А вверху зо двадцять хлопа,

А з палками всі були!

Лиш на світ вона вказалась,

Як не знімесь лускіт, галас -

Б'ють, товчуть, мов околіт!

Бідна знітилась в відерці,

А тут вже розпука в серці

І в очах померк їй світ.

Сил їй додала тривога:

Скочила з відра, небога,

В найгустіший стиск палиць:

Навіть в казці не сказати,

Кілько їй пришлось набрати

Суковатих паляниць.

Як вона спастися вспіла

І жива з їх рук убігла,

Сього вже не знаю я.

Се, брехуне ти огидний,

Твій був поступок єхидний,

Справка підлая твоя!»

«Ой Вовцуню, коб ти знав,

Як то я їй дякував

За той вчинок милосердний,

Що дала собі накласти

Те, що правно мало впасти

Та на мій хребет мізерний!..

Благородная Вовчиця!

Вчинком тим ти б міг гордиться.

Є заслуга тут моя…

А при тім вона, нівроку,

Суковатого оброку

Знести може більш, ніж я!»

Так-то Лис з Вовчиці кпився.

Всі сміялись, Вовк казився.

«Брехо! Митко! - він кричав.-

Най кордюк язик твій сточить!

Як ти все в живії очі

Біле в чорне пробрехав!

Але ні, не язиками,

А зубами і руками

Будем биться! Най умру,

А тобі, брехуне, вбійце,

Зраднику і кровопійце,

Хавку клятую запру!»

Крикнув Лис: «Ти, грубіяне!

Думаєш, що лайка стане

Латкою на честь твою?

В лайці ти міцніший, синку,

А як хочеш поєдинку,-

То почуєш, як я б'ю!»

«Ну, досить тих сварів! Годі!

Чортзна-хто з вас прав, хто злодій!

Вставши з трону, цар сказав.-

Завтра рано бій остатний

Вкаже, хто лихий, хто вдатний.

Ось вам проба ваших прав!»

*** ____________________

(* Дзеркало)

ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА

Рано сонечко схопилось,

У росі перлистій вмилось

І сміється, не пече…

Лис Микита ще любісько

Спить, розлягтись на все ліжко,

Втім, хтось штурк його в плече.

«Гей, ти, спюху, час вставати!

Зазирає день до хати;

А ти знаєш, що за день?

Він рішить, чи до побіди

Ти дійдеш, чи смерть і біди

З бою винесеш лишень!»

Так при ліжку Лиса ставши

І його за руку взявши,

Малпа Фрузя прорекла.

Всю ту ніч вона не спала,

Все за Лисом промовляла,

Де в кого лише могла.

Буркнув Лис крізь сон гнівливо,

Та, протерши очі живо,

Коло ліжка Малпу вздрів.

«Фрузю, ти се? - скрикнув втішно

З ліжка схопився поспішно.-

З чим же бог тебе привів?»

Фрузя каже: «Ах, Микито,

Що колись було прожито,

В мене з тямки не зійде!

Бо жіноче серце любить

Вічно того, хто нас губить,

Навіть вдячності не жде.

Вы читаете Лис Микита
Добавить отзыв
ВСЕ ОТЗЫВЫ О КНИГЕ В ИЗБРАННОЕ

1

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.

Отметить Добавить цитату