чім річ, кузино? Хіба ви не хочете трохи посидіти зі мною, побалакати.
— У мене нема настрою, Філіпе.
— Так буде. Я миттю поліпшу ваш настрій.
Бланка заперечно похитала головою:
— Це виключено, кузене. Будь ласка, йдіть.
Філіп зобразив на своєму обличчі вираз глибокого збентеження.
— Атож, розумію, розумію. І всіляко препрошую за свою нездогадливість.
Бланка здивовано поглянула на нього, запідозривши якусь каверзу:
— Про що ви? Я не…
— Все гаразд, забудьмо про це. Я ще раз перепрошую. Зважте, що сьогодні я добряче напідпитку. Сп’яну пішов за вами, не здогадавшись, що ви просто хотіли відлучитися на хвильку. Звісно ж, я зачекаю на вас тут.
Її щоки спалахнули густим рум’янцем. Вона рвучко розчинила двері і гнівно вигукнула:
— Заходьте, щоб вас покорчило!
З самовдоволеною усмішкою Філіп уклонився їй:
— Тільки після вас, пані.
Вони проминули вузький передпокій і ввійшли до невеликої затишної кімнати, що правила за будуар. Незважаючи на те, що Бланка провела в своїх нових покоях лише одну ніч, вони здавалися цілком обжитими і вже пахли своєю хазяйкою — в повітрі витав тонкий, приємний аромат жасмину, яким завжди пахло від Бланки і від усіх її особистих речей.
Двері, що вели до сусідньої кімнати, прочинилися і в щілину просунулася голова Коломби, Бланчиної покоївки. Побачивши свою пані з чоловіком, вона вмить сховалася.
Бланка влаштувалася на невеличцій канапці в кутку кімнати і жестом указала Філіпові на крісло, що стояло неподалік. Філіп машинально сів, не в змозі відвести від неї захопленого погляду. Він милувався її витонченими, ґраційними рухами, живою мімікою її обличчя, тим, як вона сідає й сидить, — він милувався нею всією. Бланка була одягнена в чудову сукню з золотої парчі, яка вдало підкреслювало її природну привабливість, перетворюючи її з просто гарненької на сліпучу красуню. Філіп відчув, що починає втрачати рештки своєї тверезості.
— Здорово я зіграв на вашій делікатності, еге ж? — лукаво всміхаючись, сказав він. — Між іншим, ви знаєте, як називає вас Марґарита? Сором’язливою до непристойності, ось як. І вона має рацію. Часом ви самі заганяєте себе в глухий кут. Це ваше вразливе місце, і я буду не я, якщо не відшукаю тут лазівки до вашої спальні. Оце зараз я міркую над тим, у чому б такому
— Припиніть, безсоромнику! — обурено перебила його Бланка. — Негайно припиніть!
Цієї самої миті з Філіповою головою щось сталося — мабуть, далося взнаки випите в шлюбних покоях вино, — і вона геть замакітрилася. Через те він зовсім перестав думати над тим, що каже, і, відповідно, ще швидше зателіпав язиком:
— А чому „припиніть“? Чи не можна коротше: „припини“? Так буде різкіше, влучніше, вагоміше… і значно інтимніше. Що ти все викаєш та викаєш? Добре ще коли ми на людях, але сам на сам… Чорт забирай! Ти ж моя троюрідна сестричка. Навіть більше, ніж троюрідна, майже двоюрідна — адже мій дід і твоя бабця були двійнята. Близнюки до того ж. Ну, зроби мені ласку, любонько, називай мене на ти.
Бланка мимохіть усміхнулася. Ця пісенька була їй добре знайома. Щоразу підвипивши, Філіп з гідною кращого застосування наполегливістю починав допитуватись у неї, що ж заважає їм бути на ти.
— Ні, Філіпе, — рішуче похитала вона головою. — Нічого у вас не вийде.
— Ваша високість вважає мене недостойним? — їдко довідався Філіп. — Ще б пак! Ви ж, пані, дочка і сестра кастільських королів, а я — лише онук короля Ґаллії. Мій рід не такий знатний, як ваш, а мій предок Карл Байстрюк, як це видно з його прізвиська, був незаконнонароджений… Ха! Чорти лисі! Адже ж він і ваш предок! Ми обидва належимо до одного сонмища покручів…
— Філіпе!…
— Ми з тобою одного поля ягоди, люба моя, — вів далі він, чимраз дужче збуджуючись. — Ми просто зобов’язані бути на ти. І ніяких заперечень я не приймаю.
