Філіп пильно подивився їй в очі:
— Так-так. Ви й справді не лукавите.
— Я ж кажу, що ви помиляєтеся.
— Ні, кузино, все не так просто. Може, свідомо ви не збиралися провокувати мене, але десь у глибині душі вам дуже хотілося, щоб я запропонував вам своє кохання.
— Кохання, кажете? — мовила вкрай збентежена Ізабелла. — А вам не здається, що ви надто широко трактуєте це слово? Коханням не можна розкидатися направо й наліво. Але ви, схоже, освідчуєтеся в коханні всім жінкам, яких хочете звабити.
— Та ви, бачу, змовилися з Бланкою! — з невдоволеним зітханням зауважив Філіп.
Ізабелла всміхнулася:
— Тепер зрозуміло, чому ви так образилися на кпини Марґарити й Фернандо. У мене відразу виникла підозра, що ви спіймали у Бланки облизня.
Тепер надійшла черга червоніти Філіпові. Проте він швидко опанував себе і парирував:
— Раз ви такі проникливі, принцесо, то чи не скажете мені, чому ваш двоюрідний брат Ерік[42] дивиться на мене так, ніби зараз я зваблюю його дружину. Здається, він безнадійно закоханий в одну відому нам даму, яка зовсім не поспішає відповідати йому взаємністю.
— Вона заміжня, — заперечила Ізабелла, проте в її голосі чулася невпевненість.
— А то біда! Це ж не заважає їй загравати з Гамільтоном.
Ізабелла здивовано глянула на нього:
— Про що ви кажете, кузене?
Її подив був такий щирий, що Філіп навіть розгубився.
— Невже я щось наплутав? Чомусь я був певен, що це на ваше прохання кузен Ерік виклопотав для барона запрошення до Кастель-Бланко.
— Так, на моє. Але я тут ні до чого. Про цю послугу мене попросила кузина Іверо. Зараз вона не в ладах з Марґаритою, недавно вони посварилися…
— Я знаю, — кивнув Філіп. — Через її брата.
— Атож. Тому Гелена не хотіла сама звертатися до Марґарити і попросила про цю послугу мене. Ну, а я переадресувала її прохання кузенові Еріку, який добре знає Гамільтона ще з балканської кампанії.
— Зрозуміло, — сказав Філіп, а після короткої паузи додав: — І все ж дивно.
— Що?
— Мені здавалося, що кузина Гелена всерйоз захоплена Ґастоном д’Альбре.
Ізабелла зневажливо пирхнула:
— Ой, облиште! Якщо Гелена кимсь і захоплена, то це своїм братом. А що стосується Ґастона д’Альбре, то хіба можна сприймати його всерйоз, коли він сам несерйозний? Ви вже даруйте мені за прямоту, та в мене склалася вельми неприваблива думка про вашого друга. Він грубий, украй вульґарний, настирний, до того ж хтивий і любострасний, як березневий кіт.
— В самісіньке яблучко, — посміхнувся Філіп. — Такий наш Ґастон. Швидко ж ви його розкусили!
— До речі, — сказала Ізабелла, трохи повернувши голову. — Ще про одного вашого друга. Здається, пан де Шатоф’єр переміг.
Філіп насилу відвів очі від її гарної шиї, що плавно переходила в округлу лінію оголених плечей, і поглянув у тому ж напрямку, куди дивилася Ізабелла. Останній з пияків — противників Ернана щойно відключився, і тепер Шатоф’єр приймав привітання від Марґаритиної компанії. Він стояв, гордо розпроставши плечі й випнувши груди, і, відчутно похитуючись, тримався за спинку свого крісла.
— Матір Божа! — вражено мовив Філіп. — Таж він п’яний!
— Певна річ, — сказала Ізабелла. — Хіба він може бути тверезим після такої хвацької пиятики?
— Е ні, принцесо. Ви просто не знаєте Шатоф’єра. Ні з того ні з сього він ніколи не п’яніє. Якщо він п’яний, то має на це вагомі підстави.
— Ви не жартуєте?
