С кем и против кого воевали украинские националисты в годы Второй мировой войны

проводові Волині переорганізувати існуючі вже дрібні збройні відділи та організувати широку розпляновану збройну самооборонну боротьбу українського народу… З кінцем грудня постала вже перша сотня УПА на Поліссі під командою сотенного Коробки-Перегійняка, що 43 р. згинув як командант тої сотні в наступі на ворога». 125

Отже, М. Лебедь («Максим Рубан», фактичний керівник ОУН-бандерівців, організатор і керівник формувань УПА) починає історію цього формування (кому ж більш відоміше, ніж йому!) із створення «першої сотні УПА», якраз, під командою Перегійняка — «Коробки», тобто з кінця грудня.

Але й цю сотню він не вважає початком справжнього створення. Опріч цього, М. Лебедь досить рельєфно розкриває тогочасну ситуацію, яку не хочуть бачити чи старанно маскують і замовчують, шанувальники та історіографи УПА:

«Водночас (тобто водночас з виданням вже згадуваного наказу проводу ОУН-банедрівців в грудні 1942 р. про переорганізацію існуючих дрібних збройних груп в одне формування — В. М.) провід видав окремий наказ одному куреневі при німецькій армії, зложеному з мобілізованих українців, перекинутих на Білорусь до боротьби з червоною партизанкою (йдеться тут, безсумнівно, про шуцманшафт-батальйон під керівництвом майора Є. Побігущого і капітана Р. Шухевича, сформований із колишніх спеціаль-батальйонів Абверу «Нахтігаль» і «Роланд» — В.М.), відірватися від німецької команди та перейти з новим вирядом на Полісся… Цей наказ не міг бути виконаний тільки тому, що курінь, поки наказ до нього дійшов, відмовив уже вдруге послуху німцям, був формально розв'язаний і здеморалізований (цей курінь в серпні 1941 р., в зв'язку з арештуванням членів українського державного правління (йдеться тут, зрозуміло, про «уряд» Я. Стецька, розігнаний гестапо на початку липня 1941 року — В. М.), відмовив послуху німецькій команді, внаслідок чого був стягнений з фронту на територію Німеччини і насильно переорганізований в ряди допоміжної поліції). Стрільців-рядовиків звільнили і відпустили додому, де вони мали зголоситися в місцевих станицях німецької поліції, а тих старшин, які не встигли втекти, німці арештували. Тому, що не зголошувалися в місцевих командах поліції, німці хвилево звільнили старшин, щоб не створювати паніки та таким способом евіденційно охопити всіх стрільців. Цей момент використано і з цією хвилиною майже весь склад куреня переходить в пiдпiлля, щоб здобуте військове знання використати для рідної справи та передавати його іншим для дальшої боротьби з ворогом. У згаданих збройних відділах Організації, що створювались в рр. 1941–1942, скріплених з весною 1943 р. вишоленими кадрами українського куреня, треба саме шукати перших початків Української повстанської армії — УПА». 126 (Тут і вище виділено мною. — В. М.) Тут, як бачимо, про все досить відверто і «щиро» сказано.

Отже, провід ОУН-бандерівців в грудні 1942 р. видає наказ зібрати окремі збройні групи в одне ціле. Затим дає наказ шуцманшафт-батальйону під командуванням майора Є. Побігущого і капітана Р. Шухевича, який у той час перебував в Білорусі і «героїчно» бився з радянськими партизанами і мирним населенням, отримуючи нагороди і всякі похвали від есесівського командування, негайно перейти разом із зброєю в район волинського Полісся для організації збройного формування ОУН під назвою «УПА».

Однак, поки цей наказ дійшов в Білорусь (а це ж цілком поруч!), батальйон був розформований, бо, як писав М. Лебедь, «відмовив уже вдруге послуху німцям». Шуцмани-карателі з недавнього батальйону «охоронної» поліції карального корпусу СС під керівництвом обергруппенфюрера СС фон-дем Бах-Зелевскі переходять у «підпілля» майже повним складом, щоб «здобуте військове звання (і досвід боротьби з радянськими партизанами!) використати… для «боротьби з ворогом» (тобто з тими же радянськими партизанами). Напрошується ще одне вагоме резюме, на яке повинен відповісти сам читач. Я допоможу відповісти на нього, поставивши кілька серйозних запитань. Як зрозуміти, що «Нахтігаль» і «Роланд» вишколюються в гітлерівській Німеччині, посилаються як диверсійні підрозділи на Схід, затим занімаються з фронту, переформовуються в «охоронну» поліцію СС, посилаються проти білоруських партизанів як карателі, відзначаються там й отримують нагороду гітлерівців, а затим розформовуються, не без допомоги, а з прямих розпоряджень керівницітва СС, потім переходять із зброєю у «підпілля»? Є. Побігущий стає командиром полку дивізії СС «Галичина», а Р. Шухевич — головнокомандуючим УПА? Чи не закамуфльоване щось під цими ігрищами, шановний читачу? Виходить, так! Отже, за чиїмось сценарієм і творилась УПА. За чиїм сценарієм?

