С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны

9), яка вказує на те, що «українські націоналістичні банди» завжди воювали проти Радянського Союзу і «ставилися досить нейтрально до вермахту». І тут же немаловажна деталь: «Рейхсфюрер СС дозволив зв'язок з українськими націоналістичними партизанами». (Виділено мною — В.М.).

Документ 10 подає меморандум німецького військового командування від 19 версеня 1944 р., в якому зазначено, що «зміцнення УПА… є позитивним, бо УПА зв'язало б сили для поборювання Червоної Армії та могло б послабити радянські дії на фронті».

Документ 12 подає звіт розвідки при армійській групі «Північна Україна» від 21 вересня 1944 р. про те, що «в квітні 1944 року УПА через свого провідника Максима Рубана (тобто Миколу Лебедя — В. М.) шукала контактів і нав'яазала їх з Англією». Цю ж лінію продовжує документ 15: рейхсфюрер СС від 11 жовтня 1944 р. інформує, що вістка про здобуття контакітв УПА з англійцями підтверджена. Про це ж інформує документ 24.

В документі 17 від 16 жовтня 1944 р. зброрйні формування УПА оцінено в 40 тисяч бойовиків. Однак документ 23 (звіт Абверу від 11 листопада 1944 р.) вказує, що кількість збройних сил УПА оцінюється від 80 до 100 тисяч бойовиків. Тут же зазначено, що ОУН-УПА ставить перед собою мету створення великої України на територіях Радянської України, Галичини, Волині, Полісся, Буковини, Бессарабії, степів по лінії Борисоглєбськ — Сальськ — Майкоп, Криму, Північного Кавказу, Курської області. Вказується також, що Абверкоманда-202 налагоджує зв'язки з УПА, передає зброю, вишколює диверсантів і радистів та проводить обмін розвідувальними матеріалами.

Документ 29 подає звіт відділу Абверу «Схід» про хід налагодження зв'язків УПА з АК (Армією Крайовою), підпорядкованою польському емігрантському урядові в Лондоні. Про це ж звітує оберштурмбанфюрер СС Вітіска (недавній шеф служби безпеки дистрикту «Галичина»).

Досить великий матеріал подають документи 32 і 33, представляючи широкий звіт капітана «Кірна» (справжнє прізвище Вітелць — В.М.), командира розвідувальної групи Абверкоманди-202 при армійській групі «А» («Північна Україна» — В.М.) від 27 листопада 1944 р. Група із семи чоловік на чолі з «Кірном» пройшла 180 кілометрів у тил Червоної Армії. Рейд почався 6 жовтня і закінчився 7 листопада 1944 р. Затим групу літаком доставили у Краків. Капітан «Кірн», зокрема, вказує, що, ведучи переговори із штабом УПА-Захід, він довідався про те, що в рядах УПА перебувають кілька сотень німецьких солдатів та офіцерів.

Про те, що в середовищі УПА є німецькі, і навіть італійські, солдати, подає документ 38.

Документ 49 представляє собою звіт німецького посольства в Братиславі (Словаччина) від 2 лютого 1945 р. до міністерства закордонних справ гітлерівської Німеччини під назвою «Українська повстанська армія (УПА)». Тут також вказується, що УПА налічує до 100 тисяч озброєнних вояків.

В документі 55 подається доповідна штандартенфюрера СС (полковника) Вітіскі від 20 лютого 1945 р. группенфюреру (генерал-лейтенанту) СС Мюллеру (шефу гестапо — В.М.) про те, що УГВР (Українська головна визвольна рада — В. М.) шукає контаків з альянтами (тобто, з західним союзним блоком держав — В.М.). Цим займається посланий у Швейцарію Євген Врецьона. Тут же зазначено, що УПА-Захід об'єднує близько 80 тисяч вояків.

Документ 58 подає огляд вищезгаданого штандартенфюрера СС Вітіскі, побудований на свідченнях тих, хто втік з радянського полону. Ці особи інформують, що в УПА перебуває велика група німців, серед них оберштурмбанфюрер (підполковник) СС фон Кістен із 14-ої гренадирської дивізії СС «Галіцієн», і навіть генерал, ім'я якого невідоме.

Аналізуючи матеріли 6-го і 7-го томів «Літопису УПА» в цілому, приходимо до висновку, що їх упорядник Т. Гунчак підбирав для публікації лише другорядні, часто політично невиразні документи німецьких військових та урядових відомств, які, звичайно, мало «компрометують» ОУН-УПА, а також представляв справу так, ніби тільки німці шукали «співпраці» з ОУН-УПА. Це звичайно, абсолютно не відповідає дійсності. Перш за все, такої співпраці, а, головне, підтримки й допомоги, шукали українські націоналістичні угрупування та їх керівники.

