західних областях України УПА і збройне підпілля ОУН провели 906 акцій, в час яких було ліквідовано 1018 «большевиків», переважно провідних членів НКВД». Тут знову не враховані Мірчуком ті сотні і тисячі галичан і волинян (вчителів, селян, робітників, службовців), які загинули від рук бойовиків ОУН-УПА. Зате «свої» втрати він обліковує в 325 «люда». Протягом 1948 р. Мірчук нараховує 1422 акції (хоч в дійсності в 1947 р. таких «акцій» було значно більше, ніж в 1948 р.), в час яких вбито 910 «большевиків», а втрати УПА і збройного підпілля ОУН становили всього 347 осіб. Невідомо тільки, для чого все це творилось паном Мірчуком: з метою показати «доблесті» ОУН-УПА, чи таким чином замаскувати жорстокість їх бойовиків?
Відкритою кривдою є і таке:
«Зимою 1947–1948 рр. відбули рейд в Східну Прусію дві групи УПА, одна під командою «Ясеня» і друга під командою сотника «Прірви»…»
Східна ж Прусія як відомо, стала в повоєенний час Калінінградською областю Російської Федерації, була заселена в основному росіянами та мала суворий прикордонний режим. Та й важко уявити такий вояж упівців, коли в той час земля горіла під ногами того ж збройного підпілля ОУН, а про УПА вже не могло бути й мови.
Представляючи організаційну структуру УПА і характеризуючи її групи, Мірчук подає назви підрозділів та псевдоніми їх командирів. Серед них, зокрема, є курені під назвами «Лайдаки», «Шакали», «Шавули», «Рубачі», «Буйні», «Смертоносці», «Вовки», «Сіроманці», «Хорти», «Чорні чорти» і т. п.; сотні «Різуна», «Крука», «Сокири». Такі ж імена мали і рядові бойовики, «доблесті» яких, звичайно, відповідали назвиськам. Питається: де, в якій національній армії є подібні назви частин, підрозділів, командирів і солдатів? Яку мораль і духовну сутність вони представляють? Чи не є це результатом аморальної ідеології українського інтегрального націоналізму, якій так завзято навчав Д. Донцов?
В нарисі «Українська повстанська армія» Лев Шанковський як колишній політичний виховник УПА віддає себе безмежно-космічній фантазії. Правда, на питання «Як виникла УПА?» відповідає так само, як і М. Лебедь та П. Мірчук.
«Із рамени ОУН під керівництом Степана Бандери, — пише Шанковський, — перші самооборонні відділи почав організовувати Сергій Качинський — «Остап», «для підсилення цієї роботи» прибув Василь Івахів («Сонар», «Сом»), що був до цього часу командиром підпільної підстарщиньскої школи в Поморянах (на Львівщині —
Шанковський продовжував: «На початку 1943 р. до УПА перейшов, майже у повному складі, Український курінь допоміжної поліції, що був переформований з двох куренів українського легіону (офіційна назва: «Дружина українських націоналістів»; тут мовиться, як бачимо, про шуцманшафт-батальйон під командою Побігущого-Шухевича, переформований з «Нахтігалю» і «Роланду». Тільки це не батальйон допоміжної (Hilfspolizei) поліції, а, як відзначає Шанковський, «охоронної» поліції, який входив в корпус охоронних військ СС обергруппенфюрера СС фон дем Бах-Зелевскі —
«…Перша сотня УПА звернулась проти німців. Дня 7 лютого 1943 р. сотня ця зробила успішний наскок на районний центр — м. Володимирець. Розбито станцію німецької жандармерії, розбито «шуцманів» і козаків на німецькій службі, здобуто і трофеї. У бою визначився сотенний командир пор. Прегійняк — «Коробка».
Тут Шанковський уперто зазначає, що «наскок» був «проти німців», хоч при цьому застереджує, що то були «шуцмани» і «козаки» (отже, українці) «на німецькій службі». Правда, пише про «трофеї», а не «коци», як це робить П. Мірчук.
