борг — понад тисячу фунтів стерлінгів — започаткував його подальші вельми значні фінансові труднощі. Те шикування у Джонсона мені було зовсім ні до чого. Але Честер дивився на цю подорож (куди він послав мене під наглядом тітоньки відразу ж як дістав гроші) як на процедуру мого «лікування».
І я, звичайно, зразу ж розгадала його план. Честер застосовував до мене свою улюблену тактику: «Відклади небезпечне на опісля».
Звичайно, багато людей відкладають на опісля яку-небудь неприємну справу,— лише тому, що не можуть наважитись вирішити її відразу, але Честер підніс це до життєвого принципу. Він міг навіть відмінити мітинг, щоб подивитись, «куди воно повертає», і почекати, доки його конкурент припуститься якоїсь помилки.
Звичайно, все це мене ще дужче розгнівало, і я сказала собі, що його викрути шиті білими нитками й не можуть змінити мого почуття, глибокого й щирого, а тим паче не перекреслять того, що сталося в саду.
35
Несподівано виникла ще одна обставина, яка все набагато ускладнила. Я почала підозрювати, що завагітніла (а строки не полишали сумніву, що завинив тут не хто як Джім), і хоча таке відкриття спершу мене прикро вразило (я зайвий раз переконалась, яку впорола тоді дурницю, повернувшись з вокзалу), воно вирішувало проблему остаточно й безповоротно. «Отже,— думала я,— відступати нікуди; тепер Честер не зможе мене затримувати».
Відтоді розкіш, до якої мені раніш було байдуже, почала на мене безумовно впливати (я знаю, що то був Честерів розрахунок, та мені вже було однаково, я почувала тільки, яка я нещасна). Вона впливала на мене, ніби наркоз перед операцією. Я згадую готель Джонсона навіть не як тюрму, де мені було страшенно тяжко (настрій день у день гіршав, бо я переконувалася, що мої підозри небезпідставні), а швидше як жахливий сон, у якому мені приснився палац, де я змушена виконувати ритуал холодного, величного страждання.
І хоч я ніколи ще не почувалася такою пригніченою, життя все одно здавалось мені трохи стерпнішим від того, що тягар цей я гордо несла по встелених килимами покоях (та ще й у нових пишних туалетах — Честер доручив тітоньці накупити мені дорогого ганчір'я, і я вирішила не заперечувати; вона, як і раніше, була зі мною дуже тактовна й мила, хоч як нелегко їй це давалося), повз численні свічада, звідки на мене дивилась аж ніяк не великомучениця, а жінка в ошатній сукні, яка надзвичайно їй пасувала; а якщо у неї під очима й залягли тіні, то очі від цього ставали тільки виразнішими.
Складалося враження, ніби м'які килими, оксамитові штори та шовкові накидки на диванах та кріслах не тільки приглушують кроки й голоси, але й притлумлюють почуття. Мені було боляче, ніби про себе раз у раз нагадував хворий зуб; його відчуваєш, а проте він уже не хапає за живе.
Та вже за тиждень я почала «реагувати на оточення», як кажуть про хворого, коли він приходить до тями й починає нудитись, не маючи як згаяти час. Я переглядала у ліжку ранкову газету (щоправда, вельми задумливо й засмучено), а за сніданком жваво обмінювалася з тітонькою останніми новинами з Африки чи Китаю; я вже знову починала відчувати те, що всупереч моїй волі завше втовкмачували мені Честер і тітонька Леттер: ми потрапили у самісінький буревій історії, і лише легкодуха нікчема у такі часи може закривати очі на реальність.
Перебування в готелі Джонсона, безперечно, зробило мене «розважливішою». Нема нічого дивного в тому, що багаті люди найчастіше бувають розсудливі. Бо й справді, навряд чи можна бути розсудливішим за моїх родичів кузена Слептона та Коннібера.
І коли одного чудового ранку звідкись раптово виринув Честер (тітонька вмить щезла, пославшись на «одну надзвичайно важливу справу»), я зустріла його, як давнього знайомого.
І навіть не комизилась, коли він запропонував мені прогулятися по Бонд-стріт і купив мені ще одну вельми дорогу сукню. Я вже знала, що Честер не любить, коли відмовляються від його подарунків, він тоді починав одразу бозна-що підозрювати, розглядав мою відмову як особисту образу. Він, очевидно, вважав, що коли я «леді», то мушу любити, щоб зі мною панькались, а надто — щоб витрачалися на мене.
