«Починаючи від червня 1943 року, пропаганда цієї групи (ОУН-б) почала називати армією тільки свої нові військові відділи. А існуюча УПА з її багатим бойовим досвідом, з її висококваліфікованими старшинами в їх очах стала «бандою», а командування — агентами: раз — Берліна, другий раз — Лондона, і нарешті — червоної Москви. На цілий наш штаб Лебедь виніс заочні присуди смерті і наказав СБ ті присуди всіма засобами виконувати. Усіх переловлених наших вояків братія Лебедя агітувала переходити на їх сторону, а хто відмовлявся, то на місці розстрілювали. При зустрічах більших військових частин лебедівці відкривали братовбивчий вогонь». 118
І далі:
«Всі ці непочитальні дії випливають з низькопробного розуміння світу і людей, з тоталітарної ідеології та дикої жадоби абсолютної влади. Мало того, що вони ведуть свою окрему політику, не рахуючись з багатьма іншими угрупуваннями; вони ще хочуть доказати перед цілим світом, що в Україні лише їх партія є тією реальною силою, яка веде визвольну боротьбу і має право на військово-політичний провід цілої нації. А щоб так було, треба всіх своїх противників фізично знищити. Ця засліплена мегеломанія Бандери та Лебедя коштує нашій нації сотні тсяч кривавих жертв в часі Другої світової війни, що їх при іншій політиці можна було б уникнути». 119
«Тарас Бульба»-Боровець далі пояснював свою позицію:
«Командування нашої армії стояло влітку 1943 року перед альтернативою: або мобілізувати відповідну кількість нашого демобілізованого війська та дати відповідь засліпленим братовбивцям огнем і мечем (зброя і кадри були), або маневрувати так, щоб до масового братовбивства не допустити».
І далі:
«Всі молоді старшини нашого штабу, а особливо начальник політично-пропагандивного відділу хор. Полин (Іван Мітринга) обстоювали перший варіант. Полин-Мітринга ще в березні доказував, що коли наша армія не ліквідує в зародку нової диверсії Лебедя, тоді вони обов'язково будуть намагатися повністю знищити всіх нас, щоб таким чином опанувати армію. Як бувший провідний член тої партії, Мітринга-Полин прекрасно знав психологію та всі методи дії тих людей і очевидно мав повну рацію.
Решта наших старших офіцерів… обстоювали другий варіант. Я особисто був за другим варіантом, але остаточного рішення не виносив, поки не отримав директиви від Президента А. Левіцького. Президент абсолютно забороняв допуститися до масового братовбивства і наказував маневрувати так, щоб не доводити до жодних боїв з українцями.
Його мотиви: нема політичної доцільносте збільшувати число армії без держави в підпіллі, боротися за панівне становище серед свого народу.
Це допустиме тільки тоді, коли є державна влада».
Отаман заначав, що вони пішли другим щляхом. На це Лебедь пояснив цю позицію слабкістю «демократичної гнилі», тобто бульбівців.
«Тарас Бульба» продовжував:
«Події розвивалися шаленим темпом. З кожним днем збільшувався масовий терор лебедівської отаманії проти свого власного народу. Всіх, хто не поділяв думки Лебедя та його програми, якою бездарною вона не була, піддавали різним, дуже гострим репресіям. Їх оголошували «зрадниками української нації», «саботажниками українського ладу». З а це карали шомполами та розстрілами. В кінці липня 1943 р. Головна Команда УНРА видала відозву до українського народу, в якій протестувалося проти всіх тих заходів, осуджувалося їх, як непочитальні вчинки засліплених тоталітаристів, та підкреслювалося, що за всі ті злочини всю відповідальність несе персонально урядуючий провідник ОУН-Бандери, пан Лебедь…». 120
А 10 серпня 1943 р. отаман видав відозву «Відкритий лист до членів ОУН Степана Бандери», де висловлював усі свої незгоди з акцією бандерівців. В ньому, зокрема, вказано:
«Ще в березні 1943 року неконспіративною поведінкою організаційної мережі передчасно спровоковано на загальне повстання українську поліцію, чим загнано багато людей в могилу та німецькі табори…». 121
Далі у відозві зазначалось:
«Вже в час переговорів, замість того, щоб проводити акцію по спільно накресленій лінії, війскові відділи ОУН, під маскою УПА та ще й нібито з наказу Бульби, заходились винищувати ганебним сопособом польське населення й інші національні меншини….
…Це правда, що Ваша партійна мережа в Деяких областях Західної України досить поширена, — продовжувалось у відозві, — але чи цього вистачить, щоб збудувати велику самостійну соборну українську державу? Мало закинути сітку в глибоке море. Важливіша річ — витягти її звідти цілою. Скажімо, що Ви сьогодні маєте 10,20, 30. 40 або навіть 100 тисяч партизанів. Чи ця сила зможе оборонити Україну тоді, коли ця справа вимагає щонайменше тримільйонної армії та одчайдушної постави всього народу? При Ваших методах вистрілювання українців з Червоної Армії, колишніх українських комуністів, комсомольців та бичування українського активу, як це було на Житомирщині, душення путом своїх найкращих людей. Ви не змобілізуєте тієї армії, а навпаки — знищите самих себе й тих, які єдині могли б збудувати українську державу».
І далі досить важливе застереження:
«З тих оглядів я дозволю собі запитати Вас: за що Ви боретесь? За Україну чи за Вашу ОУН? За Українську державу чи за диктатуру в тій державі? За український народ чи тільки за свою партію?..»
У відповідь на цю відозву підрозділи служби безпеки ОУН-бандерівців здійснили напад на штаб отамана 19 серпня 1943 р., в результаті якого загинуло немало людей. Частина керівного складу формувань «Поліської Січі» було захоллено, в тому числі і дружина «Тараса Бульби» Ганна.
Отаман писав: «Всі ці люди були терором примушені деякий час працювати в новому війську, а потім були погловно ліквідовані як свідки масових злочинів. Особливо була тортурована Анна Боровець, щоб виявити деякі теємниці чоловіка, а головним чином — де поховані магазини зброї та наші друкарні. Ця людина нічого не зрадила і була замучена на смерть…»
І тут же:
«15 листопада 1943 року партія Лебедя подала до відома, що «СБ устійнила, що Анна Боровець, як полька за національністю (вона була чешка), була польським шпигуном серед українців і тому її засуджено ревтрибуналом на кару смерти та вирок виконано 14.ХІ.1943 р.»
Так бандерівці жорстоко помстились отаману.
В розділі «Котловина смерті» «Тарас Бульба»-Боровець продовжив опис трагедії своїх збройних формувань. Тут він, зокрема, знову зауважував про те, що бандерівці завзято виконують акцію винищення польського населення Волині. Він свідчив про те, що в червні 1943 року керівник ОУН-бандерівців М. Лебедь видав наказ «негайно i якнайскоріше закінчити акцію тотального очищення української території від польського населення». (Виділено мною —
«Тарас Бульба» констатував:
