Тому, перечекавши кілька хвилин (бо ледь трималася на ногах), я пішла з вокзалу, дарма що вже купила була квитка,— контролер мені його повернув (недавно цей квиток трапив мені на очі, тридцять років пролежавши у конверті з підкресленою вгорі датою,— я показала квитка Джімові; щось таки примусило мене тоді заховати його якнайдалі). Я вирішила шукати рятунку у Палм Коттеджі.

Я поїхала у Палм Коттедж, бо мені нестерпна була навіть думка лишатися під одним дахом з Честером, навіть якщо він «ніяк на мене не впливатиме»,— насправді ж, він увесь час на мене впливав, та ще й як! — лише проти цього я й повстала.

Тітоньці я сказала, що мені нездужається. Так воно й було, бо коли я лягла, мені стало дуже погано, і я невдовзі написала Джімові, щоб не приїздив до мене, зараз мені несила їхати, але я з ним назавжди і належу йому одному. Відразу ж я поцікавилась у тітоньки, скільки треба часу на те, щоб Честерову кандидатуру висунули у Бетвелі; вона відповіла, що це станеться у найближчі дні, може, за тиждень. Отож я вирішила тиждень прохворіти.

Звісно, тітонька Леттер знала вже у всіх подробицях нашу пригоду і страшенно сердилася на мене. Її план, зв'язаний з Джімом, провалився, бо кузен Слептон відмовився взяти його управителем,— не хоче, мовляв, вклепатися у скандал (навколо тільки й було мови, що про нас!) і викликати на себе вогонь радикалів. Він навіть закинув тітоньці, що хто, як не сама вона заохочувала Джіма фліртувати зі мною. І, добре знаючи, що в тих словах є сенс, тітонька ще дужче сердилася на всіх, а надто на себе.

Проте, як не дивно, мене вона не сварила. Очі її вергали блискавиці, вона ладна була мене прибити, але вдавала, ніби вірить, що я слаба, і навіть доглядала мене. І я розуміла причину: як і Честер, тітонька боялася, що він втратить через мене шанс пройти на виборах у Бетвелі.

Тітонька щодня розповідала мені про події в Бетвелі (нинішнього члена парламента розбив параліч, і тітонька не мала сумніву, що йому вже лишилося три чисниці), натякаючи мені, як це важливо, щоб у кандидата від такого патріархального містечка, як Бетвел, «у родині була злагода».

Від усього того я впадала у ще більший розпач. Здавалося, мене підсмажують на повільному вогні,— наче тих бідолах, що ніяк не хочуть визнати свій гріх,— може, й самі вони до пуття не розуміють своєї провини,— адже іноді це так важко збагнути!

Всі мої почування не були для Честера таємницею. Він пояснював усім, що я хвора, і поводився досить добре. Щодня приносив мені квіти, але до кімнати не заглядав, до ліжка не підходив,— а, ввічливо з порога поцікавившись здоров'ям і посміхнувшись своєю навдивовижу нещирою усмішкою (він просто шкірив зуби, як це роблять діти, коли хочуть вас піддурити, хоча й знають, що ви бачите їх наскрізь), миттю зникав.

Він натякнув,— не сам, а через тітоньку Леттер,— що мені варто було б якось розважити душу.

— Поїхала б на кілька тижнів до Лондона, спинилась би у Джонсона, побувала б у театрі, походила б по крамницях, купила б дещо з одягу.

Я відповіла, що не хочу ніяких змін і тим більше ніколи не спинюсь у готелі Джонсона, найдорожчому, либонь, у всій Англії.

Честер заперечив (і знову через тітоньку), що це наш «фамільний готель», що там завше зупиняються Боб і кузен Слептон. Він додав (і то вже було щось нове),— зі мною поїде тітонька, оскільки він тепер дуже заклопотаний.

Тітонька, яка полюбляла спинятись у Джонсона, почала гаряче мене вмовляти, і я нарешті дала згоду — страшенно хотілося опинитись якнайдалі від Честера.

Я не могла засуджувати Честера за його «шляхетні» маневри, але була таки дуже на нього сердита.

Та й все мене страшенно обурювало. Я казала собі: «Авжеж, усі вважають мій вчинок скандальним, та якщо поглянути без упередженості, я не така вже й погана, принаймні не вкрай пропаща. Я надто ледача для того, щоб бути справді поганою. Я просто належу до тих нічим не видатних жінок, яким хочеться бути щасливими і яким не так уже й багато треба для повного щастя, але вони не хотіли б завдавати собі,— та й нікому іншому,— особливого клопоту. Хіба справедливо, що доля звела мене з такою незвичайною людиною, як Честер, який спекулює релігією, щоб мені дозолити, і класовою ненавистю, щоб міцніш мене до себе прив'язати?»

