наполовину висунувся з люка, сторопіло вдивляючись за обрій: що ж там таке?
Цього й чекали деміївці. Вони одним махом вихопили танкіста. Той і слова не встиг мовити, як уже лежав, приголомшений ударом міцного кулака. З кулеметником покінчили всередині танка…
— Мартине, — звернувся Давид до ІПумила, бійця з третьої підводи, — ти ж був шофером, спробуй зрушити з місця цю черепаху, а я подамся в башту до кулемета…
Мартин всівся попереду, роздивився — нічого складного. Тут простіше, ніж в автомобілі. Натис ногою на педаль, дав газу, рвонув на себе важіль — машина сіпнулася і слухняно загуркотіла важкими гусеницями.
Об'їхали переднього танка й розвернулися перед ним впоперек.
Чи той екіпаж був обачнішим, чи, напевно, зрозумів, що потрапив у небезпеку, але, хоча машина й зупинилась, з неї ніхто не виходив. Тоді Суходіл з кількома хлопцями скочили на башту і взялися багнетами зривати кришку люка. Та марно.
— Виповзай! — закричав Суходіл. — Бо вщент рознесу гранатою!
Усередині зашаруділо, заскрипіло, знову заторохтів мотор, і машина поволі позадкувала.
— Нам цього не взяти, — вигукнув Суходіл, — треба його підірвати.
Відбігли на кілька метрів, одночасно метнули три гранати під танка. Гусениця обвисла і стала поволі слатися на землі. Танк перехилився і закляк.
— Тягни до своїх! — крикнув Шумилові Суходіл, а сам разом з Новиченком та Олексою Рузяком поповз, ховаючись за танком, якого щойно захопили, до шляху.
Мартин Шумило перетнув тракт, об'їхав танком валку з правого боку, по дорозі розігнав ворожих стрільців, що позалягали у видолинках, і рушив прямо на позиції денікінської артилерії.
Грімкотливе сталеве чудовисько, огорнуте сизою хмарою диму, навально наповзало на гармати. Настрахана обслуга вискочила з окопів та й дременула — хто куди.
Давид лише встигав брати на приціл кулемета переполоханих артилеристів…
На спостережному пункті Пальчевського теж зчинилась паніка. Полковник, тільки-но збагнув, що танк потрапив до рук червоних, забігав по окопу, радячись з офіцерами, що ж робити далі.
Повернувся з погоні Дзюба. Тут же підійшов прапорщик Паливода. Примітивши його, Пальчевський кинув охриплим голосом:
— Прапорщик, мерщій за підмогою!
Танк, який насувався на позиції артилерії, раптом випустив коротку цівку густого диму й зупинився.
Можливо, Мартин Шумило, все-таки був не досить обізнаний з машиною, а може, й сам по собі зіпсувався мотор — хтозна. Тільки він як зненацька змовк, то що вже Мартин не робив, а машина з місця не рушила.
Пальчевський, помітивши, що танк вийшов з ладу, подав команду оточити його.
Десятків зо два солдатів, забігши з боків, обступили танка. Почали щосили молотити в залізні борти прикладами. Потім хтось приніс каністру гасу, хлюпнули ним по башті, кинули сірника, і взялася полум'ям залізна фортеця. І тої ж миті всередині пролунав вибух. Танк сколихнувся й осів. Екіпаж Давида Цигана підірвав себе гранатами…
Білогвардійці з правого флангу знову пішли у наступ на загін Устименка. А в Трохима Казимировича — жодної стрічки з набоями. Він залишив на возі охололого «максима», затис у руках дві останні гранати й скотився у рівчак до тих, хто ще був здатний чинити ворогові опір:
— Хлопці! Приготуватись до рукопашного!
Ніхто й звуку не зронив. Кожен мовчки думав про єдине: може, цей бій буде для нього останнім…
ВАСИЛЬКО ШУКАЄ ДОПОМОГИ
Василько по гупоту копит чув, як швидко наближаються до нього козаки, але жодного разу не оглянувся, бо боявся злетіти з коня. Лише б швидше відірватися від переслідувачів, першим домчати до лісу, а там — хай шукають у гущавині. Чалий з розгону вскочив під навислу хвою, колючі голки болюче шарпнули хлопця за вуха, та серце вже повнилось радістю:
Втік! Втік! Кілька куль свиснуло осторонь — і все затихло…
Ліс невдовзі скінчився, і промені сонця заграли довкола. Василько зупинився, примружившись, роздивився довкола.
Вдалині забіліли стінами будинки.
«Хоча б на білих не натрапити», — подумав Вів, обережно під'їжджаючи з поля до першої вулички, оточеної густим вишняком.
Поминув три-чотири хати. Люди наче вимерли — ні в дворі нікого, ні на вулиці.
Василько виїхав на майдан. Біля тину — колодязь. Збоку щось дзенькнуло. Василько аж здригнувся від того звуку. Але тут же й заспокоївся: з двома відрами на коромислі до колодязя наближалася літня жінка.
— Червоних немає в селі, тітко? — здалеку запитав хлопчик. Жінка сердито поглянула на нього, зняла з плечей коромисло, випросталась і гукнула дзвінким голосом:
— Шибеник ти паршивий, тобі до червоних закортіло? Витри під носом і мерщій до матері!
Василько мерщій погнав коня подалі від такої сердитої тітоньки.
«Кудись і сам виїду, — вирішив він, — а там і натраплю на тих, кого шукаю».
Василько помчав по кривій вуличці. Ледве не збив порося, яке грілося посеред шляху. Воно з вереском кинулося з-під ніг. Побачивши кількох дітлахів, Василько хотів було зупинити коня, перепитати в них, чи нікого тут не бачили, та, навчений зустріччю біля колодязя, передумав.
Він швидко поминув останні хати. Розступилися вишневі сади. Попереду заблищала річка, оточена високим, ще зеленим очеретом.
Недалеко від містка, на березі річки хлопчик побачив табун коней. Василько приставив до очей козирком руку, придивився пильніше і мало не закричав від радощів: на кашкетах коноводів — червоні зірочки! Сміливо під'їхав до берега, скочив з чалого, і той негайно побрів у воду.
— Звідки взявся, козаче? — спитав високий червоноармієць з засмаглим обличчям.
— Мені, дядечку, до командира треба! — хвилюючись, промовив Василько.
— А що трапилося, синку? — почув Василько позад себе. Оглянувся — до нього підходив присадкуватий чоловік. На грудях — блискучі ремені, на поясі — маузер. «З усього видно, найстарший», — відразу ж вирішив Василько і похапцем став розповідати йому про загін Устименка, про нерівний бій, який нині ведуть деміївці…
— Командир загону послав мене розшукати червоних, щоб вони визволили наших з біди, — вів далі Василько. — Білих дуже багато…
— Далеко звідси? — уважно вислухавши хлопчика, запитав командир.
— Кілометрів десять, за лісом, — вказав рукою в бік Чернігівського тракту Василько.
— Через п'ять хвилин усім бути готовими до походу!
Напоївши чалого, Василько вивів його на берег…
