— Не бачу різниці. Курка, паростки сої, гриби мун, глютамінат натрію.
— У мене трохи більше грибів, — Яспер приглядався до пошаткованих овочів.
— Тому ти й заплатив більше.
— На цілих сім злотих. Не знаю, чи це вигідна оборудка.
їмо далі. Раптом Яспер відірвав погляд від тарілки.
— Що ти робиш завтра ввечері? Коли смеркне?
— Ти мені скажи, — кинула я фразою з фільму.
— Ми могли б зустрітися?
— Звісно. — «Оце ідеальна гідеса. До послуг двадцять чотири години на добу. Не задає жодних питань».
— Напевно, ти хочеш знати, чому коли смеркне?
— Шеф платить, шеф замовляє музику.
— Бачиш, Малино… Я хотів би серйозно з тобою порозмовляти, а це вимагає відповідного настрою. Інакше це не пройде мені крізь горло.
— Розумію.
Ми доїли наші порції. Яспер розплатився. І ми вийшли. Сповнені смажених овочів, курки, паростків, глютамінату натрію. Яспер — грибів мун, а я — цікавості.
Про що він хоче розмовляти? А якщо він закохався? Сподіваюся, що ні. Бо хоч він і класний хлопець, у мені ніщо не ворухнулось. А може, нема чому ворушитися?
Ну то й сидимо. Полька й данець в італійській кнайпі. Цмулимо французьке вино й чекаємо на спагеті з грецьким сиром. З динаміків ллється ірландська музика. На мені іспанська куртка, на Ясперові шведська блуза. Пахнемо німецькими дезодорантами. Розмовляємо по-англійськи. Глобалізація.
— Не знаю, з чого почати, — озвався Яспер.
— Найкраще спочатку.
— Розумієш, Малино… Я закоханий… — «Халепа! Так я і знала!»
— Може, тобі це тільки здається?
— Я ще ніколи не був так упевнений у своїх почуттях. А повір, що я зустрічав багато дівчат з цілого світу. Цього разу все геть інакше.
— Справжнє кохання?
— Проблема в тому, що я не знаю, які в мене шанси.
І що я маю йому відповісти? Надити туманними обіцянками чи зразу запропонувати дружбу?
— Все залежить від тебе, — він безпорадно подивився на мене блакитними очима.
— Яспер… я й сама не знаю.
— Без тебе я пропав!
— Я мушу це обдумати.
— Я знав, що ти погодишся! Ти чудова дівчина.
Я зітхнула. Може, кохання прийде з часом, як кажуть китайські мудреці?
— Коли ми могли б зустрітися? — запитав він. — Я, звісно, і надалі плачу. Вдвічі.
Усе це починає рухатись у неправильному напрямку.
— Не знаю, чи випадає мені брати гроші…
— Дівчино! Ти не береш їх задурно. На тебе чекає важка робота. — «Отак виглядає скандинавський романтизм. Важка робота за подвійну оплату».
— Якщо ти чекаєш, що…
— …не бійся, — обірвав мене Яспер. — Я теж зроблю, що зможу. Але успіх операції залежить від тебе. Точніше кажучи, від вправності твого язика.
Все ясно. Конкретику подано на таці.
— Як ти собі це уявляєш? І де? — гостро почала я. Нехай не думає, що досить подвоїти платню, і в нас, білявок, колготки самі сповзають на черевики.
— Я думав про якусь романтичну кав'ярню, щоб там було незабагато людей.
— Як на мене, при цьому взагалі не повинно бути жодних людей.
— По правді, вибір залежить не від мене. Ми домовилися, що я вишлю їй «мейл» десь наприкінці вересня, коли вона повернеться.
Я почала щось докумекувати.
— Хто повернеться? — запитала я.
— Таж вона. Жінка мого життя. Вона повинна відписати, де і коли ми порозмовляємо.
Я відчула величезне полегшення, наче хтось зняв із моїх плечей великий ранець.
— Проблема в тому, — тягнув Яспер, — що вона не говорить англійською. Ну, може, кілька слів. У свою чергу, я майже не говорю німецькою.
— То як ви збираєтеся бути разом?
— Є стільки способів порозумітися. Найважливіше, щоб вона захотіла бути зі мною. Це несамовита дівчина. Я ніколи такої не зустрічав. Повна розкутість, ще більша, ніж у тебе. Інші планують усе на десять років уперед.
— Я знаю таких, які розпланували все життя, — втрутилась я.
— А вона ні. Радіє тому, що тут і тепер. Поза тим, дуже любить тварин.
Невідь-чому я зразу подумала про Евку.
— А як виглядає та твоя богиня? Може, в неї чорне волосся?
— Ні, вона натуральна білявка. Доглянута, але без фанатизму. Не з тих, хто щомиті поправляє штукатурку. Але й не ходить із волохатими литками. Просто ідеал.
Я хотіла б, аби хтось так говорив про мене. І ще хотіла б про це знати.
— То що, — повернув мене до реальності Яспер, — візьмеш на себе роль перекладача?
Ясперове божество вже призначило термін побачення. Третє жовтня. О шостій в «Алхімії». Знайома територія. Цікаво, яка вона. Певно, безбарвна миша. Але для Яспера іскриться тисячею барв. Я відчула легкий укол з лівого боку грудної клітки, там, де повинно бути серце. Чи я теж іскритимуся для когось тисячею барв?
— О, ти нарешті тут, — привітав мене Яспер. Я побачила його вже здалеку. Він нервово переступав з ноги на ногу і щомиті зиркав на годинник. А мені чого квапитися? Тільки за п'ять шоста.
— Таж тільки за п'ять шоста.
— Я хотів би вибрати зручний столик десь у затишку. І взагалі приготуватися.
— Тільки тепер? — цього разу рознервувалась я.
— Ні, текст я вже маю. Я мушу внутрішньо зосередитися.
— Заходимо?
Ми зайшли. Як і можна було здогадатися, кав'ярня о цій порі зяяла пусткою.
— Замовити тобі щось?
— Я на роботі не п'ю.
— Може, хочеш кави?
— Але без молока.
Сидимо.
— Припини так зиркати на годинник, бо зурочиш.
— Кажу тобі, Малино, вона не прийде.
— Прийде. Такі розкуті дівки полюбляють запізнюватися.
— Тільки не дівки.
Барменка принесла нам каву.
— Вже сім по шостій, — гарячкував Яспер. — Я не витримаю такої напруги.
— Заспокойся, прийде.
— Є, — шепнув він на всю кав'ярню.
Я сиділа спиною до входу. Обертатися не випадало. Побачу її, коли наблизиться. Зараза, я теж хвилююся.
— Хеллоу! — почула я низький і наче знайомий голос. Підвела голову. І побачила Йольку.
— О Господи! Це ти? — ошелешено видушила я.
— Я, — відповіла Йолька, вмощуючись поряд із Яспером.
— Ти висвітлила волосся.
— Перестала затемнювати.
— Я думала, ти натуральна шатенка.
— Ви знайомі? — запитав мене Яспер. — Це навіть краще.
— Як для кого. Добре, починай.
— Скажи, що я весь час згадую відпочинок на морі. Хотів його забути, але не можу.
— Яспер весь час згадує ваш відпочинок на морі.
— І що далі? — запитала Йолька, ремиґаючи жуйку.
— Тепер скажи їй, що я ніколи не був такий закоханий. Що не можу уявити собі життя без її усмішки, розмаяного волосся, блакитного бікіні.
— Він жити не може без твого волосся, усмішки й бікіні.
— Я можу подарувати його Ясперу. Воно мені вже набридло. Ні, цього не кажи. Я тільки пожартувала.
