основі (платформі) в боротьбі за Українську самостійну державу:
«Вислати цей відкритий лист до Вас змусила мене Ваша робота на терені, яка входить у таку стадію, коли до братовбивчої війни залишається тільки крок. Про це говорять Ваші провідники, відкидаючи всякі переговори порозуміння, а вимагають абсолютного підпорядкуання виключно проводові ОУН. Вони відверто заявляють, що для осягнення своєї партійної диктатури не завагаються розпочати братовбичву війну, коли б вона коштувала україснькому народові не сотні, а цілі мільйони жертв…».
І далі:
«З цих категоричних поглядів дозволю собі запитати Вас: за що Ви боретесь? За Україну чи за ОУН? За українську державу чи за диктатуру в цій державі? За український народ, чи тільки за свою партію? — Командуючий УНРА отаман «Тарас Бульба»-Боровець». 116
А восени 1943 р. отаман розповсюдив таке звернення:
«Трудящі України!.. Якщо бандерівські фашисти починають кидати в народ демократичні лозунги і говорять, що вони також боряться за єдність і за повну свободу трудящих, то ж чому вони цю єдність розбивають прагненням встановити безконтрольну диктатуру методами боротьби, як знищення жінок і дітей, тероризування населення, безпощадним знищенням інших політичних угрупувань…» 117
Однак, всі ці домагання отамана залишились без відповіді. Бандерівці діяли по-старому і вкрай жорстоко. З наближенням фронту отаман видав наказ від 5 жовтня 1943 р., в якому вказував залишкам УНРА не чинити опір частинам Червоної Армії, а штаб і друкарню перевів у підпілля під охорону невеликого загону. В листопаді того ж року «Бульба»-Боровець почав вести переговори з гітлерівцями у Рівному. Ті відправляють його в Берлін для «дальших переговорів» і тут же командирують в Заксенхаузен, в той же бункер «Целленбау», де вже тривлий час перебував С. Бандера. В жовтні 1944 року його відпускають «на волю» і залучають до створення Українського національного комітету (УНК) і до дальшої активної «співпраці».
А далі — шлях на Захід, під крило англо-американських розвідок й окупаційних властей в Європі.
Однак тут доведеться зробити значні уточнення. Справа в тому, що книжка спогадів «Тараса Бульби»-Боровця «Армія без держави», якою я користувався, вийша у Львові в 1993 р. Видавництво «Поклик сумління», яке перевидало цю працю, як виявилось, не має жодного сумління, бо вилучило з попереднього видання чимало підрозділів, а в інших зробило немало купюр. І хоч керівник цієї несумлінної затії Є. Гринів попереджав про це у «Післямові», однак все це — звичайнісіньке свавілля у видавничій справі, яке так властиво націоналістичним видавництвам. Вилучено якраз ті частини попереднього видання, де «Тарас Бульба»-Боровець писав про партійну боротьбу з УПА, про злочинства бандерівців.
Отож, беремо інше видання спогадів «Тараса Бульби»-Боровця «Армія без держави» (Вінніпег, 1981). У розділі «Ліквідація Поліської Січі» (якого нема у львіському виданні) Боровець відзначав, що «Поліська Сiч» виконала своє завдання, очистивши Поліську котловину від диверсії большевиків». Бульбівці тут добре «попрацювали», щоб заслужити довір'я гітлерівців.
Незважаючи на все це, адміністрація рейхкомісаріату «Україна» з центром у Рівному ставила завдання ліквідації такого формування, бо намагалася власними силами контролювати ситуацію на окупованій території. Тому «Тарас Бульба» шукав захисту у начальника тилу вермахту в групі армій «Центр» генерала Кіцінгера. Отаман наполягав залишити під його командою 10 тисяч бойовиків для охорони тилу німецьких армій в зоні волинського Полісся.
«Тарас Бульба»-Боровець:
«Генерал Кіцінгер заявив, що він тут безрадний. Німецьке командування має все це на увазі, але ця територія вже входить в орбіту впливів цивільної німецької влади, а не армії. Отже, й питання безпеки цієї території вже не належить до компетенції німецької армії, а до компетенції рейхскомісара України та його адміністративних та поліційних органів. Він від імені німецької армії сердечно подякував воякам Поліської Січи за таку блискучу воєнну операцію проти спільного комуністичного ворога…».
Отже, розпорядження рейхскомісаріату «Україна» про ліквідацію «Поліської Січі» треба було негайно виконувати і 15 листопада 1941 р. отаман «Тарас Бульба» організував в Олевську дефіляду своїх бойовиків- поліцаїв, присвоїв собі звання генерал-отамана (генерал-хоружного) і наказав усій поліцейській братії розійтися по домах.
«Тарас Бульба» вирішив перечекати до більш сприятливих часів. Він залишив невеликий загін, а решті поліцаїв наказав прихопити зброю і також дочекатись «добрих часів». Наприкінці 1942 року отаман звернувся до всіх націоналістичних організацій з закликом «знайти спільну мову» й об'єднати всі збройні формування. Тимчасом ОУН-бандерівців перехоплювала ініціативу і, будучи тоталітарним об'єднанням, не терпіло жодних політичних конкурентів. «22 лютого 1943 р., — писав далі «Тарас Бульба», — до нашого штабу прибув член проводу ОУН-Бандери, мій особистий приятель, п. Олександр Бусел. Зроблена заява про спільні дії. Але мова про злиття не йшлася». Це, виходить, була лише розвідка, яка ставила за мету заспокоїти своїх суперників.
Однак, «9 квітня 1943 р. розпочалися ділові переговри між Головною командою УПА і ОУН-Бандери. Бандерівці вимагали: підкоритись ОУН-Бандері, визнати «Акт 30 червня 1941», беззастережно виконувати розпорядження ОУН-б. Отамана «Тараса Бульбу»-Боровця пропонували залишити як фахового партизанського командира, але в УПА запровадити систему партійних комісарів та службу безпеки, провести негайну мобілізацію в ряди УПА, очистити терени від польського населення».
Цим диктаторським вимогам отаман дав таку відповідь: УПА не може належати якійсь партії, а повинна бути «всенародною»; УПА не визнає «Акт 30 червня», бо вважає його незаконним; повстанський зрив в Україні не потрібний, «бо завтра вся Україна буде окупована совєтською владою».
«Тарас Бульба»-Боровець тут визначав позицію ОУН-Бандери так:
«На все польське населення Західної України в березні 1943 року винесено колективний вирок смерти і наказано дотла випалювати всі оселі польських селян». «Оголошено масову примусову мобілізацію людей в армію». (Тут і вище виділено мною —
У зв'язку з диктаторським натиском ОУН-бандерівців на УПА-«Поліська Січ», керівництво формувань Боровця винесло постанову про зміну назви на УНРА (Українська народно-революційна армія) і негайний перехід її формувань у підпілля.
В розділі «Масові жертви лебедівської диктатури» «Тарас Бульба»-Боровець називає керівника ОУН- бандерівців М. Лебедя «диктатором» і тут же додає:
«Замість боротьби проти зовнішніх ворогів, замість ударів по об'єктах військово- стратегічного значення Гітлера та по совєтських партизанах, нова армія Лебедя (тобто ОУН- бандерівців —
Як діяла ОУН-б проти УПА-«Поліська Січ»
