історіограф ОУН-УПА в своїй книзі «Українська повстанська армія. 1942–1952». 132
П. Мірчук:
«Перший відділ Української повстанської армії зорганізував на Поліссю в жовтні 1942 р. Остап, військовий референт крайового проводу ОУН на північно-західних землях» 133, тобто С. Качинський, син православного священика на волинському Поліссі». (Виділено мною —
І далі:
«Причиною цього, що перший відділ УПА повстає саме на Поліссю було те, що тут крім німецьких утисків взнаки населенню давалися ще большевицькі партизани та польські «пляцуфки». І тут же додає: «А що на Поліссю, то… потреба негайного переходу до збройної партизанки була найпекучішою, тому і повстав тут саме перший відділ Української повстанської армії… …характеристичним для тодішної ситуації на Поліссю й Волині є факт…», що перші націоналістичні збройні формування свою боротьбу «прив'язують повністю ударом по червоних партизанах та польських пляцуфках».
Отже, перші бойовики УПА борються не з гітлерівцями, а проти радянських і польських партизанів!
А ось «перший бій з німцями». Мірчук вважає напад 7 лютого 1943 р. на казарму шуцман-поліцаїв в містечку Володимирець на Рівенщині якраз таким «першим боєм УПА». Автор, описуючи цю «подію», наводить повідомлення оунівського бюлетеня «Вісті з фронту УПА» (1943, ч. 1): «Наступ» здійснено на сонну казарму, де спали шуцмани-поліцаї «української» поліції, на «козаків» з українськими прізвищами! Якраз, на тих самих, які кількома тижнями пізніше, в березні 1943 р., по команді ОУН-бандерівців та за згодою гестапо із зброєю перейдуть в УПА і стануть їх військовою основою! І треба ж було вбити 7 «козаків» і загубити свойого бойовика, щоб здобути 65 коців! Славетний подвиг в історії УПА!
Цей «героїчний» факт фігурує не тільки в книжці П. Мірчука, але мандрує по інших «писаннях» з історії УПА, як її «перший бій»!
Тут же Мірчук вступає в суперечку з М. Лебедем, який доводить, що сотня Перегійняка — «Коробки» вчинила «героїчний» подвиг як «перша сотня УПА». Висловлюючи свою незгоду з Лебедем, Мірчук тут же собі заперчує, бо наводить уривок з «Вістей» ОУН, де говориться саме про «наступ першої сотні УПА», на чолі з Довбешко — «Коробкою». Починає ж Мірчук історію УПА з жовтня 1942 р., коли, мовляв, зродився «перший відділ УПА» Качинського. Хто ж тоді бреше, історіограф УПА Мірчук, чи керівник ОУН-б та організатор УПА М. Лебедь? Але ж той же Лебедь вважав часом народження УПА весну 1943 року, коли в УПА перейшов шуцманшафт-батальйон Побігущого — Шухевича?
Далі П. Мірчук зазначає:
«Літом 1943 р. починає реорганізуватися в повстанську армію Українська народня самооборона в Галичині…»; «Осінню 1943 р. повстають перші повстанські відділи на Буковині й Басарабії, що приймають тимчасову назву БУСА — Букавинська українська самооборонна армія. В травні 1944 року відділи БУСА Переймають загальну назву УПА…» 134
Досить цікаво П. Мірчук характеризує ті кадри, що становили й поповнювали УПА. Ось його неабиякі «роз'яснення»:
«У вогні національного підйому танули основи німецької адміністрації, Українська поліція, залізнична і лісова охорони, служба праці ставали «політично ненадійними» і переходили до рядів УПА. Функціонери самоврядування, солтиси, війти, волосні писарі, члени комісій для хлібоздачі, службовики кооперативів почали таємно вступати в УПА, бо для них ближче була власна сорочка, ніж чужий кожух, тобто в нашому випадку — їм ближчий був місцевий командир УПА, ніж німецький жандарм». 135 (Виділено мною —
Тут Мірчук, як бачимо, не обійшовся без певної іронії. Однак цілком зрозуміло, хто творив той «національний підйом». Його творили ті, хто ще вчора прислуговували гітлерівцям, а тепер ставали «національно свідомими». Такі «патріоти» і становили основу «національно-визвольних змагань» у час минулої війни.