На думку про те, що доля чомусь вирішила саме мені завдати такої кривди, я просто скаженіла. Звичайно, лють моя виливалася перш за все на Честера. Він був такий нестерпний, як нестерпні нам люди, що намагаються приголомшити нас своєю моральною зверхністю. Що ревніше вони виявляють свої чесноти, то дужче їх ненавидиш.

І тепер, озираючись на прожиті з ним роки, я бачила: він украв у мене щастя; і, коли я не виявлю достатньої твердості й рішучості, він занапастить мені життя.

34

Багато хто й справді вірить і анітрохи цього не приховує, що для Честера я була якоюсь руйнівною силою; що я не лише «розбестила» його морально, але й привчила до розкошів та екстравагантності, пересварила з найближчими друзями й позбавила віри в бога, і що, як на правду, для нього було б куди краще, якби я сіла тоді у поїзд. Та все це чистісінькі вигадки, хоч узагалі не так то легко з'ясувати істину. Наприклад, цього разу ідея влаштувати мені розкішний «відпочинок» і обновити гардероб належала Честерові. Я такого й у думках не мала і найменше хотіла, щоб він залазив у борги до Гулда. Я нагадала тітоньці, що Гулд мене терпіти не може і що ми йому й без того чимало завинили. Однак Честер не схотів нічого слухати й того ж дня поїхав до Гулда.

На ту пору Гулд уже не раз позичав нам гроші. Під час війни він розбагатів на поставках м'ясних консервів, відкрив нову велику крамницю на головній вулиці Тарбітона і ще одну, значно більшу, в Лілмуті. Все, що в нього є,— казав він,— належить Честерові, гроші послав йому господь бог, і витрачати їх треба на славу божу.

Та останнім часом між ними ніби чорний кіт перебіг. Три місяці тому Гулд приголомшив своїх приятелів тим, що заручився з молоденькою, років сімнадцяти, служницею з сусідньої ферми, неписьменною,— вона насилу могла поставити підпис, та й то друкованими літерами,— і навіть бридкою; у неї було округле рум'яне обличчя, таке ж округле, опасисте тіло майже без шиї і товстелезні ноги.

Честер вважав, що те лихо звалилося на Гулда через його надмірну скромність, але, на думку тітоньки Леттер (згодом виявилося, що вона мала слушність), причина була у надзвичайній сором'язливості й покірності дівчини.

— Цей гусак Гулд,— казала вона,— один з тих бовдурів, що смертельно бояться жінок, недарма він такий брутальний з ними; тож він і вибрав собі оте дурне ягня.

Я бачила цю дівчину раніше (вона служила у тітоньки Леттер на одній з її невеличких ферм); прогулюючись за містом, я частенько заходила на ферму, де вона пригощала мене теплим молоком просто з-під корови. Мені тоді запало в пам'ять, що вона була на диво недорікувата. Притулившись повною щокою до коров'ячого живота (щока від цього зовсім розпливлась і закрила око, маленьке й без того,— вона мала зовсім крихітні блакитні, майже швабські оченята, справжні «щілинки»), вона виставляла на оглядини свої товстелезні стегна, обтягнені синім у горошок ситцем, а її червоні веснянкуваті руки так і ходили вгору та вниз. Та коли, знітившись, вона раптом всміхалась (її очі вже зовсім зникали), тепла хвиля радості затоплювала вашу душу, і ви мимоволі відчували до неї симпатію. Тому я не мала нічого проти їхнього шлюбу, навіть більше,— сподівалася, що Гулд хоч трохи «вилюдніє», і мені легше буде з ним спілкуватися, коли в нього з'явиться дружина, яку я зможу запрошувати в гості і з якою можна буде погомоніти хоча б про дітей та материнські турботи.

Але, як я вже казала, Честер заявив Гулдові, що той шлюб із нерівнею вилізе йому боком, і коли він тепер пішов до Гулда, вони посварилися ще дужче. Гулд кричав, що Честерів шлюб, яким він так пишався, зробив його загальним посміховиськом,— всі тільки й кажуть, що я наставила йому роги, а він, Гулд, переконаний: я тягну його за собою в пекло. Честерові теж урвався терпець, і він наговорив Гулдові чимало прикрого: він сам, мовляв, став притчею во язицех, дозволивши спіймати себе на таке тілище як Дейзі, у якої тільки й того, що молодість та багато сала.

Честер страшенно образивсь на Гулда і навіть підбивав друзів та знайомих не купувати нічого в його крамницях; либонь він і справді зашкодив його торгівлі принаймні на якийсь час. Гроші, щоб виплатити Гулдові борг і влаштувати мені «зміну декорацій», він позичив під чималу заставу в іншому місці, і цей новий

Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

0

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату
×