Честер, якщо вже пішло на правду, й сам був не від того, щоб часом широко розмахнутись. Він хоч і не кидав грошей на вітер, як Джім, котрий ніколи про них не думав, але таки любив, щоб кишеня в нього роздималася від банкнот і можна було при нагоді трусонути капшуком, почуваючи себе такої миті королем.
Тим-то я й не відмовилась від сукні. Я подумала: «Такий у нього задум, і не варт сперечатися з ним через дурниці».
Я вже бачила, що наші взаємини стали зовсім іншими. Все, що з нами трапилося, відійшло кудись убік; я хочу сказати, що на це можна було вже дивитись ніби збоку, ніби це сталося з кимось іншим, а при такому куті зору не так уже й важко погодитись з деякими речами, та й обмірковувати все набагато легше.
Я навіть жаліла Честера й думала нишком, дивлячись на нього: «Ну й бідолаха!.. Він собі щось планує, розставляє пастки, кидає на вітер такі гроші — і для чого? Аби лишень удовольнити мене й тим самим зв'язати мені руки. Цікаво, як він зреагує, довідавшись, що я вагітна від Джіма і що йому таки доведеться дати згоду на розлучення!»
36
А Честер, очевидно, вже й не сумнівавсь у своєму тріумфі. Я впіймала в нього на обличчі доволі характерний вираз,— коли він стояв перед моїм кріслом, дивлячись на мене згори вниз. Такий вираз бував у нього, коли він виряджався на мітинг давати бій супротивнику,— вираз людини, впевненої в своєму успіхові, рішучий і переможний: а коли він ішов кімнатою до дзвоника (у готелях Честер неабияк любив демонструвати владу й просто обожнював розпікати обслугу), увесь його промовистий вигляд (у ньому й справді було щось левине — ноги, постава, хода,— він ніби ніс самого себе) наче говорив: «Усі ви надто високо несетеся, вельможні пані та ваші прихвосні,— нічого, я вам покажу, ви в мене потанцюєте!»
Отож я вирішила, що поговорю з ним одразу ж, як упевнюсь у своєму новому стані. Але так випало, що саме того вечора він був зі мною вельми галантний. Честер умовив мене одягти його найулюбленішу й найдорожчу сукню з тих, що він недавно мені придбав,— хоч я й не хотіла,— надто вона була пишна (йому подобалися на мені яскраві кольори, через що дехто небезпідставно закидав йому вульгарний смак) й надто декольтована, особливо для обіду удвох, у готелі, сам на сам; і коли я зійшла вниз, він сказав:
— Люба моя, я ніколи не бачив тебе такою чарівною,— погодься, ми вибрали саме те, що слід,— сукня просто розкішна, а ніби така простенька («простенькою» вона була як для Тарбітона: на ті часи в Екзетері сукні прикрашали шлярками й воланами). Але, звичайно, матерія таки добряча, що то значить макфілдський шовк, ні з чим його не порівняєш — чисто натуральний, без жодної домішки. Так, чудово, чудово... Головне,— тобі дуже до лиця, я вже не кажу про гармонію та шляхетність ліній,— на це мимоволі звертаєш увагу.
Аби ж він тим хотів тільки сказати: «На тебе в цій чудовій сукні, за яку я заплатив такі великі гроші, зверне увагу кожен», а то ж ще й повчав мене (чи принаймні намагався повчати), що простота, чистота, шляхетність та всі інші чудові якості і, можливо, навіть британський шовк (у якому нема підробки, як у тих товарах, що їх привозять здалеку й накладають на них мито) — ідеал прекрасного, і, щоб досягти цього ідеалу, я маю поводитися взірцево.
Ця несподівана спроба прочитати мені мораль (минуло вже понад місяць відтоді, як він ото демонстративно молився у мене на очах) здивувала й навіть розсердила мене: я вже відвикла від такого. До того ж якщо вже я була для нього такою цінністю, то цілком слушно сподівалася,— принаймні мала підстави сподіватися,— що він поведеться зі мною трохи дипломатичніше. Та як там не є, я спалахнула й сказала (щоправда, стиха: неподалік був офіціант),— так, сукня справді чудова, але сама я зовсім не почуваю себе чудово з причини, про яку він, очевидно, вже здогадується. Отже, зволікати далі не можна. Якщо вибори знову перенесуть на пізніше, мені незручно буде й на люди показатись.
Честер у ту хвилину їв шоколадний пудинг, від якого, я знала, йому болітиме живіт (але тоді взаємини в нас були такі, що сказати йому про це я не могла), заговорив, ніби зовсім не почув моїх слів:
— Бетвел і справді капосний виборчий округ, фермери з гір — народ своєрідний. Нинішнього члена
