експорту свиней…»
«Хто такий Федь Коваль? — продовжував Ярослав Галан. — Куркуль з села Лопушна, але з тих куркулів, що то воліють не сіяти, не орати, а збирати. Довго чекав Коваль на свою годину. Вона пробила, коли в Бібрку з'явилися німці. Федь один з перших записався в поліцію. Це був єдиний можливий для нього шлях до кар'єри і… наживи».
Галан продовжував:
«Почалися «акції». Федь Коваль не копав ям для трупів. Це робили самі приречені. Він тільки стежив за ними: крадькома з-під спущених вій стежив за руками тих, що роздягалися. Коли на руці дівчини блищав золотий перстень, Федь непомітно підходив до неї і рухом досвідченого злодія здіймав перстень з пальця. Сережки виривав з м'ясом: церемонитись не було часу — за спиною Федя сотні людей стояли в черзі по його кулю.
Стріляв Федь відмінно. Німецький комендант Бібрки не міг ним нахвалитися: Федь ніколи не давав маху. Коли з наказу гестапівців людина бігла щосили на «дошку смерті», Федь влучав в її потилицю з відстані 20 i навіть 30 метрів. Найбільше мороки було з малими дітьми. Вони нізащо не хотіли наближатися до страшної ями, в якій ворушились в передсмертних конвульсіях сотні залитих кров'ю тіл. Федь то грозив, то показував ім цукорки. Коли це не допомогало, він хапав дитину за ніжку і підкидав високо вгору. Мале тільце, перевернувшись кілька разів у повітрі, падало в яму…
Коли ж гітлерівці пішли на захід, а в край прийшла Червона Армія, — продовжував оповідь Ярослав Галан, — Федь Коваль став «Морозом», комендантом куреня УПА і «воював… не за Гітлера, а за «соборну». 91
Такі метаморфози сталися тоді не з одним Федем Ковалем — «Морозом». В березні — квітні 1943 р. на Волині, а затим восени 1943 р. в Галичині підрозділи «української» поліції за згодою того ж гестапо і наказом керівництва ОУН-бандерівців, «таємно», щоб створити перед громадкістю видимість втечі, з німецькою зброєю та всякою іншою амунцією перейшли в «підпілля», склавши тим самим основу майбутньої УПА. Інші поліцаї тікали на захід разом з гітлерівцями. Ще одна частина влилася в дивізію СС «Галичина» другого і третього формування, інші стали об'єктом диверсійно-агентурної підготовки в школах Абверу для закидання в тил Червоної Армії.
Однак при цьому треба застережити читачів, йдеться тут не тільки про «українських» поліцаїв, які поповнювали ряди так званої «допоміжної» поліції в окупованій гітлерівцями Західній Україні, яка охороняла установи і склади, чи регулювала порядок на вулиці. Власне, про цю поліцію, якраз і пишуть численні націоналістичні автори, щоб ввести в оману нинішнього читача. 92
Йдеться, перш за все, про кріпо (кримінальну поліцію), про сіпо (службу безпеки), про шуно (охорона концтаборів і тюрем) та про великі підрозідли так званої «охоронної» поліції («шуцманшафтполіцай»), які вели боротьбу з радянськими та польськими партизанами та здійснювали каральні акції проти мирного населення. Так під час визволення західних областей України Червоною Армією Львівська обласна комісія по розслідуванню злочинів німецьких фашистів та їх пособників опублікувала список злочинців, які чинили жахливі злодійства в трьох концтаборах Львова та в інших місцях масового винищення людей на території області. В список увійшло 190 маститих оберкатів — від генерал-губернатора Ганса Франка до рядового ката-виконавця. Серед них було чимало злочинців з українськими прізвищами. Йдеться також і про те, що горезвісні диверсійно-каральні батальйони спеціального призначення «Нахтігаль» і «Роланд», підпорядковані Абверу, в серпні 1941 р. були відкликані з фронту і переформовані в поліцейський (шуцманшафт) батальйон, і включені згодом в «охоронну» дивізію есесівських військ, яка вела боротьбу проти радянських партизанів і здійснювала каральні акції проти мирного населення Білорусі. Майже всі шуцманполіцаї цього підрозділу на чолі з капітаном Р. Щухевичем незабаром влилися в УПА. Капітан Шухевич став «головнокомандуючим» УПА, генерал-хорунжим.
Таким чином, всі ці злочинно-кримінальні кадри «української» поліції, шуцманшафту та СС становили не тільки командне ядро УПА, але її основу. А це, безперечно, суттєво визначало політичний і морально- психологічний характер української повстанської армії. То ж чи була ця поліція українською, національною? І чи була УПА такою ж формацією?
Остаточна відповідь на це питання дана в наступних розділах цієї книги.
Участь «української» поліції у винищенні єврейського населення
У масовому винищенні єврейського населення в Західній Україні, безперечно, брали активну участь «українські» поліцаї. Але не тільки вони. До цього злочинства причетні і бургомістри-українці з численними чиновниками, які вірнопіданно служили окупантам, і старости (війти) в селах із своїм активом, і керівники низових організацій ОУН (станичні), які догоджали окупаційним властям.
Напередодні війни в Західній Україні проживало близько мільйона євреїв (більша половина із них в Галичині). Всі ці мирні жителі були по-звірячому винищені в концтаборах і гетто, розстріляні, спалені, замордовані. Євреїв у селах і містах виловлювали, супроводжували в концтабори і гетто, грабували і розстрілювали поліцаї під командою гестапівців. Така «практика» була характерна особливо для невеликих містечок і сіл, де проживало багато єврейського населення.
Ми вже згадували вище про позицію заступника Бандери Я. Стецька, коли він писав виправдання перед гітлерівцями під назвою «Мій життєпис». Там він зазначав про необхідність винищення єврейського населення за зразками нацистів. Численні документи свідчать про те, що ОУН-бандерівців (як і вся ОУН) в питанні ставлення до єврейського населення займала ідентичну з нацистами позицію — тотального винищення євреїв! Вже за кілька днів до початку війни націоналістична окупаційна газета «Краківські вісті», яку видавав Український центральний комітет (УЦК), в статті «Жидівське питання на Україні» писала про «засилля жидів на українських землях» та про необхідність помсти і розправи над ними. (Газ. «Краківські вісті». 1941. 18 червня.)
18–19 липня 1941 р. С. Ленкавський, шеф бандерівської служби пропаганди, провів у Львові нараду, на якій обговорювалось і питання «Про меншини у Україні». Збереглася коротка стенограма цього збіговиська:
«Гупало:
— Головне — багато всюди жидів. Треба не дозволяти їм жити. Вести політику не виселення. Вони будуть самі тікати. А може, виділити їм якісь міста, наприклад, Бердичів?
Ленкавський:
— Охарактеризуйте мені жидів.
Головко:
— З ними треба поступати дуже просто. Мусимо їх покінчити.
Левицький:
— В Німеччині жиди мають арійський параграф. Для нас більш цікавою є справа така, як у генерал- губернаторстві. Там позначено кожного жида. Кожний жид мусив бути зареєстрований. Потім їх призначили в гетто… Молоді, здібні до праці, йдуть до праці. Частину треба знищити. Хоч і тепер є вже дещо знищено…
Головко:
— Мені дуже подобається німецький погляд на жидівство.
Левицький:
— Мені здається, що німецький спосіб жидівської справи нам не дуже підходить. Мусимо індивідуально розглядати поодинокі випадки.
Ленкавський:
— Відносно жидів приймаємо всі методи, які підуть на їх знищення…» 93