— Аж ніяк.
Тим часом Ернан взяв в обидві руки два наповнені вином келихи і непевною ходою рушив через весь зал до Філіпа.
— Могутній та грізний сеньйор Ернан де Шатоф’єр, ґраф Капсірський, — загорлав він, досить вдало копіюючи головного герольда турніру, — викликає на поєдинок могутнього та грізного сеньйора Філіпа Аквітанського, принца Беарнського, верховного сюзерена Мальорки і Мінорки… е-е… ґрафа Кантабрії та Андор-р-ри! — Це останнє розкотисте ґасконське „р-р-р“, що аж пророкотіло під стелею зали, викликало в присутніх черговий напад гомеричного реготу.
— Невже він грає? — з сумнівом промовила Ізабелла. — Надто вже природна його поведінка, жодного натяку на гру.
— Я думаю, — припустив Філіп, — що в разі потреби він просто дозволяє хмелю вдарити собі в голову. Але скільки б він ні випив, ні краплі здорового глузду не втрачає — за це я ручаюся.
Підійшовши до них, Ернан поставив обидва келихи на стіл і гепнувся в сусіднє крісло.
— Ну то що, государю, позмагаємося?
— Не заперечую, — відповів Філіп, відчувши нагальну потребу дозаправитися. Він узяв до рук один з принесених Ернаном келихів, зробив невеликий ковток і запитав: — Що скоїлося, друже? Чому ти п’яний?
Шатоф’єр кинув швидкий погляд на Ізабеллу і, зберігаючи п’яний вираз обличчя, але цілком тверезим голосом заговорив:
— Слухай мене уважно, Філіпе… І пий, пий, не дивись на мене так… І ви, пані, також — зробіть вигляд, що я верзу вам якусь дурницю… Так от, Філіпе, зараз я відключуся, а ти за годину-півтори повертайся до себе. Нам треба поговорити. Зрозумів?
— Так. Але що…
— Про це пізніше. Одне скажу: справа серйозна… Гм, гаразд. Щойно мені стало відомо, що твій брат Робер плете проти тебе змову. Але не турбуйся — я тримаю ситуацію під контролем… І ще раз повторюю: за годину, щонайбільше за півтори, я чекаю тебе в твоїх покоях. — Він знову поглянув на Ізабеллу. — Ну, гаразд. Крайній термін — друга попівночі. Якщо за чверть на третю тебе не буде, я тобі голову відірву. Второпав?
— Так.
— А вас, пані, — звернувся він до Ізабелли, — переконливо прошу тримати все почуте вами в таємниці.
— Безумовно, ґрафе, — кивнула вона.
— От і добренько! — Ернан одним духом осушив свій келих і п’яно заволав: — Де вино, хай йому біс? Де поділися слуги? Гей ви, свині ліниві, несіть ще вина.
З цими словами він пожбурив келиха в найближчого лакея, важко відкинувся на спинку крісла, умиротворено заплющив очі, і за кілька секунд з його горлянки вирвалося потужне хропіння, яке збурило новий сплеск веселощів в оточенні Марґарити.
— Віднесіть пана ґрафа до його покоїв, — звелів Філіп двом лакеям, що прибігли на зчинений Ернаном ґвалт. — Ні-ні, покличте третього — удвох ви його впустите… А для певності візьміть ще й четвертого.
Коли чотири лакеї винесли непритомного Шатоф’єра з бенкетного залу і сміх товариства вгамувався, Ізабелла запитала у Філіпа:
— Він що, справді заснув?
— Схоже на те. Але за півгодини він прокинеться і буде свіженький, як огірочок.
— Дивний у вас друг!
— Дуже дивний, — погодився Філіп. — І надзвичайно охочий до драматичних ефектів.
— Це ви про його останню витівку?
Філіп мовчки кивнув.
— До речі, — сказала Ізабелла. — Ваш брат Робер справді інтриґує проти вас?
— Сумніваюся. Для цього він занадто простий і прямолінійний. У порівнянні з ним навіть Сімон де Біґор може здатися ґенієм.
