Бідна жінка крутить задом,
В'ється, рветься, а ті б'ють!
Далі шарпнула щосила,
Півхвоста в леду лишила
Та й шмигнула в божу путь!»
А на се Микита ґречно:
«Так, се правда, безперечно,
Лиш крихітка в ній брехні!
Непотрібно, Вовче, тільки
Всю захланність свої жінки
Ти приписуєш мені.
Будь вона порядна й чесна,
Швидко б хвіст з води піднесла,
Мала б рибу й хвіст увесь.
Та вона мов оцапіла,
Став весь виловить хотіла,
Ще й на мене жалуєсь».
Збір увесь зареготався,
А Неситий аж стікався,
Під собою землю гриз.
«Га, поганець! - крикнув лютий.-
Ось як він вертить і крутить.
Щоб невинним все був Лис!
Та не дочекаєш, клятий,
Нас усіх на сміх підняти!
Підлих справок твоїх - тьма,
Ну, скажи, там при криниці
Чи була вина Вовчиці,
Чи твоя лиш злість сама?
При цімброваній криниці
Висіли два відра з криці
На валу на ланцюзі.
Лис води хотів напиться -
Скік в відро, щоб вниз спуститься
Друге ж звисло на версі.
Ну, п'є воду і смакує
І нараз собі міркує:
«Боже, що се я вчинив?
Вниз я з'їхав, але вгору
Хто ж мене підтягне впору?»
Бідний з жаху аж завив.
Треба ж тій біді лучиться,
Щоб той плач його Вовчиця
Вчула, йдучи бережком.
До криниці зазирає…
«Лисе, що там є?» - питає
Своїм ніжним голоском.
Лис мій сквапно забалакав:
«Ах, тітусю, риби, раків
В тій криниці осьде гук!
Півгодини тут лапаю,
Піввідра вже ось їх маю
Та й наївсь, неначе струк!
Жаль, що стільки їх ся лишить!
Влізь в відро, що тамка висить,
Та й до мене їдь униз!
Наїсися, ще й додому
Купу занесеш старому!»
Так брехав їй хитро Лис.
Ну, а се вже вам не тайно,
Що Вовчиця, як звичайно,
Страх голодная була.
Як про рибу й раки вчула,
Зараз у відро стрибнула
Та й з ним шусть! униз пішла.
Вниз пішло відро Вовчиці,
Вверх пішло зо дна криниці
Те відро, де Лис сидів.
«Ну, тітусю, будь здорова!
Я спішу до Магерова! -
Крикнув Лис, як вверх летів.-
Славну ти вдала драбину:
Я йду вгору, ти вдолину;
Так-то в світі все ведесь.
Риб там не знайдеш, небого,
Та подумать можно довго,
Як дістаться вгору днесь!»
Вчула жінка річ лайдацьку;
Страх такий напав бідачку,
Що аж сперли в бік кольки.
Втім з відром у воду впала,-
То завила, застогнала,
Аж піднеслися бульки.
Вчули люди крик Вовчиці,
Позбігались до криниці;
Мислите, що хоть один
Змилувавсь, хтів поміч дати,
Що є жінка й дітям мати?
Ні, в їх руки впав, то гинь!
«Вовк в криниці! Вовк в криниці!
За лошата і ягниці
Відплатім йому тепер!
Витягайте осторожно.
Але бийте, скільки можно,
Щоб нам зараз тут умер!»
Ну, подумайте, вашеці,
Що там діялось в їй серці,
Як ті вверх її тягли!
Там внизу вода, потопа,
