка. Розходження у трактуванні місця народження М. Залізняка призвели до непорозуміння стосовно місця проведення офіційних заходів з приводу 225-річчя від початку Коліївщини та встановлення монумента керманичу цього руху Максиму Залізняку. Мешканці обох селищ наполягали на встановленні пам'ятника саме в них, перемогла Медведівка. Але Івківці не відступилися, та побудували пам'ятник власним коштом, залучивши для цього видатного культурного та громадського діяча, заслуженого скульптора України І.М. Гончара.
Отже офіційна точка зору – Медведівка. На неї пристає Кость Гуслистий – відомий український вчений, дослідник історії, культури та етнографії України. У праці «Коліївщина» він пише про Залізняка: «Він був селянином з містечка Медведівка на Чигиринщині. Після смерті батька, коли Максимові минуло 13 років, він пішов на Запоріжжя, де деякий час був наймитом…» Д. Дорошенко у «Нарисі історії України» теж стверджує: «На чолі цього повстання став Максим Залізняк. Він був родом із селян містечка Медведівка, став запорожцем…» Теж саме припускає і Б. Сушинський в своєї праці «Козацькі вожді України. Історія України в образах вождів та полководців XV–XIX ст.». Про Максима Залізняка він пише: «… Народився він, як припускають, 1740 року у селі Медведівка на Черкащині. Батьки його були бідними селянами, але, мабуть, хтось у його роду свого часу козакував…» Медведівську версію підтримують також М. Ф. Котляр у своєї праці «История в жизнеописаниях», В. А. Смолій та О. І. Гуржій у праці «З-під булави під корону, друга половина XVIII ст. Історія України в прозових творах та документах» і відомий радянський дослідник Коліївщини Г. Ю. Храбан в праці «Спалах гніву народного (Антифеодальне, народно-визвольне повстання на Правобережній Україні у 1768 – 69 pp.)».
Івківці підтримує вже згадуваний Скальковський, який змінив свою думку (раніше він стверджував, що місцем народження Залізняка було с Олексіївка) та в «Історії Нової Січі або останнього коша Запорозського» говорить: «Отаман же куреня Тимошівського засвідчив, що у війську був запорожець Максим Залізняк, син жонатого запорожця родом із польського села Івківці… близько 1757 року прибув він на Січ і був прийнятий до товариства вищезгаданого куреня… став членом пушкарської команди. Часто пропадав й тоді усі казали, що він «пішов у піхоту», тобто пристав до гайдамацьких загонів. В 1762 році бурлакував по Дніпровських риболовлях та в Очакові… у лісах коло Лебединського та Мотронинського монастирів». В. О. Голобуць- кийупраці «Запорожское казачество» пише: «2 июля 1768 г. На запрос коша о личности Зализняка атамана Тимошевского куреня Василий Корж сообщил следующее: 'Числясь при курене Тимошевском родился польской области села Ивковец Максим Железняк с приходу своего годов с пять находился на зароботках в услужении…'».
У протоколах слідчих зізнань самого Залізняка підтверджується «медведівській слід». Максим Залізняк, записано там, «із мужиків», Ієвлів син, родився в містечку Медведівці на Чигиринщині. Після смерті батька, коли Максимові було 13 років, він подався на Запоріжжя і там пробув 14 років. У листопаді 1767 року пішов у «польські краї» й опинився послушником в Онуфрієвському, а потім у Мотронинському монастирі. От як усе заплутано! та все ще заплутаніше, бо добре відома запорозька традиція змінювати прізвище на прізвисько, вступаючи у військо. То був свого роду середньовічний Іноземний легіон, де можна було почати нове життя під новим ім'ям. Згадайте, яка проста процедура прийому на Січ описана М. В. Гоголем у його видатному творі «Тарас Бульба». Та це ще не все, запорозькі козаки, які приставали до гайдамаків, ще раз змінювали своє прізвище, щоб не наражати на небезпеку своїх товаришів та усю Січ.
Так, наприклад, з протоколів допитів ватажка Семена Неживого ми довідуємось, що по батькові він звався Мусієнко, але, прибувши на Січ, він змінив своє прізвище на Гончар, а приєднавшись до Залізняка, став зватися Неживим. У випадку Залізняка логічно припустити, що могло статися щось подібне. На жаль, багато дослідників не звернуло уваги на цей відомий звичай, але у праці Фр. Равіти-Гавронського прямо говориться, що Залізняк «у реєстрах Січі був вписаний під іншим прізвищем», та на жаль дослідник не мав відомостей, під яким само. Прізвище «Залізняк» дуже мужнє, привабливе, певно його мали чимало козаків, які, записуючись до реєстру, змінювали своє батьківське прізвище на більш принадне. Тож відомості про якогось Максима Залізняка, сина Григорія Залізняка більш ніж сумнівні.
Тепер щодо протоколів допитів Залізняка. В нас немає приводу вважати, що Залізняк надавав російським слідчим правдиві свідчення про своє походження і про своє минуле, бо ніхто так не робив, навпаки, бажаючи захистити своїх близьких від репресій, полонені гайдамаки розповідали усякі байки. Так пізніше у цих же протоколах з'являються відомості про те, що Залізняк родом з польського селища (тобто народився на підконтрольному Польщі Правобережжі) Івківці чи то Пиківці. Походження цієї версії дуже логічно пояснює історик Гермайзе: «Російський уряд, допитуючи спійманих гайдамаків, у тому числі й Залізняка, намагався домогтися від них підтвердження, що ані Запоріжжя, ані духовенство активної участи в Гайдамаччині не брали. Коли б було інакше, то це загрожувало дипломатичними ускладненнями: Гайдамаччина могла б бути витлумачена як інспірація Росії, бо Запоріжжя було під російською короною». Тож російські слідчі могли самі придумати та підкинути полоненому ватажку версію його життєвого шляху, з якою він радо погодився. Тож, здійснивши екскурс по версіях походження Максима Залізняка, можна зробити єдиний висновок – немає достовірної інформації по цьому питанню.
Тепер спробуємо представити, як виглядав Максим Залізняк. У книзі П. Куліша «Записки о Южной Руси» читаємо: «Сидів на буланому коні, мав на собі червоний жупан, синю шапку, сап'янці, шалевий пояс, за поясом пістолі, на боці шабля. Не старий ще чоловік, років може сорок, а може й більше, з виду повний, круглолиций, вродою гарний, на зріст невеликий та плечистий… вуса русяві, невеличкі, за вухом оселедець». А от Вероніка Кребсова описує його як людину високого зросту, що збігається з описом Залізняка у російських судових актах. До того ж в них написано, що він мав 28 років. Отож і в цьому випадку залишається констатувати, що невідомо, як саме виглядав знаменитий ватажок повстанців.
Тепер ще одне питання, на першій погляд несуттєве: чи був Залізняк письменним? Скальковський та Д. Мордовцев стверджують, що «усі говорили про Максима Залізняка, що він був козак сміливий, хоробрий і
