ЯК ФОРМУВАЛАСЬ УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ
Де і за яких обставин створилась УПА
«УПА зродилась на Волині!» — проголосив якось, будучи Президентом України, Л. Кравчук. Чи так?
Так, УПА народилася на Волині. Але спочатку скажемо про цю одіозну фразу. Кажуть, що вона була висловлена Л. Кравчуком на початку його президентства досить ейфорйчно, з «патріотичним» піднесенням чи притиском. Що ж, недавньому головному ідеологу Компартії республіки і «щирому» волинянину (і водночас «національно свідомому» українцеві!) це, звичайно, добре відомо.
Так, перші націоналістичні збройні загони появилися на Волинському Поліссі. З початком війни тут виникли збройні формування так званої «УПА — Поліська січ» «Тараса Бульби»-Боровця, а затим формування ОУН-бандерівців також під назвою УПА.
Причини виникнення таких формувань досить чітко визначені. Однак, деякі опоненти застережують: чому націоналістичні так звані «повстанські» загони виникли на «червоній Волині», де були доволі сильними революційні традиції лівого спрямування, а не в Галичині, по суті, центрі войовничого націоналізму? Тут щось, мовляв, неправдоподібно і навіть парадоксально.
Так, парадоксально. Але факт. Саме тут, на Волинському «червоному» Поліссі і виникають перші збройні націоналістичні формування. А для чого? — запитаємо. На це запитання відповідає однозначно «історіограф» ОУН-УПА Петро Мірчук у своїй книжці «Українська повстанська армія»:
«Причиною цього, що перший відділ УПА повстає саме на Поліссю, було те, що тут крім німецьких утисків взнаки населенню давалися ще большевицькі партизани та польські «пляцуфки»…»
І далі додає:
«…потреба негайного переходу до збройної партизанки була найпекучішою…» 99
Отже, «найпекучішою» була, звичайно, не необхідність протистояння німецько-фашистським окупантам, яких націоналісти так нетерпляче чекали і на яких хотіли опертися, а необхідність боротьби проти радянських і польських партизанів, які загрожували націоналістам як спільникам нацистів, і які вже активно діяли на Волині і, особливо, на Поліссі, в суцільних лісових масивах, з перших днів війни, і діяли ефективно. Цим націоналісти були серйозно занепокоєні. Тому і кидають у цей регіон усі сили, щоб протистояти цьому антифашистському рухові. Організаторами і керівниками створюваних збройних формувань були галичани: М. Лебедь («Максим Рубан»), В. Сидор («Шелест»), Д. Клячківський («Клим Савур»), Р. Шухевич («Тарас Чупринка») та інші.
Що ж до Галичини, то тут ситуація була полярно протилежною. Вже з перших днів окупації націоналістичне (ОУН-бандерівців) підпілля, масово тероризувавши радянський актив, встановило тут повний контроль над населеними пунктами, особливо в сільській місцевості. Існуючі тут загони «української народної самооборони» (УНС) тривалий час не виявляли себе, щоб зайвий раз не дратувати гітлерівців. Тільки влітку 1943 року, в час рейду партизанського з'єднання двічі героя Радянського Союзу генерал-майора С. А. Ковпака в Карпати вони почали активізуватися й організовуватись у мобільні загони для відсічі радянським партизанам, а восени того ж року підпорядкувалися загальному командованию УПА, провівши водночас кардинальну рефомацію цієї структури і повністю підпорядкувавши її проводу ОУН-бандерівців.
Ось як про це оповідав колишній командир партизанського з'єднання, що діяло влітку 1943 р. на Волині, Герой Радянського Союзу, полковник А. П. Бринський («Дядя Петя»):
«…Посилилась небезпека з боку українських буржуазних націоналістів. З достовірних джерел ми знали, що в Луцьку і Ковелі керівники націоналістичних організацій — мабуть, налякані нашими успіхами і піднесенням антифашистського руху — вели переговори з представниками гестапо щодо спільної боротьби проти партизанів». Проти німців вони, звичайно, не воювали, але до свого старого гасла боротьби за «самостійну Україну» додали нове гасло — зберігати сили для боротьби проти Радянської Армії. «Курені» їх розташовувалися вздовж залізниць і ближче до міст, щоб підтримувати фашистські гарнізони і перешкоджати партизанам підійти до залізниць. В ім'я «України для українців» вони розпалювали національну ворожнечу, закликаючи до поголовного винищення всіх людей неукраїнського походження (за винятком, певна річ, німців). Переходячи від слів до діла, вони вбивали мирних жителів, палили польські хутори, ловили євреїв, що втекли з гетто. Поляки вже не раз зверталися до нас за допомогою, і мені довелося виділити частину наших сил для охорони польського населення…» 100
І далі таке доповнення:
«Становище першої бригади тим часом все більше ускладнювалось. Гітлерівці домовилися з українськими буржуазними націоналістами про спільну боротьбу не тільки проти партизанів, а й проти Червоної Армії, що наближалися. Для цього націоналісти мали заповнити своїми бандами партизанський край й очисти від партизанів райони між Західним Бугом і Стиром, саме ті райони, в яких базувалися загони першої бригади. Націоналісти прагнули виконати це завдання, стягаючи сюди сили з інших областей. Навіть з Галичини перекинули націоналістичні банди. Навколо Ковельського залізничного вузла вони аж роєм роїлися, охоплюючи дороги, що вели від Ковеля на Схід…» 101
Така, безперечно, причинність створення загонів УПА на Волині. Але за яких обставин народилась УПА? На це запитання досить чітко відповідають матеріали націоналістичного збірника документів «Літопис УПА». Звернемось до кількох із матеріалів.
Перша обставина. Керівник оперативного відділу штабу організованої УПА М. Омелюсік в невеликому огляді «УПА на Волині в 1943 році» досить визначено писав про суспільно-політичне становище на Волині в перший період німецько-фашистської окупації: «На Волині німці залишили той правний стан, що був за большевицької окупації, особливо щодо права власности та нерухомости та всілякого роду господарських об'єктів. А що це зсе було націоналізоване, то правним спадкоємцем мусіла бути німецька держава. Власного нічого не було, навіть селянського дрібного господарства. За німецьким законом, виданим для України, суди, також і німецькі, не мали права розглядати справи про власність на нерухомости, лише право посідання. Тільки в Галичині («Генеральна Губернія») українці могли мати земельну власність до 20 га…» 102
До цього слід додати, що німецько-фашистський окупаційний режим на Волині і в Галичині досить різко відрізнявся в усіх відношеннях. В Галичині допускались (особливо в низових ланках) елементи місцевого самоуправління, яке здійснювали різного роду колабораціоністи з місцевого населення. Так, вже з перших днів окупації збір усяких окупаційних поборів (перш за все, так званих «контингентів» — сільськогосподарських податків) повністю взяли на себе служби і структури УЦК (Українського центрального комітету), створеного гітлерівціями з допомогою українських націоналістів і націонал-клерикалів в генерал- губернаторстві в 1939 р.), які протягом усіх років окупації доволі ретельно справлялись із своїми обов'язками екзекуторів. На Волині ж ці функції виконували гебітскомісаріати, крайсляндвірти спільно з сільськими
