коліївського повстання є Іван Гонта. Хоч він й не був серед засновників руху та безумовно зіграв провідну роль у головних подіях Коліївщини. Постать Ґонти викликає велику кількість запитань. Він і лицар, і зрадник, йому притаманна середньовічна жорстокість до ворогів та бажання допомогти тим, до кого він має приязнь. У багатьох дослідників та мемуаристів викликає здивування той факт, що Гонта приєднався до хлопського руху. Але мабуть це тому, що вони вперто не визнають того факту, що Коліївщина була не лише бунтом селян проти панів, а загальним національно-визвольним рухом.
Та повернемося до біографії Ґонти, інформації про нього, на відміну від Максима Залізняка, досить багато, але уся вона походить від польських мемуаристів та дослідників, тож необхідно бути готовими до упередженості. Це для українців Гонта герой, поляки ж бачать у ньому винуватця багатьох нещасть, в першу чергу Уманської різанини. Серед сучасників Ґонти треба виокремити Вероніку Младанович (в заміжжі Кребсова), доньку тодішнього губернатора Умані Младановича, яка знала Ґонту особисто. Під час Уманської різанини їй виповнилося 18 років, тож вона могла добре пам'ятати чимало подробиць про того, хто зрадив батька, але врятував її життя. От як вона описує Гонту у своїх спогадах: «Гонта був гарний, добре збудований чоловік і до того він не тільки говорив, але і прекрасно писав польською, а виховання його було таке, що й тепер (на час написання мемуарів) його можна б було узяти за шляхтича». Може, з її слів Равіта- Гавронський подає: «Гарний, тридцяти-кількалітній мужчина, умілий у бесідах з дамами, здобув освіту, здається, в польських школах, не поступався нічим ніякому шляхтичеві». На жаль, Вероніка Кребсова зовсім не цікавилася датами, вона просто пише: «Коли мій батько приїхав в Умань (це було у 1757 p.), він застав уже там полковника Обуха і старшого сотника Ґонту, селянина з Росошок». Згадує вона і про родину Ґонти, його доньок-підлітків та малого синка. Тож можна припустити, що під час Коліївщини Ґонті було понад сорок років.
У творі К. Широцького «Коліївщина» подається, що Гонта «народився коло 1721 року в селі Росошки, Уманщина… десь у 1755 його зробили сотником, Потоцький подарував йому Росошки й Урадівку». Тож під час повстання Гонта мав десь 47 років. Це збігається з твердженнями Вероніки. її молодший брат Павло Младанович видав дуже мальовничий твір з багатьма подробицями про Ґонту, але відразу постає питання: звідки йому це відомо? Під час повстання він був ще малим хлопцем, тож це переказ, але з чиїх вуст? Ось що повідомляє Младанович-молодший: народився Гонта на Поліссі, у 18 років зробив якийсь злочин і мав згинути на шибениці. Але у справу втрутився батько Павла, що був тоді (!) губернатором Умані. Він викупив хлопця та записав його в надвірні козаки. Щось тут не дуже сходиться, бо Младанович став губернатором Умані у 1757 році, та навіть якщо описані події мали місце в перший рік його служби, то під час Коліївщини Гонта мав не більш як 29 років. Занадто молодий, щоб бути батьком дівчат-підлітків. Ось як він описує зовнішність Ґонти: «Гонта козак пристойний, вродливий, високого росту… Із простого козака зроблений сотником ще молодцем, потім оженився по власній уподобі, а не по примусу. Вийнятий з-під команди полковника Обуха й від самого Младановича залежний… одержав два села, Росошки і Хримову». Правда чи брехня? Якщо Гонта і зробив у юності якийсь злочин, малоймовірно що це було під час губернаторства Младановича. Павло Младонович міг навмисне перенести цю подію у часі, наприклад, щоб підкреслити великодушність свого батька та чорну невдячність Ґонти.