— Ну, а потім ви зажадаєте, щоб ми… зблизилися, так? — сказала Бланка. — Мовляв, якщо ми з вами на ти, то й наші стосунки, як ви висловлюєтесь, мають бути „на належному рівні“.
Філіп демонстративно ляснув себе долонею по голові.
— Ага! От у чім заковика! Не потерпайте, кузино, це легко виправити. Ми можемо спершу зблизитися і лише потім перейти на ти.
З цими словами він одним стрибком пересів з крісла на канапу поряд з Бланкою, ніби ненароком обняв її за стан і пригорнув до себе.
— Що ви робите, нахабо! — вигукнула Бланка, відчайдушно пручаючись. — Що ви…
— Як це що? Йду на зближення, — з незворушним виглядом пояснив Філіп, проте очі його гарячково блищали. Він відкинув з її лоба непокірне пасмо волосся і ніжно поцілував його. — От ми і зблизилися… Гм. Принаймні частково.
— Свиня! Нахаба!
— А ви нечема.
— Та невже?!
— А хіба ні? — вдав із себе здивованого Філіп. — За ким, світло душі моєї, я упадаю останні три тижні? Ясна річ, за вами. І що ж у відповідь? Мене не помічають! Ради кого я відіслав пана де Монтіні до Рима — шкода, що не до Пекіна? Зрозуміло, ради вас…
— Ах! — саркастично мовила Бланка. — Виявляється, це робилося виключно для мого щастя!
— Атож. Він відчутно заважав нашому коханню.
— Так, так, так…
— А у відповідь ви образилися на мене.
— Гай-гай! Яка чорна невдячність з мого боку! — Вона зробила ще одну, втім, безуспішну спробу вирватися з його обіймів. — А я ж бо мусила відразу ж кинутися вам на шию.
Філіп поважно закивав з задоволеним виглядом пастиря, чий безпутний прихожанин врешті вирішив узятися за розум.
— Отже, ти усвідомила свою провину. Що ж, відрадно… А чи розкаюєшся ти?
— Розкаююся? — щиро обурилася Бланка. — Це вже занадто! Може, мені ще стати навколішки і попросити у вас пробачення?
— Гм… Взагалі непогана ідея.
Згадка про коліна викликала у Філіпа ланцюжок тривіальних асоціацій, що спонукали його до активних дій. Лівою рукою він зробив блискавичний випад униз з явним наміром задерти її спідниці, але Бланка ні на мить не втрачала пильності. Вона відразу хвицнула його ногою і дала йому дзвінкого ляпаса — він відчув себе на сьомому небі від блаженства.
— Безсоромний нахаба! Хтивий самець! Огидний збоченець!
З двома першими характеристиками Філіп, очевидячки, був згоден. В кожнім разі, проти них він не мав особливих заперечень, чого не можна було сказати про останню, яка дуже засмутила його.
— Я збоченець? Що ви таке кажете, Бланко?!
— А ні? Як бо інакше називати вас після тих ваших порад панові де Шеверні? — Бланка аж здригнулася на згадку про те, щo Філіп нарадив Ґабріелеві, покидаючи спальню молодят. — Бідолашна Матільда!
Філіп сторопів. Він випустив Бланку з обіймів і, широко розплющивши від подиву очі, в мовчазній розгубленості дивився на неї, мовби не ймучи віри своїм вухам.
— О, Боже!… — нарешті промимрив він. — Бланко! Що ти знайшла огидного, а тим більше збоченницького, в тих моїх порадах? Визнаю, вони були занадто відверті, дуже нескромні, і я, мабуть, учинив негарно, давши їх Ґабріелеві в присутності Матільди й інших жінок. Але називати мене огидним збоченцем… Чорти лисі! — Він схопив Бланку за плечі й хапливо заговорив, пронизуючи її наскрізь полум’яним поглядом: — Ти мене вбиваєш, серденько! Досі я гадав, що Нора була найдрімучіша невігласка з усіх знаних мною жінок, на тебе я навіть подумати не міг — адже ти в нас така розумниця, така вдумлива й розсудлива. Я