М. Лебедь у своїй книжці «УПА» вдався до прямих фальсифікацій. Як керівнику ОУН-бандерівців, а згодом УПА, йому, звичайно, була добре відома інформація про збройні формування УПА-«Поліська Січ» під проводом отамана «Тараса Бульби»-Боровця, в яких перебувало на початку окупації від 6 до 10 тисяч бойовиків. Однак він пише так:

«Одним із наших (тобто націоналістичних — В.М.) рухів був загін у силі від 150 до 300 вояків Тараса Бульби-Боровця, що іменував себе отаманом. Тому що довкруги його особи й організованого ним загону заіснували різні версії, доводиться дати по змозі об'єктивне посвітлення цього питання на підставі збережених звітів і протоколів».

«Тарас Бульба-Боровець з приходом німців на українські землі творить… за згодою та інструкціями адміністративних властей, що діяли в той час в імені Українського правління, в місті Олевську відділ поліції і називає його «Поліська Січ». Спочатку діє за інструкціями і напрямними Української державної влади (тут, звичайно, — суцільна брехня, бо Бульба-Боровець не виконував розпорядження проводу ОУН-бандерівців та його «уряду» Стецька, проголошеного 30 червня 1941 року у Львові, а підпорядковувався «президенту» УНР (А. Лівицькому — В.М.), пізніше щораз більше усамостійнюється, виступаючи як отаман «Поліської Січі». В час ліквідації німцями української адміністрації на Волині Бульба розпочинає переговори з німцями, щоб задержати свій відділ, як самостійну одиницю, але розмови покінчилися безуспішно». 127

М. Лебедь продовжував дезінформацію. Але для чого? «В лютому 1942 р. Бульба з 15–20 людьми переходить у підпілля та перебуває в Сарненському і Костопільскому районах. В кінці 1942 р. нав'язує знову розмови з німцями (гестапо в Рівному) та по другій розмові їх перериває, боячись арешту. В тому ж самому часі веде розмову з представником большевицької партизанки полк. Лукіним, спеціально висланим із Москви, але ці розмови перериває. Щоб надати свому імені «славу», замовляє Бульба в маляра свій портрет з козацькою шаблею в руках на тлі прапорів і духів предків з вождівським виразом лиця. Відбитки портрету роздає населенню в своєму районі та розсилає листи з призначенням і покликанням адресатів до свого «уряду».

Такі речі можна було толерувати, незважаючи на те, що в Україні не потрібні були бундючні отамани, але борці, що боролися б не для своєї слави, чи своїх особистих амбіцій, а тільки за справи України. Команда УПА (тобто бандерівська УПА — В.М.) не протидіяла тому, коли німці і большевики, а частично і український нарід зв'язувала дії УПА з іменем Бульби». Весь цей камуфляж був, зрозуміло, потрібен Лебедю як керівнику бандерівських ОУН та УПА тільки для того, щоб скомпрометувати отамана «Тараса Бульбу»-Боровця.

Отамана бандерівці звинувачували, як бачите, навіть у тому, що він посмів раніше ніж вони називати свої збройні формування тим же іменем — «УПА»!

Далі М. Лебедь писав:

«…Зпочатком 1943р. Бульба з гуртом однодумців творить нову партію, під назвою «Українська національно-демократична партія», і приступає до творення збройного відділу, що нараховує до 150 вояків. В березні-квітні 1943 року Бульба веде переговори з штабом УПА — Північ (тобто з бандерівським формуванням — В.М.), одначе пропозицію штабу, включити себе в загальний український повтанський рух і ввійти до штабу УПА, Бульба відкинув».

Тут ми перервемо пана Лебедя і його пропагандистську нісенітницю і наведемо такі достовірні дані. В травні 1943 року Український штаб партизанського руху (за даними розвідки) констатував, що в загонах