Але що стосується віку Ґонти, то у польському архіві є спогади якогось невідомого автора, який нібито особисто знав Ґонту, він описує його так: «Гонта молодший від Залізняка, міцний, з оселедцем, голос гучний, гарний чоловік». Таке свідчення не дуже допоможе нам визначитися, бо з віком Залізняка теж багато непорозумінь, та все ж можна припустити, що під час Коліївщини він мав не менш 35 років, тож народився не пізніш 1732 року.
Тепер щодо того питання, чи був Гонта письменним? Певно був, таке питання може навіть здивувати. Але деякі дослідники вважають інакше, наприклад історик О. Гермайзе, який стверджує, нібито «Гонта був не дуже грамотний, вірніше, не дуже освічений». Тож розглянемо це питання. Як аргумент Гермайзе наводить підписи Ґонти на протоколах перших допитів в Умані. Але даруйте, цьому чоловіку було завдано 300 ударів, тут вже не до витонченої словесності та каліграфічних шедеврів. Тож логічніше спиратися на думку польських дослідників, які усі до одного вважали Ґонту добре освіченою людиною. До того ж діяльність Ґонти на посаді сотника надвірних козаків в Умані була б неможливою, якби він був неписьменний, бо беззаперечним фактом є його таємне листування з воєводою Фр. Потоцьким, що жив у своєму замку в Кристинополі. На жаль, більша частина біографії Ґонти – біла пляма або чорна діра, як кому більше подобається. Як він зробив свою кар'єру, при яких обставинах став довіреною людиною Потоцького, які справи вів з Залізняком та на яких умовах приєднався до повстанців? І головне, що було мотивом вчинку, який зруйнував його життя?
Польські мемуаристи підкреслюють, що у Ґонти був великий авторитет серед козаків і селян, тож швидше за усе він мав, як це зараз кажуть, харизму. Можливо, саме того на нього звернув увагу Потоцький, а ще Гонта не був польським шляхтичем. Він розмовляв польською, дотримувався етикету, проводив багато часу серед поляків, але не був по-справжньому їхнім. Тож Потоцький міг розмірковувати так: цей чоловік не зрадить мене, бо без мене він ніхто. Всесильний магнат вивів Ґонту з-під командування полковника Обуха та подарував йому два села – Росошки й Урадівку, які, за свідченням поляків, повинні були давати 20 тисяч злотих річного прибутку. Навіщо він це зробив? Можливо для того, щоб Гонта увійшов у коло місцевої шляхти та тримав вуха відкритими? Чом би й ні! То був час змов та інтриг, таких, що сам Дюма б заплутався. Потоцький розрахував вірно, багато хто з дрібних шляхтичів вмирав від заздрощів, тож Ґонті б не дали забути, що він тут чужий.
Навесні 1768 року польські шляхтичі зробили спробу спекатися Ґонти. Вони довідалися в уманських євреїв, що Гонта має таємні стосунки з гайдамаками та під час відсутності Ґонти, коли він стояв табором зі своїми вояками на річці Синюсі, звинуватили Ґонту перед уповноваженим Потоцького Цесельським. Але той разом з губернатором Младановичем не схотів вірити чуткам. Євреї стверджували, що довідались про це від сотника Дашка, тож останнього було викликано до Умані. Але по дорозі він помер… вельми вчасно. Як саме – невідомо. Тож справа була закрита, але поляки не здалися. Тепер на сцену виступив полковник Обух, якій, напевне, не мав до Ґонти якихось теплих почуттів. Він теж був у таборі над Синюхою і йому пощастило перехопити трьох православних монахів, які намагалися потайки зустрітися з Гонтою і передати йому якісь листи. Посланців та листи було негайно відправлено до Умані.
Ознайомившись з обставинами, стурбований Младанович негайно викликав Ґонту до Умані. Але Гонта абсолютно спокійно заявив, що це особисте листування з його духівником. І правда, у листі було вітання, побажання усяких благ та прохання, щоб Гонта
Союз з Залізняком виглядав доцільним з усіх боків, Залізняку потрібен усебічний досвід Ґонти, а Гонта був упевнений, що в разі перемоги він стане одною з перших осіб новоствореної держави. Сучасники Ґонти