До цього належить додати рецензію на 6-й і 7-й томи «Літопису УПА» історика із діаспори Ігоря Каменецького під назвою «Документи про українських партизанів» 148, де автор робить досить аргументовані і суттєві висновки:

«Німецьке військове командування старалося обминати сутички з УПА, скеровувати дії УПА проти совєтських і польських партизанів та використовувати їх для цілей розвідки».

І ще одне застереження:

«Тільки у виняткових випадках розраховували вони на поміч УПА у відношенні певних відтинків фронту»;

«Взамін німецькі військові власті іноді передавали відділам УПА зброю та амуніцію, здебільшого із запасів здобутої совєтської зброї».

Що правда, то правда. Тому упорядник томів «Літопису УПА» пан Гунчак серйозно прорахувався, бо, замість висвітлення «доблестей» УПА, документи, представлені тут, виконують роль самовикривання.

Ми вже не раз зазначали, що правду про ОУН-УПА фальсифікують М. Лебедь, і П. Мірчук, і Л. Шанковський, «Літопис УПА», інші відомі і невідомі «історіографи» і націоналістичні видання. Однак, найбільше стараються в цьому творенні міфу про легендарність УПА нинішні автори, а серед них ті комутанти, які ще вчора носили в кишенях квитки членів КПРС чи писали про це суспільне явище цілком протилежне.

Наведу лише один приклад.

Є на Волині село Радовичі Турійського району. 7–9 вересня 1943 р. тут розігралися події, які не забуваються. Знайшли вони і сліди в «історії» УПА. Ось як про це пише «історіограф» ОУН-УПА П. Мірчук у вже згадуваній книжці «Українська повстанська армія»:

«Цей бій розгорнувся несподівано. В приготуванні була більша віддлатна акція проти большевицьких партизан та польських боївок, що сконцентрувалися були в польській колонії Засмики. Підготовкою боєвої акції керував сам командир військової округи «Турів» к-р Бовчак. Для цього стягнув він три курені УПА: курінь к-ра Голобенка, з сотнями к-ра Байди, к-ра Кубіка і к-ра Залізняка. Курінь к-ра Щуки та к-ра Яреми, а також вишкільну сотню артилерії під командою к-ра Розважного. Та викликаний в пильних справах до Головної команди к-р Вовчак передав керування акцією своєму заступникові к-рові Рудому. Тим часом сотня к-ра Байди, яка повинна була забльокувати шлях Ковель — Радовичі, щоб не допустити польську поліцію з Ковеля на допомогу польсько-большевицьким партизанам в Засмиках, наткнулась на автоколону німецького війська. Як опісля, вияснилось, це була німецька військова частина силою 420 люда, яка їхала до фільварків та на села грабйти харчі. Сотня к-ра Байди вступила в бій з німцями, на допомогу їх прийшла сотня к-ра Кубіка. Німецьку частину розбито. Німці залишили 5 вбитими і 11 полоненими і втекли до Ковля.

Ранком чергового дня на місце бою прибула з Ковеля німецька військова частина силою одного полку з танкеткою і двома панцерними автами, а залізничним шляхом Ковель — Волинський прибув німецький панцерник. Прийшло до завзятих дводенних боїв, в яких німців цілковито розгромлено. Не орієнтуючись зовсім в кількості та в розміщенні повстанських сил, німці повелися надто свобідно і тим часом самі виставили себе на дошкульні удари частин УПА. Надто, в німецькому панцернику вже на початку був знищений радіоприймач і він, не визнаючись в розгорненій боєм ситуації, засипав гарматним вогнем німецькі чатсини, які заняли були позиції сотні УПА, що відступила під натиском німців. Під вечір другого дня розбитий німецький полк відступив до Ковля. В дводенних боях німці, згідно з їх власними заподаннями, втратили вбитими і раненими 208 бійців. Втрати повстанців виносили 16 вбитих і З ранених. Добиччю УПА були 3 скростріли, 56 крісів та велика кількість муніції. Перемогу вшановано Службою Божою, яку на спільній могилі поляглих бійців УПА відправили місцевий парох та капелян УПА о. Лев.

Найближчого дня з Ковля над'їхали нові німецькі військові частини, що прямували на Радовичі. УПА привітала їх гарматним вогнем. Та німці у бій не вступали. Забравши з побоїща попередніх днів своїх убитих, вони поспішно відступили до Ковля». 149