Однак, тут же подано таким відкритим текстом:
«Безпосердньою причиною до явного виступу українських збройних сил (так званої «Української народної самооборони» в Галичині —
Це сталося рівно через чотири міясці після повстання загонів УПА на Волині. І не гітлерівці непокоїли ОУН-бандерівців, а радянські партизани!
Ці надзвичайно важливі застереження керівника служби безпеки ОУН на ПЗУЗ (тобто Волині і Поліссі) Василя Макара («Сіроманця», «Безрідного») досить суттєво доповнює його брат Володимир Макар («Вадим») у статті «Півнчіно-західні українські землі». 103
Стаття написана, якраз, у той самий час, коли його брат Василь надіслав йому листа з Волині, тобто влітку 1943 р. Ця стаття має, звичайно, певну вагу, бо її автор був у той час працівником відділу інформації і пропаганди при проводі ОУН-бандерівців, який перебував тоді у містечку Винники під Львовом. Немаловажне і те, що відділом інформації і пропаганди керували Михайло Палідович («Карпатський») і Мирослав Прокоп («Володимир»), той самий Прокоп, що тепер є одним із «найвизначніших» історіографів «національно- визвольної боротьби».
В статті є чимало об'єктивної інформації. Так автор констатує:
«До початку 1943 року переслідувані німецькими окупантами українці, яким грозила смерть на місці або на каторзі в «райху», були приневолені здебільша шукати пристанища в рядах червоних партизан, хоч бачили їхню ворожу поставу до самостійницьких змагань України».
«Більшовицька партизанка вже в 1942 році опанувала всеціло Полісся і північну лісову смугу Волині… Їхні ряди поповнюються постійно червоними парашутистами — москвинами, білорусами, втікачами-поляками, жидами й циганами, а до часу виступу УПА ще й українцями… Загальне число червоних партизан на просторі між Берестям і Дніпром ще й сьогодні оцінюють на 10–15 тисяч… Головна їх увага в теперішній час звернена на нищення залізниць і поїздів. Всі важніші господарські об'єкти на опанованому ними терені понищені…».
Що ж до перших формувань націоналістів, то автор посилається на оунівські публікації:
«Хто вони, ці народні месники? Вони виросли в гущі народу. Це ті селяни і робітники, яким спалено хату, зруйновано дорібок, вистріляно родину. Це ті шуцмани, яким вистріляно товарищів і яких замкнено за колючі дроти. Це ті батальйонщики, яким велено стріляти у своїх батьків, матерів, сестер і братів. Це вкінці ці урядовці, яким за їхню працю викопано яму, куди мали лягати разом з родиною…».
Як бачимо, автор в «народні месники» зачисляє і «шуцманів», і «батальйонщиків», які стріляли своїх рідних, і «урядовців», тобто тих «коляборантів», які ще недавно служили в органах окупаційної влади, а тепер опинились у формуваннях УПА. Така постава, звичайно, не дивна для пропагандиста ідей укарїнського інтегрального націоналізму.
Проте далі Володимир Макар справедливо зазначає:
«Перші організовані виступи відділів УПА припадають на лютий — березнь 1943 року. Штабові УПА йшлось передусім про здобуття добрих стратегічних позицій для розгорнення дальших плянових акцій. Ці найкращі позиції на ПЗУЗ (Полісся) були в руках червоних партизан. Їх передусім треба було здобути. Так прийшло до перших боїв УПА з червоними партизанами. В місяці лютім та березні відділи УПА вдарили по червоних в околицях Сарн. Столина й Володимирця… Лінія поділів «сфери впливу» УПА і червоних партизан проходить на північному сході по річці Случ, а в західному напрямі на північ від Сарн. Отже, відділи УПА займають покищо невигідне становище по краях лісів».
Отже, пропагандист із центру проводу ОУН-бандерівців констатує тут, що вперше організаційно відділи УПА заявили про себе щойно в лютому-березні 1943 р.; ці виступи були спрямовані не проти німецьких окупантів, а проти червоних партизанів; поки-що йшлося про «сфери впливу» між загонами УПА і загонами червоних партизанів.
Отже, автор тут, як бачимо, закамуфльовує головну причину втечі «української» поліції в ліси між 15 березня і 10 квітня 1943 р. Він вказує, що «головною причиною цього кроку була небезпека масового роззброєння й арештування, чи навіть розстрілу шуцманів-українців німцями». Це абсолютно не відповідає дійсності. Бо ж головною метою масового переходу «української-«поліції в ліси по команді проводу ОУН- бандерівців була необхідність скріпити органцізіційно (кадрово) і зміцнити збройно перші формування УПА на Волині і Поліссі.
УПА-«ПОЛІСЬКА СІЧ»
Як саме виникла УПА
Відповідь на це запитання непроста. Тут існує багато суджень, політичних комбінацій і оцінок. Та й під цією назвою виступали два націоналістичних збройних формування, які й досі не можуть поділити свої «заслуги».
В «Енциклопедії українознавства» 104 вказано: «Перші загони УПА — «Поліська Січ» створив з вибухом німецько-совєтської війни отаман Т. Боровець-Бульба в районі Олевського на Поліссі для боротьби проти большевиків. Вони діяли незалежно від німців проти решток розбитих совєтських військ…»
Розглянемо, як вони діяли «незалежно» і проти кого діяли?
Почнемо з Василя Боровця («Тараса Бульби») та з його книги «Армія без держави», яка нещодавно перевидана у Львові. Тут Боровець відверто зазначає, що на початку війни «націоналісти всіх напрямків беззастережно орієнтувалися на гітлерівську Німеччину». Однак ставлення до гітлерівців в Україні було різне: «…Революційне підпілля Центральної та Східної України (що було, безперечно, надто сумнівним в його реальному існуванні —
Що ж це за «революційне підпілля», яке з приходом гітлерівських загарбників «одразу почало набирати відкриті форми» в Галичині? На це питання чітко відповідав сам Боровець-Бульба, тут же уточнюючи, що політичною лінією всіх угропувань націоналістів в Західній Україні була орієнтація на гітлерівську Німеччину. Але тактика була така: «Перемагає твереза концепція: перечекати цю фазу війни на поверхні пасивно, а в підпіллі вести активну роботу».
Тут же Боровець підкреслював, що з цієї концепції випадає ОУН-бандерівців, бо це організація, яка хоче здійснити все і негайно. І при цьому наводить наказ «міністра» з «уряду» Стецька І. Климіва — «легенду», тодішнього керівника крайової екзекутиви ОУН. Ось що наказував цей провідник:
