С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны

старостами і їх активом з допомогою «української» та «польської» поліції, а часто каральних акцій «охоронних» військ СС. Горіли волинські села, масово знищувались їх жителі навіть за дріб'язкову «провину». Пограбовані дощенту селяни, по суті, були беззахисними перед окупаційним режимом.

Друга обставина. Вже з перших місяців німецько-фашистської окупації керівництво ОУН-бандерівців було вкрай занепокоєне тим, що на Волині і Поліссі множаться антифашистські сили радянських партизанів і підпілля. В спеціальному огляді інформаційної служби «Північно-західні українські землі» ОУН-бандерівців, датованому травнем 1943 року, констатувалося, що «більшовицька партизанка вже в 1942 році опанувала всеціло Полісся й північну лісову смугу Волині…»

Водночас ОУН-бандерівців була не менш занепокоєна зростанням і посиленням польського партизанського руху на Волині, який в силу обставин консолідувався з радянськими партизанськими загонами і підпіллям.

Активізація дій радянських і польських партизанів була, безперечно, натхнена розгромом гітлерівських військ під Сталінградом на початку 1943 року. Ця подія стимулювала, як відомо, весь рух антифашистського опору в окупованій гітлерівцями Європі.

Реакція ОУН-бандерівців на ці події була зворотньою. III-тя конференція ОУН-б 21 лютого 1943 року вирішила створити «осередки організованої сили» під назвою УВА (Українська визвольна армія). Відразу ж після Різдва 1943 року командуючий каральними («охоронними») військами СС обергруппенфюрер СС фон- дем Бах-Зелевскі «розв'язав» (тобто відпустив додому) шуцманшафт-батальйон (сформований із спеціаль- батальйонів Абверу «Нахтігаль» і «Роланд» і кинутий в Білорусі проти радянських партизанів і мирних жителів) під командою Побігущого-Шушхевича. Відразу бандерівської УПА, інша частина у квітні 1943 р., на чолі з майором Є. Побігущим влилася в дивізію СС «Галичина», яка тільки-но почала формуватися. А з 15 березня по 10 квітня того ж року «з наказу головного командування УПА», як зазначено в документі, відбувався «масовий перехід усіх українців-шуцманів і поліцистів на цілій Волині й Поліссі зі зброєю в руках… в ряди УПА». Все це, вище зазначене, не випадкове, а ретельно продумана й організована акція.

І далі:

«Згідно з постановою конференції ОУН, охоплено цей рух в організаційні рами, а для фахового оформлення вислано туди (тобто на Волинь і Полісся — В.М.) старшин».

Звідки вислано цих «старшин»? З тої ж Галичини, звичайно. Достовірно відомо що для організації УПА на Волині і Поліссі було послано (ще крім «старшин») близько тисячі галичан «для посилення морально- ідейної моці» націоналістичного руху. В цей же час розпочинається на Волині й «українсько-польська різанина» — масове винищення польського населення в краї.Чи не забагато збігів? Можна з впевністю сказати, що вся ця затія спланована завчасно акція ОУН-бандерівців!

Як бачимо, організаційно УПА на Волині постала не 14 жовтня 1942 р., як цю подію святкують необандерівці сьогодні, а на початку весни 1943 р. Про це так і зазначено в томі 5 «Літопису УПА»: «Перші організаційні виступи відділів УПА припадають на лютий-березень 1943 року». Орагнізаційною основою, кістяком цих формувань стали карателі із шуцманшафт-батальйону, що недавно діяли в Білорусі проти радянських партизанів та білоруських селян, і понад чотири тисячі «українських» поліцаїв з Волині і Полісся, які вже набралися відповідного «досвіду» в розправах над українцями, поляками та євреями.

Про ці «перипетії» і «таємниці» досить яскраво розповідає Василь Макар у листі до свого брата Володимира Марка в Галичину. Лист тут названо «До початків УПА» і датований від 2 серпня 1943 року.

Василь Макар («Сіроманець», «Безрідний») народився в 1908 році в селі Поториця Сокальського району в Галичині. Цей «Сіроманець» був добре відомий на Волині в 1943–1944 р. Він був керівником СБ ОУН-бандерівців на ПЗУЗ (північно-західних українських землях), тобто на Волині і Поліссі.