«Дослідження» П. Мірчука «Українська повстанська армія» рясно пересипана «хроніками», «документами», «летючками», насиченими націоналістичними гаслами й ейфоричними кличами, чи просто безсоромною демагогією.
Зокрема, «хроніки» подають перелік «доблестей» УПА такого типу:
«На третій день Різдвяних свят 1945 р. біля села Горожанка Велика большевики окружили одну сотню куреня «Зубри». Після цілоденного запеклого бою повстанцям вдалося прорватися з окружения, при чому під час прориву, впродовж одної години впало 20 повстанців. Большевики втратили 304 бійців вбитими і 30 пораненими; знищено повстанцями 11 автомашин, одну танкетку і один танк, в якому їхав оглядати бій майор НКВД із своєю дружиною;.
… 6 січня 1945 р. курінь к-ра «Різуна» зліквідувва т. зв. вилазний пункт большевиків у Рипниці біля Калуша. При тому загинуло 120 енкаведистів;
… 16 лютого 1945 р. в селі Гербуртів, Рогатинщина, прийшло до великого цілоденного бою відділів УПА з залогами НКВД трьох районів (Рогатин, Бурштин, Букачівці). Большевиків розгромлено зовсім. На полі бою нараховано 69 большевицьких трупів. Здобуто багато зброї й амунції. Власні втрати 6 вбитих і 8 ранених;
… 29 квітня 1945 р. відбувся бій між одним із з'єднань УПА та спецвідділами військ НКВД, які силою около двох тисяч бійців готувалися до наступу на українське населення Крем'янеччини. В бою брали участь танкові частини НКВД. Большевики втратили понад 200 вбитими;
… 15.01.46 р. відділ «Дзвони» звів півторагодинний бій біля с. Бубнище (р-н Болехів, Станіславська обл.). Ворог силою понад 200 бандитів повів проти повстанців завзятий наступ, та кожний раз мусів відступати. Залишивши 20 вбитих, він відступив. Відділ, що не зазнав жодних втрат, вийшов до села де спокійно повечеряв і відійшов до лісу;
… 18.07.46 р. група повстанців мала сутичку з енкаведистами в с. Чехи (р-н Заболотці, Львів. обл.). Повстанці вбили секретаря комсомолу». 136
Ось такий характер поданої «хроніки» оуно-упівських акцій. При тому майже всі такі інформації подають в кілька разів більші втрати з боку «ворога», ніж власні. Автор представляє тільки боротьбу упівців з «енкаведистами», не подаючи відомості про численні каральні акції проти населення, які так часто і жорстоко проводила служба безпеки ОУН, залучаючи до багатьох операцій підрозділи УПА та місцевої боївки.
Зате з боку НКВС — НКВД мають подібні, але зворотні тенденції. Ось одна із них: «В резульаті військової операції, проведеної бригадою НКВС з 29 серпня по 15 вересня 1944 року в Рогатинському, Войнилівському, Рожнятівськму, Галицькому, Жаб'ївському і Богородчанському районах Станіславської (нині Івано-Франківської) області, було вбито 2041 бойовика УПА. 1153 захоплено в полон, 2153 чоловіка затримано за ухиляння від мобілізації в Червону Армію. Втрати бригади: в час сутичок загинули три офіцкри і 36 солдатів». 137
Неправдоподібними є й інофрмації П. Мірчука про диверсійно-терористичні акції УПА і збройного підпілля ОУН, які він називає «збройними і збройно-політичними акціями», спрямованими «проти віділлів МВД, МДБ, озброєних партійців та большевицької окупаційної адміністрації». Тут знову ж таки не враховуються акції (яких була переважна більшість) проти сільського радянського активу (так званих «сексотів»), місцевого українського і польського населення. Так, зазначає Мірчук, протягом 1947 р. у восьми