Далі Шанковський відверто зазначає, що «значним піднесенням УПА» був «масовий перехід усіх українців-«шуцманів», що стався між 15.III. і 10.IV. «Шуцмани» перейшли до УПА переважно зі зброєю в руках…». Автор, відчувається, ставиться до цього «акту» з великим захопленням.
Чимало націналістичних авторів, в тому числі і Л. Шанковський, з особливим наголосом зазначають про те, що гітлерівці проводили «широкомасштабні» операції проти УПА. Шанковський, зокрема, пише так: «Офензиву проти УПА готував фон дем Бах методично… грозив страшним судом», а затим «приступив до проведення широкої терористичної акції проти українського населення». Все це аж ніяк не відповідає дійсності, бо широкомасштабна каральна акція (і до речі, не одна) корпусу охоронної поліції обергруппенфюрера СС фон дем Баха-Зелевскі (часто з залученням підрозділів бандерівської УПА), якого незабаром світова громадкість охрестить як основного садиста Варшавського збройного повстання, була проведена влітку 1943 р. проти радянських партизанів як реакція на ефективну «рейкову війну», яку провели радянські партизани напередодні та в час Курсько-Орловської битви. Окремих підрозділів УПА, розташованих в зоні дії карального корпусу охоронних військ, ця акція торкнулась лише частково і то з причин непорозумінь. Про це є чимало свідчень. Та й ще живі люди, які все це бачили чи були об'єктом розправи гітлерівців та їх пособників.
Що ж до східної і південної України, то пан Шанковський вдається, як і інші націоналістичні автори, до надмірних фальсифікацій. Він, зокрема, безсоромно зазначає, що оунівська підпільна організація «охопила всі області Південної України й найсильніше процвітала в Одесі, Кривому Розі та Донбасі». 140
Все це не відповідало дійсності. Ніяких оунівських організацій тут не існувало, а якщо і були поодинокі оунівці, то вони приблукали вслід за наступаючими німецькими військами з Галичини в складі відомих тогочасних «десантів» під назвою «похідні групи ОУН». Залишки тих диверсантів і могли заявити про свої «активні дії» на сході і півдні України, виправдовуючись перед своїми провідниками за свою бездіяльність. Група ж «УПА-Південь», про яку згадує Шанковський та інші автори, насправді існувала тільки на папері. Вона була мізерною, сформованою повністю з галичан, і згодом витіснена з центральної України як чужорідне тіло.
Шанковський визнає, що «безпосередньою причиною явного виступу українських збройних відділів у Галичині був рейд большевицьких партизанів ген. Ковпака». І додає: «Очевидно, відділи УНС (Української народної самооборони —
Тим часом, поєднавши свої незначні сили з гітлерівцями, особливо з частинами СС, що були кинуті сюди, загони УНС-УПА витіснили радянських партизанів з Прикарпатт. Між тим Шанковський зазначає, що «німці поважно занепокоїлись повстанням і діями УНС в Галичині й почали планувати її ліквідацію».
Наприкінці Шанковський пише, що під час наступу радянських військ у Карпатах «совєти», мовляв, хотіли «схилити УПА на свій бік». Він повідомляє: «У своєму листі з дня II.IV (1944 року —
Отже, якщо П. Мірчук намагався пояснити, що «на Поліссі… необхідність негайного переходу до збройної партизанки була вкрай необхідною…» у зв'язку з активізацією боротьби радянських і польських партизанів, які активно діяли в цьому регіоні то «Енциклопедія українознавства» недвозначно стверджує, що «УПА повстала на Поліссі й Волині насамперед для оборони населення перед німецьким напором та для оборони перед більшовицькими партизанами». Але ж чому гітлерівці тероризували населення Волині? Та тому, що те населення, підтримане партизанами, чинило активний і пасивний опір гітлерівцям.
