відбулася друга зустріч делегацій. «У грудні 1942 р., — зазначав в книзі «Бульба»-Боровець, — обом сторонам стало ясно, що переговори ні до чого не доведуть». 108
В той же час отаман вів активні переговори з гітлерівцями. В жовтні 1942 року рейхскомісар України Е. Кох доручив їх ведення рівненському гебітскомісарові Баєру та шефові служби безпеки Волині і Поділля оберштурмбанфюреру (підполковнику) СС Пютцу. 6 грудня 1942 р. Боровець звернувся до Пютца з такою заявою: «Наше нелегальне становище не означає, що ми перебуваємо у стані чинної боротьби з Німеччиною. Це є тільки примусова самооборона. Ми вважаємо Німеччину тільки тимчасовим окупантом, а не ворогом України. Коли Німеччина відкинула нас від участі в цій війні як підмет, ми постановили чекати її закінчення пасивним глядачем. Цебто вважаємо за зовсім природне вам і не допомагати, і не шкодити». 109
Отаман, як бачимо, аж ніяк не збирався шкодити гітлерівцям. Зате з радянськими партизанами справи все більше загострювались. Більш-менш терпимі стосунки (в силу зазначених обставин) «бульбівців» з «червоними» тривали з весни 1942 р. до лютого 1943 р. Ось як це пояснював сам отаман:
«Однак від половини лютого 1943 року наш домовлений нейтралітет з Лукіним був остаточно, по- більшовицькому, односторонньо зірваний. Вони отримали з Москви наказ винищувати всіма силами та засобами всі ті національно-визвольні партизанські організації, яких їм досі не пощастило перетягнути на свій бік». 110
Далі отаман «Бульба»-Боровець подає і причину, за якою, мовляв, було зірвано цей «нейтралітет». 19 литого 1943 р. начальник штабу УПА — «Поліська Січ» отаман Леонід Щербатюк — «Зубатий» попав у засідку радянських партизанів. Його і супроводжуючих розстріляли «червоні». «Зубатий» ожив, доповз до найближчого хутора, де йому подали допомогу. А вже 20 лютого бульбівська УПА офіційно вступила у відкриту боротьбу з радянськими партизанами.
Так пояснював розрив «нейтралітету» отмана «Бульба»-Боровець. Однак, із донесень розвідки радянських партизанів відомо наступне: «Довідавшись про цю угоду (мається на увазі домовленість між УПА — «Поліська Січ» і керівництвом радянськими партизанами, які діяли на Волині і Поліссі, про нейтралітет — В.М.), німці почали провокувати зіткнення між партизанами і бульбівцями. Створені ними так звані «козацькі загони» (сформовані із тих же українських націоналістів — В. М.) нападали на бульбівців під виглядом партизанів, що привело до розриву угоди бульбівців з радянськими партизанами». 111
Якими були взаємостосунки між бульбівцями і бандерівцями
Відповідь на це запитання дає сам отаман «Бульба»-Боровець у своїй книзі. Досить рельєфно і політично визначено він характеризує розкол в ОУН, який стався на початку 1940 р.:
«Внаслідок розколу в полковника Мельника залишився верховний та середній провідний елемент організаційних кадрів, а група Бандери заволоділа низовими клітинами організації. Таким чином створилося дві організації. Одній відірвано руки й ноги, а другій бракувало голови». 112
Особливої уваги заслуговує характеристика й оцінка отаманом «Бульбою» «Акту 30 червня 1941 — го», здійсненого бандерівцями у Львові. Отаман, як відомо, не був принциповим політичним опонентом ні ОУН-мельниківців, ні ОУН-бандерівців. Деякі Націоналістичні автори намагаються показати його навіть шанувальником політичної платформи Бандери. Але це категорично не так. Як же тоді розуміти те, що «Бульба»-Боровець докладає стільки зусиль до всебічного викриття Бандери і банедрівщини, хоч сам із своєю політичною практикою нічим особливим не відрізнявся від кривавої практики бандерівців? І як розуміти те, що бандерівці насильницькими методами ліквідували збройні формування отамана?
В своїй книзі Боровець зауважує, що водночас із ейфоричним проголошенням «Акту 30-го червня 1941 року» банедрівці поширюють («пустили в масовий обіг») копію іншого документа під назвою «Акт консолідації українських політичних сил» (очевидно, мається на увазі документ Українського націоналістичного комітету (УНК), прийнятого 22 червня 1941 р. в Kpaковi, який «Бульба» сприймав за бандерівський, і зазначає, що цей документ було «підтасовано до загальних подій… з великою майстерінстю»).
Враження від «Акту 30 червня» у Боровця неабияке:
«Насправді акт проголошення нової держави за плечима німецької армії та ще з участю німецьких офіцерів й інших високих урядовців, із привітальними телеграмами Стецько — Бандера — Гітлер і т. п. вказував на те, що його політичний провід як майбутній уряд України під німецьким протекторатом домовився у цій так важливій справі з німецьким урядом і має завдання репрезентувати Україну під німецьким урядом».
При цьому отаман іронізує:
«Наскільки ці два акти та їх початкові наслідки були переконливі, свідчить той факт, що «державу» пана Бандери в перших днях благословить архіпастирськими посланнями навіть така політично грамотна людина, як князь Української грецько-католицької церкви митрополит граф Андрій Шептицький».
Далі ж «Бульба»-Боровець зауважував:
«Якраз найбільшою жертвою ошуканства актом «консолідації» зроблено митрополита Шептицького. Він благословив «державу» пана Бандери тільки тому, що його явно ошукував підвладний йому духівник отець доктор Гриньох та сам «прем'єр-міністр» Ярослав Стецько. Вони о 4 год. ранку 30.06.1941 р. з'явилися у митрополита Шептицького як спеціальна делегація від С Бандери, де заявили, що вони діють на підставі консолідаційної угоди з усіма політичними партіями та що їм «Український національний комітет» доручив проголосити створення української незалежної держави. Того ж самого дня до митрополита Шептицького з'явилася делегація німецьких офіцерів в особах ганса Коха та зондерфюрера Кайта, які заявили митрополитові, що місцева команда німецької армії не має ніяких застережень проти проголошення акту створення української незалежної держави».
Що ж до Ганса Коха, представника Абверу в так званих «українських справах», то тут отаман серйозно помилявся, бо позиція цього «знавця українських справ» добре відома: не маючи жодних вказівок відносно цього питання з боку керівництва Абверу і вермахту, він, зрозуміло, не міг щось декларувати від свого імені.
Досить цікаві зауваги Боровця стосовно самого «Акту 30 червня 1941-го»:
Які ж позитивні та негативні моменти «державного акту» Бандери?
1. Акт 30.06.41 р. офіційно пригадав широкому світові, що в Україні нуртує воля до своєї суверенної державності.
2. Акт намагався ту волю скерувати в належно організоване русло.
3. Акт є історично доказовим документом, який навіки засвідчив, що Україна в 1941 році офіційно змагалася за свою суверенну державу.
Так, принаймні пояснюють цей акт його автори. А тепер поглянемо на його інші моменти:
1. Акт не був волевиявленням всього українського народу через репрезентативно-парламентські