Автор листа спочатку описує братові настрої на Волині весною та влітку 1943 р: «Заобсервую… що назріва антагонізм між «москалями» (так галичани називали волинян — В. М.) та «австріяками» (так на Волині називали галичан), і це може прибрати поважні розміри, якщо відповідною політикою не усунеться цієї загрози. Як із одної, так із другої сторони взаємні обвинувачення і нарікання. І це від долу аж до гори. Приміром, таке: волиняки нарікають (на галичан — В.М.), мовляв, не то що сидять собі тихо, нічого не роблять, а щей говорять: «О, москалі, холера б їх забрала! Ти сі подиви, стріляють наших німців. Понабирали гандгранатів (ручних гранат — В. М.) і машингверів (автоматів — В. М.) та й б'ють наших німців». Інші говорять: «У себе, то не бійсь, не хочуть чіпати німака, а до нас то прийшли і т. п…» Ці «обвинувачення» і «нарікання» вимагають певного пояснення, бо нинішній читач, можливо, не завжди зрозуміє, про що тут йдеться. Справа в тому, що чимало волинян, що були завербовані в УПА мимоволі, переховувались у лісах і були залучені в націоналістичні збройні формування насильно, в ситуації безвиході, а тому рвались до помсти за ту наругу, яку чинили гітлерівці над населенням. Бувало тут чимало випадків, коли, всупереч наказам командирів, такі «малоідейні» хлопці нападали на невеликі поліцейсько-каральні загони гітелірівців та їх посібників, які проводили реквізиції і мародерства в селах, звільняли своїх односельців, юнаків і дівчат, яких силоміць вивозили на каторжні роботи в Німеччину, чи з наміром отримати зброю і боєприпаси. В Галичині ж подібні дії були рідкістю і то не в 1941–1943-хрр. а влітку 1944р., коли гітлерівські війська панічно відкочувалися на захід.

Далі автор листа зазначає, що із-за цих «обвинувачень» і «нарікань» було заборонено (і то, звичайно, службою безпеки, якою керував він сам) «організаційним порядком» сусідські взаємини в прикордонні між Волинню і Галичиною». «Це теж по-своєму коментують, — продовжував автор листа, — є багато випадків, що галічмени (тобто галичани — В.М.) продають волинякам за збіжжя і сало зброю. Це злочини, які треба карати смертю. Вони ж високо деморалізуючі, бо волиняни кажуть: «Як дати зброю, то нема, а за пашню та сало, то є».

Далі автор пояснює причини створення УПА на Волині так:

«… Повстанчу акцію на північно-західних і частично східних теренах ми мусіли почати і то не було зарано, як дехто каже, але виривався нам з рук. З одної сторони — почали множитись отаманчики, як Бульба-Боровець, а з другої сторони — червона партизанка почала заливати терен…

…Друге: ще тоді, коли чи не починали повстанчої акції, німота почала масово винищувати села… Всіх людей вистрілювала, а забудування палили. У зв'язку з тим маса людей почала втікати в ліси і блукати самопас. Почались грабіжі, інші пішли в комуністичну партизанку, до Бульби і т. п. Отже ми мусіли організаційно охоплювати тих людей в лісі. Оце дві засадничі причини нашої повстанської акції. Є ще і третя, морального характеру. Почулись голоси: «Де ж той провід? Чому не дає зарядження бити німців?» і т. п.»

І тут же додано:

«Тепер ми тим балакунам заткнули роти, а революцію усуспільнили. Тягар боротьби розложили на плечі усього суспільства, хоче воно тогочи ні, мусить нести його…» (Тут і вище підкреслено мною — В.М.).

Слід до цього додати те, що дійсно досить швидко служба СБ «тим балакунам» заткнула роти, піддавши їх тортурам «на мокро» і «на сухо».

Далі автор повідомив, що німці довкола Луцька, Костополя і Ковеля винищили цілі села. А німцям, мовляв, допомагають «ляхи» (тобто поляки). «У відповідь ми нищимо їх безпощадно», — додав він.

Все це відповідало дійсності, опріч одного безперечного. Бо навколо Луцька, Костополя і Ковеля були знищені не українські, хоч і страждали українці, а, перш за все, польські села разом із жителями руками місцевих боївок ОУН і загонів УПА, керованих службою безпеки ОУН-бандерівців, яку очолював на Волині Василь Макар. Що ж до Галичини, то тут робилося все можливе, щоб не дратувати гітлерівців, особливо окупаційну адміністрацію, якій запопадливо служили всі колабораціоністи, в тому числі і з ОУН-бандерівців. Тим часом та ж ОУН робила все можливе, щоб якомога швидше інспірувати «повстанський рух» на Волині проти радянських і польських партизанів (а не проти «наших німців», прикриваючись тактикою «визрівання сил в Галичині». Бо, мовляв, «завданням Галичини було постачати Волинь і Полісся зброєю і муніцією зі своїх магазинів та доставляти необхідних медикаментів».